Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №161/4984/19

Постанова

Іменем України

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 161/4984/19

провадження № 61-17325св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2019 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів:

Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року позивачі звернулися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" (далі - ТОВ "Волиньгаз Збут") про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії та заборону вчиняти дії.

Позов мотивований тим, що в зв'язку з суттєвим підвищення цін на житлово - комунальні послуги ОСОБА_3 звертався до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про призначення житлової субсидії, однак, 11 лютого 2019 року він отримав рішення про відсутність підстав для призначення житлової субсидії на період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року. Через неможливість сплачувати в повному обсязі вартість поставленого природнього газу, 17 січня 2019 року ОСОБА_1 направила відповідачу типовий договір про реструктуризацію заборгованості за житлово - комунальні послуги, на що відповідач жодної відповіді не надав, один примірник типового договору не повернув, хоча продовжував надавати послуги з постачання природнього газу. 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 направила ТОВ "Волиньгаз Збут" додаткову угоду № 1 до типового договору.

Листом від 12 березня 2019 року відповідач повідомив про невизнання ним умов типового договору про реструктуризацію заборгованості за житлово - комунальні послуги та поставив вимогу про погашення заборгованості в розмірі 9 848,41 грн. 19 березня 2019 року вказана сума заборгованості була сплачена ОСОБА_2.

Позивачі вважають, що відмова ТОВ "Волиньгаз Збут" у визнанні типового договору про реструктуризацію заборгованості за житлово - комунальні послуги суперечить чинному законодавству та судовій практиці, а твердження про те, що Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" та Постанова Кабінету Міністрів України № 976 від 27 червня 2003 року "Про затвердження Порядку погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги" не регулюють спірних правовідносин є лише суб'єктивною думкою відповідача.

Договір про реструктуризацію заборгованості між ОСОБА_1 та ТОВ "Волиньгаз Збут" де-юре укладено 16 січня 2019 року, оскільки відповідач продовжував в межах строку для відповіді на оферту постачати природній газ, чим акцептував пропозицію укласти договір. ТОВ "Волиньгаз Збут" незаконно порушив їх право на реструктуризацію заборгованості за поставлений природній газ, що призвело до порушення права на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї, гарантованого статтею 48 Конституції України.

З урахуванням змінених позовних вимог просили:

визнати протиправним рішення ТОВ "Волиньгаз Збут" про відмову у визнанні типового договору про реструктуризацію заборгованості за житлово - комунальні послуги від 16 січня 2019 року;

зобов'язати ТОВ "Волиньгаз Збут" направити ОСОБА_1 підписаний відповідачем один примірник типового договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 16 січня 2019 року;

заборонити ТОВ "Волиньгаз Збут" відключати від газопостачання квартиру АДРЕСА_1, на період дії договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 16 січня 2019 року;

стягнути з відповідача 147 768,91 грн на користь позивачів на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ТОВ "Волиньгаз Збут" про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії, заборону вчиняти дії та стягнення моральної шкоди, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є споживачами послуг з газопостачання, ними не укладений відповідний договір з ТОВ "Волиньгаз Збут", а такий договір укладений лише з ОСОБА_1. Таким чином, у спірних правовідносинах права та законні інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не порушені.

Укладення договору про реструктуризацію боргу є правом сторін, а не обов'язком постачальника, і може бути реалізоване лише за взаємною згодою (домовленістю) сторін.

До спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги", оскільки Закону України "Про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги" визначає умови та порядок реструктуризації боргу за надані житлово-комунальні послуги, яка склалася на дату набрання чинності Закону України "Про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги", тобто до 01 липня 2003 року. Проте заборгованість у позивача виникла у січні - березні 2019 року.

Крім того, станом на день подання позову, заборгованість по сплаті за послуги постачання природного газу позивачами сплачено, а тому вимоги про зобов'язання визнати протиправним рішення ТОВ "Волиньгаз Збут" щодо відмови у визнанні типового договору про реструктуризацію за житлово-комунальні послуги не впливають на права та обов'язки позивачів та відповідача.

Вимога щодо заборони ТОВ "Волиньгаз Збут" відключати від газопостачання квартиру АДРЕСА_1 на період дії договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 16 січня 2019 року не підлягає до задоволення в зв'язку з відсутністю підстав для зобов'язання відповідача укласти такий договір.

Вимога щодо відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню в зв'язку з тим, що позивачі не надали будь-яких доказів протиправності дії чи бездіяльності відповідача у справі, а також наявність самої моральної шкоди у вигляді душевних переживань, чи докорінних змін у звичному житті.

Апеляційний суд погодився з викладеними висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не застосовано і не наведено мотивів незастосування положень Порядку погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року (далі - Порядок № 976). Суд повинен був застосувати до спірних правовідносин положення Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію та Цивільного кодексу України. Водночас суди послалися на Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500 та Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, які не регулюють порядок укладення договорів з реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги. Суди не застосували висновки Верховного Суду до спірних правовідносин. Відповідачу було направлено оферту заключити договір реструктуризації заборгованості за природний газ, на яку він не надав відповіді впродовж місяця, а тому, де-юре, акцептував цю оферту. Суди не надали правової оцінки тому факту, що на момент винесення судових рішень заборгованість не була погашена.

Аргументи учасників справи

У жовтня 2019 року ТОВ "Волиньгаз Збут" подало відзив на касаційну скаргу, за підписом представника Гаврилюка Д. Ю., у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що ТОВ "Волиньгаз Збут" надавалась та надається послуга з постачання природного газу на підставі Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500. З метою врегулювання питання погашення заборгованості за послуги з газопостачання, які виникли в січні 2019 року, ТОВ "Волиньгаз Збут" листом № 43703-ЛВ-428-0319 від 12 березня 2019 року було запропоновано ОСОБА_1 звернутися із відповідною заявою до відповідача або до Центру обслуговування клієнтів.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу № 161/4984/19 з суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи № 161/4984/19 надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг, в тому числі послуг з постачання природнього газу, за адресою: АДРЕСА_1, на неї оформлений особовий рахунок № НОМЕР_1 у ТОВ "Волиньгаз Збут".

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають в одному житловому приміщенні із ОСОБА_1

17 січня 2019 року ОСОБА_1 направила ТОВ "Волиньгаз Збут" для ознайомлення та укладення проєкт типового договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 16 січня 2019 року в двох примірниках.

За умовами вищевказаного проєкту договору ТОВ "Волиньгаз Збут" надає громадянину (ОСОБА_1) розстрочку погашення заборгованості плати за послуги газопостачання, що утворилась станом на 15 січня 2019 року, на суму 4600 гривень з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2024 року, в тому числі: 2019 рік - 825 гривень; 2020 рік - 900 гривень; 2021 рік - 900 гривень; 2022 рік - 900 гривень; 2023 рік - 900
гривень; 2024 рік - 175 гривень, з розподілом за місяцями: з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 2013 - по 75 гривень щомісяця; з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року - 175 гривень.

20 лютого 2019 року ОСОБА_1 направила на адресу відповідача примірник Додаткової угоди № 1 до типового договору від 16 січня 2019 року про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідно до якої пропонувала викласти п. 1 вищевказаного договору в такій редакції: "Підприємство надає громадянину розстрочку погашення заборгованості плати за послуги газопостачання, що утворилась станом на 20 лютого 2019 року, на суму 6352,34 гривень з 01 березня 2019 року до 29 лютого 2024 року, в тому числі: 2019 рік - 1000 гривень; 2020 рік - 1200 гривень; 2021 рік - 1200 гривень; 2022 рік - 1200 гривень; 2023 рік - 1200 гривень; 2024 рік - 552,34 гривень, з розподілом за місяцями - з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2023 року - 100 гривень щомісяця, з 01 січня 2024 по 29 лютого 2024 року по 276,17 гривень щомісяця".

Вказані вище проекти договору від 16 січня 2019 року про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги та додаткової угоди до нього від 20 лютого 2019 року складені у відповідності до Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" та Постанови КМУ № 976 від 27 червня 2003 року "Про затвердження Порядку погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово - комунальні послуги".

Розглянувши звернення позивача ОСОБА_1, ТОВ "Волиньгаз Збут" надало їй відповідь, якою повідомило, що дія Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" поширюється виключно на заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка виникла до 01 липня 2003 року. З метою врегулювання питання погашення заборгованості за послуги з газопостачання заявниці запропоновано звернутись із відповідною письмовою заявою до ТОВ "Волиньгаз Збут" або до Центру обслуговування клієнтів. ОСОБА_1 із такою заявою до ТОВ "Волиньгаз Збут" не зверталась.

19 березня 2019 року в рахунок погашення заборгованості, яка була предметом вказаного договору, та поточних платежів сплачено 9 845 гривень за послугу "газ".

Послуги ТОВ "Волиньгаз Збут" позивачі отримують на підставі Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою НКРЕКП № 2500 від 30 вересня 2015 року (далі - Типовий договір).

Тому доводи касаційної скарги стосовно того, що договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 16 січня 2019 року вважається де-юре укладеним, оскільки ТОВ "Волиньгаззбут" продовжувало надавати послуги після одержання оферти, з тих підстав, що позивачі продовжували отримувати послуги з газопостачання, є безпідставними.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини 1 статті 628 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що укладення договору про реструктуризацію боргу є правом сторін, а не обов'язком постачальника, і може бути реалізоване лише за взаємною згодою (домовленістю) сторін.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди правильно застосували.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо незастосування судами до спірних правовідносин положень Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20 лютого 2003 року № 554-IV, оскільки Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20 лютого 2003 року № 554-IV передбачалась реструктуризація заборгованості на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації, виходячи з заборгованості житлово-комунальних послуг, яка склалася на дату набрання чинності Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20 лютого 2003 року № 554-IV, тобто 01 липня 2003 року, проте заборгованість у позивача виникла у січні - березні 2019 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 154/727/18 (провадження № 61-42388св18), яку застосував суд апеляційної інстанції у цій справі.

Посилання у касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2019 року у справі № 456/1938/14-ц (провадження № 61-29928св18) та від 13 березня 2019 року у справі № 209/1654/17 (провадження № 61-26904св18) є безпідставними, оскільки вони зроблені у справах за різних фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2019 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов