Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2020 року у справі №705/1087/20

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 705/1087/20-ц

провадження № 61-12282св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року у складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі договору дарування від 29 серпня 2017 року належить 1/6 частка житлового будинку з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1.

Зазначена 1/6 частка цього житлового будинку утворює окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 339671108 (запис внесено 29 серпня 2017 року). Інша 1/6 частка житлового будинку з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, яка також утворює окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_2 та межує стінними перегородками з її квартирою АДРЕСА_1.

Проте вона не може в повній мірі користуватися своєю власністю (квартирою) за призначенням, оскільки відповідач постійно руйнує цегляні перестінки, які розмежовують їхні квартири, що не дозволяє їй там проживати.

03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 закладено камінням вхідні двері до її квартири, а замки з вхідної частини квартири розібрані, що унеможливлює відкриття замків із зовнішньої сторони та перешкоджає їй у доступі до своєї квартири.

Потрапивши до квартири вона виявила, що в коридорі квартири з правої сторони, у двох місцях, проламані наскрізь цегляні стіни, вибито отвір до квартири відповідача розміром приблизно 1х2 метри. У кімнаті 6-4 проламана наскрізь цегляна стіна та вибито отвір розміром 1х2 метри. Посередині кімнати 6-4 розпочато мурування стіни цеглою висотою більше 1 метра. У цих кімнатах пошкоджені стіни в деяких місцях.

Згідно з висновком № 08-02-2018/1, наданим фахівцями приватного підприємства "Домірент", вартість відновлювальних робіт належної їй квартири АДРЕСА_1 складає 320 400 грн.

Вважала, що шкода їй завдана неправомірними діями відповідача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 320
400,00 грн на відшкодування завданих збитків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданий позивачем висновок експерта не є належним та допустимим доказом, оскільки судом не призначалася, а експерт не попереджався про кримінальну відповідальність. ОСОБА_1 не надала суду беззаперечних доказів того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 їй завдано збитки на суму 320 400,00 грн.

При цьому суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за наданий висновок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наданий ОСОБА_1 висновок експерта - оцінювача не є висновком експерта у розумінні статей 102 106 ЦПК України. При цьому позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової експертизи для з'ясування дійсного розміру завданої шкоди.

ОСОБА_1 не доведено вини відповідача, а саме, що в її частині житлового будинку відповідачем здійснено пошкодження, враховуючи відсутність виділення часток в натурі із спільної часткової власності, та не доведено розмір завданої шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 676/905/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 705/1087/20-ц з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування збитків призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач підтверджує свою причетність до руйнування її квартири АДРЕСА_1, однак вважає такі свої дії правомірними, не звернули уваги на наявність відкритого щодо відповідача кримінального провадження № 12018250250000533 стосовно пошкодження ним майна.

Зокрема, судом першої інстанції не зазначено, у чому саме полягає відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідача та не конкретизовано, який саме з перелічених елементів складу правопорушення відсутній.

Апеляційний суд зазначене порушення суду першої інстанції не усунув, що свідчить про порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, зокрема, в частині недосягнення повноти та всебічності дослідження всіх обставин справи та встановлення заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

У випадках порушення зобов'язання як за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. У таких випадках на відповідача законом покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, переклавши на ОСОБА_1 обов'язок доказування вини відповідача у деліктних відносинах, суд порушив норми матеріального права - положення статей 614 1166 ЦК України.

Також апеляційний суд проігнорував преюдиційні факти, встановлені судами в ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 02 квітня 2015 року у справі № 705/1334/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 (попередня власниця квартири АДРЕСА_1) про усунення обмежень права спільної часткової власності, а саме, що рішенням виконавчого комітету від 25 лютого 2010 року ОСОБА_2. та ОСОБА_7 надано дозвіл на перепланування частини житлового будинку з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди та влаштування окремого входу.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору дарування частки житлового будинку від 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частка житлового будинку АДРЕСА_1, яка утворює окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 серпня 2017 року (а. с. 5).

Інша 1/6 частка житлового будинку з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, яка також утворює окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_2 та межує стінними перегородками з квартирою АДРЕСА_1.

На підтвердження позовних вимог позивач надала суду в якості доказів копії фотознімків та висновок експерта-оцінювача № 08-02-2018/1 приватного підприємства "Домірент" по запиту ОСОБА_1, згідно з яким вартість відновних робіт житлового будинку станом на 11 лютого 2018 року складає 320 400,00 грн (а. с. 11-19).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Таким чином, стаття 1166 ЦК України визначає, що за зобов'язанням, яке виникає внаслідок заподіяння шкоди, діє презумпція вини завдавача шкоди. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте суди не врахували, що ОСОБА_2, заперечуючи свою вину в завданні збитків позивачу, повинен був надати докази, які б підтверджували цей факт.

Однак доказів, які би спростовували відсутність вини відповідача, матеріали справи не містять.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте суди, не визнаючи висновок експерта-оцінювача № 08-02-2018/1 як висновок експертизи, не вказали, чому не оцінювади його як письмовий доказ у силу статті 76 ЦПК України.

Також суди не врахували, що висновок експерта-оцінювача № 08-02-2018/1, як письвовий доказ, відповідачем не спростовано, що є його процесуальним обов'язком (статті 12 81 ЦПК України).

Таким чином, у порушення статей 89 263 264 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, неправильно застосували норми матеріального права, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з'ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк