Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №202/2917/16ц

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 202/2917/16-ц

провадження № 61-62св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Металургійний завод «Дніпросталь»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Прозорової М. Л. від 13 вересня 2016 року

В С Т А Н О В И В

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійний завод «Дніпросталь» (далі - ТОВ «МЗ «Дніпросталь») про визнання наказу про звільнення за прогул незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 червня 2011 року він був прийнятий учнем підручного сталевара установки позапічної обробки сталі та з 01 червня 2012 року був переведений на підставі наказу № 139-Р підручним сталевара. 04 квітня 2016 року був звільнений з роботи на підставі наказу № 115-к за прогул 22 липня 2015 року за пунктом 4 частиною першої статті 40 КЗпП України. Із наказом про звільнення позивач не згоден, оскільки 22 липня 2015 року прогулу не здійснював, а його звільнення відбулося із порушенням трудового законодавства, зокрема, з пропуском передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України шестимісячного строку для накладення такого виду дисциплінарного стягнення, та без згоди первинної профспілкової організації.

Посилаючись на вказані обставини, просив визнати наказ № 115-к від 04 квітня 2016 року про його звільнення з роботи 22 липня 2015 року за прогул на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконним; зобов'язати ТОВ «МЗ «Дніпросталь» поновити його на роботі з 23 липня 2015 року підручним сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки і позапічної обробки; стягнути з ТОВ «МЗ «Дніпросталь» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 114 211 грн 65 коп., на відшкодування моральної шкоди - 6 890 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі з 23 липня 2015 року та стягнення заробітної плати, але не менше чим за один місяць.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ ТОВ «МЗ «Дніпросталь» від 04 квітня 2016 року № 115-к про звільнення ОСОБА_1 з посади підручного сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки та позапічної обробки за прогул. Поновлено з 23 липня 2015 року ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «МЗ «Дніпросталь» на посаді підручного сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки та позапічної обробки. Стягнуто з відповідача на користь позивача 114 211 грн 65 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «МЗ «Дніпросталь» на користь держави судовий збір у розмірі 4 134 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що наказ ТОВ «МЗ «Дніпросталь» № 115-к від 04 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул є незаконним, оскільки відповідачем пропущено передбачений частиною другою статті 148 КЗпП України шестимісячний строк для накладення такого виду дисциплінарного стягнення; звільнення відбулося без згоди профспілкового органу, а тому позивач підлягає поновленню на роботі, а з відповідача відповідно підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «МЗ «Дніпросталь» задоволено. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що процедура, встановлена законодавством про працю щодо звільнення позивача за пунктом 4 частиною першою статті 40 КЗпП України, відповідачем не порушена.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належної оцінки наданим доказам не надав та дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 4 частини першою статті 40 КЗпП України було проведено відповідно до вимог трудового законодавства. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що звільнення позивача відбулося після закінчення передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України шестимісячного строку для накладення такого виду дисциплінарного стягнення, та без отримання згоди профспілкового органу на його звільнення. Крім того, 22 липня 2015 року він прогулу не вчиняв, оскільки згідно з наказом від 22 липня 2015 року повинен був приступити до виконання своїх професійних обов'язків лише з 23 липня 2015 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 30 червня 2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом ТОВ «МЗ «Дніпросталь» № 272-У від 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2015 року у справі № 202/12646/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року, визнано незаконним наказ № 272-У від 21 листопада 2014 року та поновлено ОСОБА_1 з 22 листопада 2014 року на роботі в ТОВ «МЗ «Дніпросталь» на посаді підручного сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки і позапічної обробки.

Наказом № 130-В ТОВ «МЗ «Дніпросталь» від 05 червня 2015 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 22 листопада 2014 року на посаді підручного сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки і позапічної обробки.

Наказом № 137-к від 15 червня 2015 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не з'явився на роботі з 06 по 15 червня 2015 року та не ознайомився з наказом про поновлення на роботі, наказ № 130-В директором підприємства скасовано.

Наказом № 173-к від 22 липня 2015 року на виконання заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2015 року визнано недійсним наказ від 21 листопада 2014 року № 272-У про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першою статті 40 КЗпП України, поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді підручного сталевара установки позапічної обробки сталі 5 розряду дільниці виплавки і позапічної обробки з 22 листопада 2014 року та наказано в. о. начальника дільниці обробки сталі Дробот Є. В. допустити ОСОБА_1 до виконання професійних обов'язків з 23 липня 2015 року.

23 липня 2015 року позивач з'явився на робоче місце, однак не був допущений до роботи, оскільки йому було видано направлення на проходження обов'язкового попереднього медичного огляду на підставі наказу № 334 від 22 липня 2015 року про проведення профілактичного медичного огляду працівників підприємства в 2015 році в період з 03 по 14 серпня 2015 року згідно додатку № 1.

06 серпня 2015 року ТОВ «МЗ «Дніпросталь» звернулося до первинної профспілкової організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ТОВ «МЗ «Дніпросталь» із поданням про надання згоди на звільнення позивача з роботи за прогул.

Відповіді у встановлений частиною п'ятою статті 43 КЗпП України триденний строк на вищевказане подання в наданні згоди на звільнення позивача з роботи за прогул профспілка не надала.

Наказом від 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади підручного сталевара установки позапічної обробки сталі дільниці виплавки та позапічної обробки сталі 22 липня 2015 року за прогул за пунктом 4 частини першою статті 40 КЗпП України.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз'яснення, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 і пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтею 148 - 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

За змістом статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Проте, встановивши факт відсутності позивача на роботі 22 липня 2015 року, відповідач звільнив його за прогул наказом 04 квітня 2016 року, пропустивши для застосування такого виду дисциплінарного стягнення шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 148 КЗпП України.

Суд першої інстанції, установивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення позивача на роботі.

Так, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільненні без законної підстави, при винесенні рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції встановив розмір заробітної плати позивача, необхідний для нарахування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як передбачено Порядком обчислення середнього заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та правильно визначив середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 114 211 грн 65 коп. за час вимушеного прогулу.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2016 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійний завод «Дніпросталь» на користь держави судовий збір у розмірі 4 960 грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. Червинська Судді:Н.О. Антоненко В.І. Журавель В.М. Коротун В.І. Крат