Постанова

Іменем України

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 761/47244/19

провадження № 61-16686св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Київській області, Державна казначейська служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року

у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП

в Київській області), Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльність органу досудового розслідування, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що у серпні 2012 року по АДРЕСА_1 її племінник ОСОБА_2 побив її.

Вказувала, що за її заявою було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудового розслідування (далі - ЄДРДР) за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Слідчі Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУ НП у Київській області неодноразово закривали вказане кримінальне провадження, а тому вона була змушена звертатися зі скаргою до Шевченківського районного суду міста Києва.

На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року слідчим управлінням ГУ НП в Київській області було внесено дані в ЄДРДР за № 1201810000000244 від 29 березня

2018 року за частиною 1 статті 365 КК України.

На її думку, орган досудового розслідування не здійснює досудове розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати бездіяльність ГУ НП у Київській області при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні від 29 березня 2018 року № 1201810000000244 неправомірною;

- стягнути на її користь з Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 184 976,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня

2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 березня 2021 року, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльність органу досудового розслідування закрито.

Закриваючи провадження у вказаній частині, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльність органу досудового розслідування не підлягають розгляду

в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня

2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту завдання їй відповідачами моральної шкоди, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково. Постанови Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову касаційного суду мотивовано тим, що апеляційний суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд зазначав, що апеляційному суду необхідно дотриматись порядку розгляду справи, передбаченого статтею 368 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними, тому спір, який виник між ОСОБА_1 та ГУ НП у Київській області в частині визнання неправомірною бездіяльності у справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду,

Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у справі за позовом

ОСОБА_1 до ГУ НП у Київській області, Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування, відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Київській області, Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 рокупостанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права.

Суди попередніх інстанцій помилково не визнали бездіяльність ГУ НП в Київській області неправомірною.

Зазначає, що підозру її племіннику, який її побив, не оголошено, обвинувальний акт не спрямовано до суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою слідчого судді Кагарлицького районного суду Київської області

від 27 червня 2014 року скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СВ Кагарлицького РВ ГУ МВС України у Київській області Лісового Ю. Д. про закриття кримінального провадження № 12013100190000146 від 20 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, яке передбачено частиною 1 статті 125 КК України задоволено частково. Скасовано постанову про закриття кримінального провадження 12013100190000146 від 20 травня 2014 року. У решті скарги відмовлено (а. с. 8).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року визнано незаконною бездіяльність уповноважених осіб (слідчих) СУ ГУ НП в Київській області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, викладених у заяві ОСОБА_1 від 14 березня 2018 року; зобов'язано уповноважену особу (слідчого) СУ ГУ НП в Київській області невідкладно внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 14 березня 2018 року, зареєстрованій

14 березня 2018 року в Журналі Єдиного обліку за № 1241; зобов'язано уповноважену особу (слідчого) СУ ГУ НП в Київській області надати

ОСОБА_1 документ, що підтверджує внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, викладених в заяві ОСОБА_1

від 14 березня 2018 року, зареєстрованій 14 березня 2018 року в Журналі Єдиного обліку за № 1241.

29 березня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді було внесено до ЄРДР кримінальне провадження № 120181100000000244 за частиною 1 статті 365 КК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, оскарження дій відповідача

ГУ НП у Київській області щодо не здійснення ним досудового розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності. Позивач визнана потерпілою у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня

2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно

з.. питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня

2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним

і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм

є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають

у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина 1 статті 1 КПК України).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини 1 статті 3 КПК України)

Згідно із частиною 1 статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому статті 24 КПК України.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування

у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення,

у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно з частиною 1 статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими частиною 1 статті 306 КПК України, з урахуванням положень цієї глави.

Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду

і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав

і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства

і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів

у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльностісуб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати

у кримінальному судочинстві.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права

у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 (провадження № 11-317апп18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 234/18482/18 (провадження № 61-17459св19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою

є кримінально-процесуальними, дійшов правильного висновку про те, що спір, який виник між ОСОБА_1 та ГУ НП у Київській області в частині визнання неправомірною бездіяльності у справі підлягає розгляду

в порядку, передбаченому КПК України та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України закрив провадження у справі у цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк