Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 750/11178/17

провадження № 61-42000св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Мамонової О. Є.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення.

Первісний позов мотивовано тим, що рішенням Деснянського районного суду м.

Чернігова від 08 червня 2016 року по справі № 750/649/16-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач звернулась з проханням до відповідача допустити її в квартиру для можливості вільного користування своєю власністю. ОСОБА_2 в квартиру ОСОБА_1 не допустив, можливість надати користування її власністю не надав. У зв'язку з перешкодами з боку відповідача в користування квартирою, позивачка зверталась до Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області де їй порекомендували звернутись до державної виконавчої служби. Втім рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 червня 2016 року у справі № 750/649/16-ц про визнання права власності не передбачає усунення перешкод в доступі до спірної квартири у зв'язку із чим позивачка звернулась з позовом до відповідача.

ОСОБА_1 просила:

зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, а саме: ј частиною квартири АДРЕСА_2;

вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2;

стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності.

Зустрічний позов мотивовано тим, що частка позивачки є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне користування нею неможливе, таке припинення не завдасть істотної шкоди ОСОБА_1

ОСОБА_2 просив:

припинити право власності ОСОБА_1 на ј частину квартири АДРЕСА_2, що перебуває у спільній частковій власності, зі стягненням відповідної грошової компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 88 971,00 грн та визнати право власності на цю частину квартири за відповідачем;

стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частину спільного майна та визнання права власності відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право позивача на спірну квартиру підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а створення відповідачем перешкод в користуванні квартирою підтверджені поясненнями позивача та матеріалами справи.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих мотивів, що частку майна в ј не можна вважати незначною та ОСОБА_1 на виплату компенсації не погоджується.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2018 року. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_1 на ј частину квартири АДРЕСА_2. Виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 88 971 з депозитного рахунку територіального управління ДСА України у Чернігівській області, внесену ОСОБА_2 згідно квитанції № 55 від 27 грудня 2017 року в Чернігівській філії облуправління АТ "Ощадбанк". Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2, яка у цілому має 48,4 кв. м загальної площі, з них 34,5 кв. м житлової площі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира має загальну площу 48,4 кв. м та складається з двох житлових кімнат площею 15,3 кв. м та 19,2 кв. м, одна з яких прохідна, та зроблено висновок, що ОСОБА_1 згідно її ј частини у праві власності, у спірній квартирі належить 12,1 кв. м від загальної площі. Частка ОСОБА_1 у квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі.

Сторони не є родичами чи членами однієї сім'ї, між ними склалися неприязні відносини, внаслідок чого спільне володіння і користування житловим приміщенням є неможливим. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 має на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 і це свідчить про те, що припинення права власності на ј частину спірної квартири не завдасть істотної шкоди ОСОБА_1.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалися на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції жодним чином не обґрунтував з яких підстав ј частки позивачки в праві власності є незначною, апеляційним судом невірно застосовано статтю 365 ЦК України та не враховано положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. В касаційній скарзі вказується, що врахування апеляційним судом висновку судового експерта № С-413 від 11 грудня 2017 року щодо ринкової вартості ј частини квартири та неможливості з технічної точки зору виділити належну позивачці частку є порушенням ст.41 Конституції України та права позивачки на участь в розпорядженні спільним майном.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційним судом зроблено вірний висновок, що частка позивачки є незначною з урахуванням встановлених обставин справи, у належній ОСОБА_1 на праві власності однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 зареєстрована та проживає тільки вона одна та наявні всі обставини для припинення права власності на частку позивачки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких зазначала, що отримала відзив на касаційну скаргу та заперечує проти доводів ОСОБА_2 ОСОБА_1 наголошувала на тому, що ні відповідач ні апеляційний суд не врахували, що в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 проживають та зареєстровані її донька зі своїм неповнолітнім сином.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2012 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2. Спірна квартира має загальну площу 48,4 кв. м та складається з двох житлових кімнат площею 15,3 кв. м та 19,2 кв. м, кухні 6 кв. м, суміщених вбиральні та ванної 2,4 кв. м та коридору 4,8 кв. м.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 червня 2016 року у справі № 750/649/16-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування.

Право ОСОБА_1 на 1/4 частину кв. АДРЕСА_2 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 квітня 2017 року.

Згідно висновку експерта № С-413 від 11 грудня 2017 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи на замовлення ОСОБА_2, ринкова вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 станом на 11 грудня 2017 року складає 88
971 грн.

Відповідно до квитанції № 55 від 27 грудня 2017 року ОСОБА_2 внесено на депозитний рахунок 88 971 грн компенсації вартості 1/4 частки спірної квартири.

При задоволенні зустрічного позову та відмові в задоволенні первісного позову апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 має на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 і це свідчить про те, що припинення права власності на ј частину спірної квартири не завдасть істотної шкоди ОСОБА_1.

Колегія суддів не погоджується із цим висновок апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідно до змісту частини четвертої цієї статті якщо порядок володіння та користування спільним майном відповідно до часток співвласників у праві спільної часткової власності визначений рішенням суду, він є обов'язковим і для особи, яка згодом придбає у праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) вказано, що: "висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї".

Проте при скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд не перевірив чи припинення права на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права на частку ОСОБА_1 не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї. Окрім цього, суди не з'ясували наявність в ОСОБА_1 іншої квартири.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2018 рокускасувати.

Передати справу № 750/11178/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2018 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук