Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.12.2018 року у справі №361/5718/16

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 361/5718/16-ц

провадження № 61-34733св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у складі судді Петришин Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 15 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого він передав у борг останній кошти у розмірі 6 500,00 дол. США, які вона зобов'язалася повернути до 05 жовтня 2015 року та додатково сплатити 1 000,00 дол. США, про що ОСОБА_5 було складено розписку.

Вказував, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором позики не виконала, на вимоги не реагувала, позику не повернула, тому ОСОБА_4 просив суд стягнути в національній валюті за курсом Національного банку України станом на дату ухвалення судом рішення з ОСОБА_5 борг у розмірі 7 500,00 дол. США, проценти за користування позикою у розмірі 1 349,49 дол. США, три проценти річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 237,60 дол. США.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 213 911,71 грн, яка складається із: боргу за договором позики у розмірі 176 280,00 грн, заборгованості за процентами за користування позикою у розмірі 32 732,00 грн та три проценти річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 4 908,72 грн.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 140,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконала, грошові кошти в обумовлений розпискою строк не повернула, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника. Встановивши, що відповідач отримала у борг від позивача кошти у розмірі 6 500,00 дол. США, суд дійшов висновку про стягнення саме цієї суми, оскільки положення договору позики про повернення коштів у розмірі 7 500,00 дол. США суперечать вимогам статті 1046 ЦК України. Розмір заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми, а саме коштів у розмірі 6 500,00 дол. США. Таким чином, встановивши, що наданий позивачем оригінал розписки про отримання коштів є належним й допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання, цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України, суд вважав, що наявність у позивача оригіналу розписки згідно з положенням частини третьої статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу відповідачем позивачу. Відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження повернення частини боргу у розмірі 1 200,00 дол. США або надання повноважень іншій особі на повернення цих коштів.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, безпідставно стягнув з неї суму боргу у розмірі 6 500,00 дол. США, оскільки вона, через свого чоловіка, передала позивачу на погашення боргу 1 200,00 дол. США, про що на звороті розписки було вчинено відповідний запис. Суди вказаних обставин не врахували, тому ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам закону.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та були ним відхилені. Крім того, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.

При цьому, наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. На підставі вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики.

Доводи касаційної скарги, що частина коштів у розмірі 1 200,00 дол. США була повернута позивачу, є необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що запис на звороті розписки від 15 вересня 2015 року не стосується боргових зобов'язань ОСОБА_5

Суд касаційної скарги відповідно до статті 400 ЦПК України не має право здійснювати переоцінку доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк