Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №580/860/17

Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 580/860/17

провадження № 61-31945св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Лебединського районного суду Сумської області у складі судді Бакланова Р. В. від 25 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Собини О. І. від 26 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_6 було досягнуто домовленості щодо придбання будинку на АДРЕСА_1, який відповідач отримала у спадок від батька. Позивач передала відповідачу кошти в розмірі 10 000 грн як завдаток, про що була складена розписка. Згодом з'ясувалося, що відповідач належним чином не оформила свої спадкові права на будинок, тому позивач вирішила відмовитися від придбання вказаного будинку.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється добровільно повернути безпідставно отримані грошові кошти, вказуючи на те, що ці кошти є завдатком, позивач просила стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 10 000 грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 25 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 10 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки договору купівлі-продажу житлового будинку за формою і змістом, встановленими цивільним законодавством, між сторонами укладено не було, то отримана 27 серпня 2016 року ОСОБА_6 від ОСОБА_4 сума у розмірі 10 000 грн фактично є авансом, яка підлягає поверненню позивачу.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами, а оскільки такого договору між сторонами укладено не було, то передані позивачем відповідачу кошти у розмірі 10 000 грн є авансом.

У жовтні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили усіх передумов передачі грошових коштів, не з'ясували домовленостей, які досягнуті сторонами, не визначили правову природу переданих коштів, яка була визначена у розписці як завдаток. Оскільки саме позивач відмовилася нотаріально посвідчувати договір купівлі-пролажу будинку, то передані нею в якості завдатку грошові кошти в силу вимог статті 571 ЦК України поверненню не підлягають.

У листопаді 2017 року до касаційного суду надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

До Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 27 серпня 2016 року ОСОБА_6 склала розписку про отримання 10 000 грн завдатку від ОСОБА_4 на придбання нею житлового будинку на АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що попередній договір з метою забезпечення укладання у майбутньому договору купівлі-продажу будинку між сторонами укладено не було, а існує лише розписка про отримання відповідачем коштів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що передана позивачем сума за розпискою є авансом та підлягає поверненню.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для повернення грошових коштів є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 25 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило