Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2026 року у справі №990/365/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року

м. Київ

справа № 990/365/24

провадження № 11-15заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (судді Бевзенко В. М., Єзеров А. А., Стеценко С. Г., Тацій Л. В., Шарапа В. М.) в адміністративній справі № 990/365/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1.У листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі - також позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 (далі - рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24, оскаржуване рішення), ухвалене за результатами дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, яким вирішено:

- визначити, що суддя Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 602,72 бала;

- визнати суддю Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;

- внести подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 з посади;

2) зобов`язати ВККС продовжити кваліфікаційне оцінювання судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді із стадії дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді.

2.За твердженнями позивача, оскаржуване рішення прийнято за його відсутності, чим порушено право на участь у процесі прийняття рішення. Зазначає, що він не міг бути присутнім на засіданнях Комісії 21 серпня, 1 та 15 жовтня 2024 року через погіршення стану здоров`я, що підтверджується відповідними медичними документами. Про причини неможливості прибути на засідання позивач щоразу повідомляв Комісію з проханням перенести співбесіду на іншу дату. Тому вважає, що відповідач помилково кваліфікував його неявку як «систематичну» без поважних причин.

3.На переконання позивача, оскаржуване рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

4.Позивач вважає, що Комісія необґрунтовано оцінила підвищення фахового рівня судді в 1 бал. Посилається на інформацію, зазначену в листі Харківського регіонального відділення Національної школи суддів України, відповідно до якої позивач проходив підвищення кваліфікації у період з 2016 по 2024 роки. Також рішенням зборів суддів Балаклійського районного суду Харківської області від 13 січня 2022 року № 6 суддя ОСОБА_1 був призначений суддею-спікером. Крім того, з 13 вересня 2023 року позивач проходить навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності ім. акад. В. В. Сташиса Національної академії правових наук України на заочній формі навчання. Отже, за твердженнями позивача, загальна кількість годин його підготовки значно перевищує мінімальну кількість годин, встановлену вимогами частини другої статті 89 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Про зазначені обставини позивач повідомляв Комісію під час співбесіди. Втім у рішенні Комісії не наведено мотивів, чому ці обставини не вплинули на оцінку кваліфікації судді.

5.При ухваленні оскаржуваного рішення Комісія також мала забезпечити позивачу рівні правові можливості порівняно з іншими суддями під час процедури кваліфікаційного оцінювання. Позивач наполягає, що на можливість виконати вимоги Комісії та подати інформацію про підстави скасування і зміни судових рішень за останні п`ять років здійснення ним правосуддя вплинули незалежні від нього обставини. Такими обставинами позивач називає окупацію м. Балаклія Харківської області у період з 2 березня по 8 вересня 2022 року, а також те, що на момент проведення другого етапу кваліфікаційного оцінювання повноваження судді на здійснення правосуддя закінчилися. Позивач втратив доступ до підсистеми ЄСІТС (через відсутність КЕП). Своєю чергою здійснити аналіз судових рішень через загальний відкритий доступ Єдиного державного реєстру судових рішень із знеособленими даними за критеріями пошуку «суддя» та «номер справи» без наявності процесуальних документів у паперовій формі не дозволяє надати повну інформацію про підстави скасування і зміни судових рішень. Позивач впевнений, що Комісія повинна була зважати на існування додаткових чинників, які мають значення для захисту гарантованих прав позивача у процедурі кваліфікаційного оцінювання.

6.Окрім того, позивач запевняє, що спростував сумніви Комісії про здійснення у 2017 році витрат, що перевищували його доходи.

7.З огляду на наведене позивач переконаний, що Комісія порушила його право на справедливе кваліфікаційне оцінювання.

8.Позивач також вважає, що оскаржуване рішення Комісії може бути самостійним предметом спору. Аналогічних висновків щодо можливості самостійного оскарження рішення Комісії, прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24.

9.Відповідач позов не визнав. Стверджує, що Комісія завчасно повідомляла позивача про дату, час та місце проведення засідань. Втім, у призначені Комісією засідання 21 серпня, 1 та 15 жовтня 2024 року позивач не з`явився. Ураховуючи систематичну (тричі) неявку судді на етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», Комісія дійшла висновку про можливість розгляду питання щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді за його відсутності.

10.Щодо мотивів ухваленого рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 відповідач зазначив, що діяльність позивача в частині підвищення фахового рівня судді оцінена в 1 бал. Відповідач наголосив, що в матеріалах суддівського досьє відсутня інформація про підвищення фахового рівня судді, а також така інформація не надавалась під час проведення співбесіди. Лист Національної школи суддів України від 25 листопада 2024 року щодо підвищення суддею кваліфікації не може бути врахований, оскільки під час проведення співбесіди з позивачем та прийняття оскаржуваного рішення 15 жовтня 2024 року в Комісії була відсутня зазначена інформація.

11.Відповідач твердить, що вимога подати у межах процедури кваліфікаційного оцінювання інформацію про підстави скасування і зміни за останні п`ять років здійснення суддею правосуддя судових рішень регламентована пунктом 8 розділу V Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами та доповненнями; далі - Положення № 143/зп-16). Комісія встановила, що ухвалені суддею ОСОБА_1 судові рішення за період повноважень (2016 - 2021 роки) скасовувались та змінювались судами вищих інстанцій. У матеріалах суддівського досьє наявна заповнена суддею ОСОБА_1 таблиця, у якій міститься перелік скасованих та змінених судових рішень лише за 2017 - 2018 роки без зазначення підстав їх скасування та посилань на порушення норм матеріального чи/або процесуального права, тобто тільки за два роки. Під час співбесід ОСОБА_1 не надав обґрунтованих відповідей на поставлені членами Комісії питання, які саме норми матеріального чи/або процесуального права були ним порушені під час ухвалення судових рішень, скасованих або змінених судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність прагнення до професійного самовдосконалення та наміру аналізувати помилки з метою недопущення їх у майбутньому. Указане, за висновками Комісії, свідчить про недотримання суддею вимог Положення № 143/зп-16 в частині необхідності подання повної інформації про підстави скасування і зміни судових рішень за останні п`ять років здійснення суддею правосуддя. Крім того, позивачу неодноразово наголошувалося на можливості скористатися Єдиним державним реєстром судових рішень для надання необхідної інформації про підстави скасування і зміни ухвалених ним за останні п`ять років судових рішень.

12.Також ОСОБА_1 не усунув сумнівів щодо здійснення у 2017 році витрат, що перевищували його доходи на придбання автомобіля марки «Mercedes-Benz Е 280 4М» 2007 року випуску, за 390 000 грн при сукупному доході судді та членів його сім`ї згідно з Декларацією за 2017 рік - 394 631 грн.

13.Підсумовуючи викладене, Комісія наголосила на обґрунтованості та законності прийнятого нею рішення.

14.16 січня 2025 року до суду першої інстанції від ВККС надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За позицією відповідача, рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є лише підставою для відповідної рекомендації у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, тому обставини ухвалення цього рішення повинні перевірятися судом лише разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією. Такий правовий підхід відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в постановах від 7 березня 2024 року в справі № 9901/541/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19 та від 7 листопада 2024 року у справі № 990/69/24.

15.Позивач заперечив проти закриття провадження у справі. Вказував, що рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 оскаржується ним з підстав недотримання процедури проведення кваліфікаційного оцінювання, недотримання правил та порядку проведення відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання. Просив врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2025 року в справі № 990/62/24 та від 11 липня 2024 року в справі № 990/51/24.

16.Касаційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ВККС про закриття провадження в цій справі. Суд виходив з того, що оскільки рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 позивач оскаржує саме з підстав недотримання процедури проведення кваліфікаційного оцінювання, таке рішення Комісії може бути оскаржено окремо від остаточного рішення ВРП, ухваленого за відповідною рекомендацією ВККС. Вирішуючи це процесуальне питання суд першої інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24 та від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24.

17.Касаційний адміністративний суд продовжив розгляд справи. Наступне судове засідання у цій справі призначив на 22 грудня 2025 року.

18. У судовому засіданні 22 грудня 2025 року Касаційний адміністративний суд з власної ініціативи поставив на розгляд питання щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

19. Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області.

20.Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 .

21.Суддя ОСОБА_1. склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 83,25 бала. За результатами виконаного практичного завдання суддя набрав 84,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 167,75 бала.

22.Рішенням Комісії від 26 листопада 2018 року № 275/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. За результатами іспиту ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

23.Водночас Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 7 листопада 2019 року, повноваження членів Комісії припинено.

24.Кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 не було завершено на той час.

25.Після формування повноважного складу Комісії співбесіду в межах кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді вперше було призначено на 21 грудня 2023 року, на яку він не з`явився. Натомість на адресу Комісії 21 грудня 2023 року надійшла заява судді, у якій він просив перенести співбесіду на іншу дату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

26.Співбесіди, призначені на 2 та 16 липня 2024 року, відбулися за участі судді ОСОБА_1 .

27.Надалі в засідання Комісії 21 серпня, 1 та 15 жовтня 2024 року суддя не з`явився. На адресу Комісії 21 серпня, 1 та 15 жовтня 2024 року надходили заяви ОСОБА_1 , у яких він просив перенести співбесіди на інші дати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю

28.Ураховуючи систематичну (тричі) неявку судді на етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», Комісія дійшла висновку про можливість розгляду питання щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді за його відсутності.

29. За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя ОСОБА_1 у сукупності набрав 602,72 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв і є таким, що не відповідає займаній посаді.

30.15 жовтня 2025 року ВККС ухвалила оскаржуване рішення, яким одноголосно вирішила:

- визначити, що суддя Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 602,72 бала;

- визнати суддю Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;

- внести подання до ВРП про звільнення судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 з посади.

31. Уважаючи таке рішення Комісії протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом про його скасування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

32.Касаційний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2025 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснив позивачу, що вжите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.

33.Суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС про надання рекомендацій може бути оскаржене тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією. Зазначене обумовлено тим, що рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Вирішення питання про звільнення судді належить до виключної компетенції ВРП. Саме ВРП за результатами розгляду відповідного подання ухвалює вмотивоване рішення, яким остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді. Таке рішення ВРП є обов`язковим для виконання та породжує відповідні правові наслідки для судді, тому може бути оскаржене в судовому порядку.

34.Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення Комісії має рекомендаційний характер, що відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 27 червня 2024 року в справі № 990/48/24, від 7 листопада 2024 року у справах № 990/69/24 та № 990/115/24), а внесене на його підставі подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді станом на момент звернення до суду та до цього часу не було предметом розгляду у ВРП, яка жодного рішення із цього приводу не ухвалювала.

35.Одночасно із цим суд першої інстанції не застосував практику Великої Палати Верховного Суду, сформульовану в постановах від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 та від 20 лютого 2025 року в справі № 990/62/24. Наголосив, що ці правові позиції можуть бути застосовані лише у випадку, якщо рішення ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді оскаржується у зв`язку з наявністю наведених у законі процедурних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП. Натомість позивач у справі, яка розглядається, насамперед, обґрунтовував свої позовні вимоги відсутністю мотивів ухвалення такого рішення Комісії, а процедурних порушень проведення кваліфікаційного оцінювання позивач не навів. Відтак фактичні обставини, підстави позову, предмети спору та доказування у цій справі та у справах № 990/51/24 і № 990/62/24 не є тотожними, що не дозволяє врахувати такі висновки у порядку приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

36. ОСОБА_1 не погодився із цією ухвалою та через свого представника - адвоката Романенка Я. М. звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

37.Вважає, що суд порушив право позивача на доступ до правосуддя, гарантоване йому Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

38.Твердить про помилковість висновку суду, згідно з яким оскаржуване рішення має рекомендаційний характер, тому може бути оскаржене тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією.

39.З покликанням на правову позицію, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, позивач доводить можливість самостійного оскарження рішень ВККС внаслідок зміни правового регулювання. Зазначає, що з набранням чинності Закону України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX) змінились правові наслідки розгляду ВРП рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з пропозицією звільнити його з цієї посади. Тепер навіть за умови підтвердження ВРП невмотивованості рішення ВККС щодо невідповідності позивача займаній посаді він вважається особою, яка не пройшла успішно процедури кваліфікаційного оцінювання. Тобто це рішення матиме негативний вплив на права позивача.

40.За твердженнями позивача, суд першої інстанції також не врахував актуальної практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24, яка стосується допустимості / юрисдикції спору про оскарження рішення ВККС, якщо порушена процедура прийняття рішення.

41.У цій справі, за позицією позивача, ВККС не мала підстав кваліфікувати поведінку судді як систематичну неявку без поважних причин; ухвалила рішення про невідповідність займаній посаді в умовах, коли суддя перебував на лікуванні / непрацездатності; не забезпечила реалізацію права судді бути заслуханим, надати пояснення і спростувати негативну інформацію. Таким чином, як стверджує позивач, рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 оскаржується ним саме з підстав недотриманням ВККС процедури.

42.Натомість суд першої інстанції застосував до цих правовідносин нерелевантну практику Великої Палати Верховного Суду.

43.На думку позивача, суд першої інстанції також необґрунтовано виснував, що станом на момент звернення до суду та до цього часу оскаржуване рішення не було предметом розгляду ВРП. Стверджує, що в матеріалах справи містяться документи (лист ВРП від 26 березня 2025 року № 5638/0/9-25 та витяг з протоколу № 26 від 20 березня 2025), які підтверджують розгляд ВРП цього питання та оголошення перерви у розгляді матеріалів.

44.У доповнення до зазначеного вище позивач посилається на порушення судом першої інстанції процесуальних норм через необґрунтовану зміну позиції у межах цієї ж справи. Так, 22 травня 2025 року Касаційний адміністративний суд ухвалою відмовив ВККС у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Натомість вже у грудні 2025 року з власної ініціативи порушив питання закриття провадження в цій справі. В ухвалі від 22 грудня 2025 року відсутнє мотивування, чому суд відступив від власної попередньої позиції у межах одного провадження, які нові юридично значимі обставини або релевантні правові висновки зумовили зміну підходу. Позивач вважає, що така непослідовність без належної мотивації є самостійним процесуальним дефектом оскаржуваної ухвали.

Рух апеляційної скарги

45.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 січня 2026 року відкрила провадження у справі, а ухвалою від 4 лютого 2026 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

46.Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

47.На переконання відповідача, позивач неправильно тлумачить норми законодавства, які регулюють процедуру кваліфікаційного оцінювання, а також порядок і правові наслідки реалізації рішень, ухвалених за результатами цієї процедури.

48.Відповідач не заперечує того, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли ВРП буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням. За позицією відповідача, установлення законодавцем такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень Комісії до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення. Своєю чергою вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання Комісії про звільнення судді.

49.Оскільки станом на час звернення позивача із цим позовом ВРП не приймала рішення за відповідною рекомендацією ВККС, разом з яким могло бути оскаржене таке рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження в цій справі.

50.Відповідач визнає той факт, що у ВРП перебуває на розгляді рекомендація Комісії про звільнення позивача з посади через невідповідність займаній посаді. За наслідками розгляду цього питання ВРП протокольною ухвалою оголосила перерву (без дати) у розгляді матеріалів до закінчення розгляду адміністративної справи № 990/365/24 у суді. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що станом на дату ухвалення оскаржуваної ухвали від 22 грудня 2025 року ВРП не приймала рішення за відповідною рекомендацією Комісії.

51.ВККС наголосила, що рішення позивач оскаржував з таких підстав: порушення Комісією права позивача на участь у процесі прийняття рішення; незгода з оцінюванням ОСОБА_1 (кількістю визначених балів) за відповідними критеріями кваліфікаційного оцінювання; незгода із загальним оцінюванням відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики. Вважає, що таким обставинам за ланцюгом послідовних дій уповноважених органів під час кваліфікаційного оцінювання судді має бути надана оцінка органом, що приймає підсумкове рішення щодо відповідності судді займаній посаді, тобто ВРП. У свою чергу ОСОБА_1 не позбавлений можливості подати до зазначеного органу свої заперечення чи пояснення щодо вказаних обставин.

52.Комісія також вважає хибними доводи позивача, що суд першої інстанції не мотивував відступ від власної попередньої позиції у межах одного провадження. Твердить, що Касаційний адміністративний суд в ухвалі навів релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які підлягали врахуванню судом під час вирішення цієї справи. Крім того, чинними нормами КАС України не передбачено такої підстави для скасування судового рішення (ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі), як незазначення судом підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного в раніше ухваленому ним судовому рішенні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

53.Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

54.За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

55.Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

56.За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним зі способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

57.Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

58.Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

59.Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

60.Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

61.Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

62.Абзацом першим пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-IX, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

63.Відповідно до абзацу другого пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIIза результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

64.Абзацом третім пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIIвстановлено, що виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

65.Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

66.Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

67.Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

68.Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

69. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

70.Зміст частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією, та разом з таким рішенням.

71.Установлення законом таких умов не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

72.За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року

№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

73.Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

74.До того ж рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. ВРП під час розгляду подання ВККС про звільнення судді може і не погодитися з висновком ВККС.

75.Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про невідповідність судді займаній посадіне має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.

76.Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

77.ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про невідповідність судді займаній посадівтрачає юридичне значення.

78.Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо відповідності або невідповідності судді займаній посаді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.

79.Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду висновує, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.

80.Дотримуючись концепції належного урядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

81.З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, оскарження відповідного рішення Комісії, як вже зазначалось вище, допускається після прийняття остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП, та разом з останнім.

82.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відтермінування дати оскарження до адміністративного суду рішення ВККС з рекомендацією про звільнення судді із займаної посади не є обмеженням чи іншим проявом порушення права судді на доступ до суду, оскільки відтермінування моменту звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Комісії з негативним для судді поданням про звільнення з посади само по собі ніяк не заперечує (не робить неможливим) права на доступ до суду.

83.Отже, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, не може бути окремим (самостійним) предметом оскарження, допоки не отримає актуалізації (не буде переглянуте) з боку ВРП як конституційного органу, уповноваженого законом ухвалювати остаточні рішення за рекомендаціями ВККС, висновки якого можуть, зокрема, спричиняти настання правових наслідків для судді у вигляді його звільнення з посади.

84.Іншими словами, оскаржувати рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, можна лише разом (спільно) з остаточним рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС.

85.Такий підхід щодо розгляду подібних спорів у практиці є усталеним та послідовно неодноразово зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19, від 2 лютого 2022 року у справі № 9901/39/19, від 27 червня 2024 року у справі № 990/48/24, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 7 листопада 2024 року у справах № 990/115/24, № 990/13/24 та № 990/69/24, від 27 лютого 2025 року у справі № 990/127/24, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/51/25 та інших.

86.Натомість протилежний підхід до розгляду подібних спорів, за якого рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, може бути самостійним предметом оскарження у Верховному Суді, без здійснення процедури його розгляду зі сторони ВРП, зумовлюватиме на практиці необхідність під час розгляду ВРП такого рішення ВККС брати до уваги ухвалене рішення Верховного Суду, яке фактично матиме характер преюдиційного для ВРП, тим самим нівелюватиме конституційні повноваження ВРП.

87.Вочевидь такий підхід позбавлятиме ВРП дискреційних повноважень щодо розгляду рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, адже у наведеному випадку ВРП буде обмежена у варіативності прийняття власних рішень висновками Верховного Суду, сформульованими за наслідком окремого оскарження цього рішення ВККС.

88.Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила в постанові від 23 жовтня 2025 року № 990/36/25.

89. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на момент звернення до суду, як і на момент постановлення ухвали про закриття провадження у справі, негативне рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, з яким законодавець пов`язує право на оскарження, було відсутнє.

90. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що на розгляді ВРП перебувають матеріали про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Балаклійського районного суду Харківської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідно до подання з рекомендацією ВККС.

91. Водночас згідно з інформацією, зазначеною у витягу з протоколу № 26 засідання ВРП від 20 березня 2025 року (міститься в матеріалах справи), ВРП протокольною ухвалою оголосила перерву без дати у розгляді цього питання. Варто зауважити, що перерва в розгляді матеріалів оголошена саме у зв`язку з поданим адвокатом судді ОСОБА_1 - Романенком Я. М. клопотання про оголошення перерви в розгляді матеріалів до закінчення розгляду судом справи № 990/365/24.

92. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що на момент вирішення питання про закриття провадження у справі ВРП не приймала рішення за відповідною рекомендацією Комісії.

93. Стосовно тверджень позивача про те, що суд першої інстанції не застосував практику Великої Палати Верховного Суду, сформульовану в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, слід зазначити таке.

94. Надаючи оцінку доводам позивача про необхідність урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, суд першої інстанції наголосив, що зазначена правова позиція може бути застосована лише у випадку, якщо рішення ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді оскаржуються у зв`язку з наявністю наведених у законі процедурних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП, адже у такому разі правила частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не діють, оскільки в таких умовах виправити ці порушення та захистити права судді може лише суд, уповноважений законом на розгляд відповідної категорії адміністративних справ. У цій ситуації рішення Комісії, яке за своєю юридичною природою є актом індивідуальної дії, може бути оскаржене на підставі статті 55 Конституції України, статей 5 та 19 КАС України та статті 6 Конвенції.

95. Так, у справі № 990/51/24 процесуальні порушення полягали саме в процедурі кваліфікаційного оцінювання (порушення послідовності (стадійності) процедури кваліфікаційного оцінювання [як-от дії щодо продовження завершеного кваліфікаційного оцінювання], тобто застосована стадія, яка не передбачена законом), натомість позивач у справі, яка розглядається, насамперед, обґрунтовує свої позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 15 жовтня 2024 року № 178/ко-24 відсутністю мотивів ухвалення такого рішення Комісії, а процедурних порушень проведення кваліфікаційного оцінювання позивач не наводить.

96. Щодо доводів ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 20 лютого 2025 року в справі № 990/62/24, необхідно констатувати, що в згаданій справі суддя (позивач у справі) також посилався не на відсутність мотивів або підстав ухвалення рішення ВККС, а оскаржував процедуру, застосовану до нього, яка не передбачена законом (склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити). Тож рішення ВККС також оскаржувалося з підстав порушення процедури проведення кваліфікаційного оцінювання.

97. В аспекті наведеного Велика Палата Верховного Суду наголошує, що у справі, що розглядається, доводи позовної заяви насамперед зводяться до незгоди з результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 як судді на відповідність визначеним законом критеріям. Позивач переконує в необ`єктивній оцінці його професійних якостей з боку ВККС за бальною шкалою.

98. Отже, можна констатувати, що межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, фактично торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення.

99.Доводи позовної заяви про розгляд Комісією питання про відповідність позивача займаній посаді за його відсутності, що, на думку ОСОБА_1 є процедурним порушенням, а отже, дає право оскаржити рішення ВККС окремо від рішення ВРП, ухваленого за відповідною рекомендацією, не охоплюється підставами для його самостійного оскарження, передбаченими пунктами 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII. Позивач не позбавлений можливості подати до ВРП свої заперечення чи пояснення щодо цієї обставини.

100. Зазначене спростовує доводи ОСОБА_1 про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 11 липня 2024 року в справі № 990/51/24 та від 20 лютого 2025 року в справі № 990/62/24, як підстави оскарження рішення Комісії окремо від остаточного рішення ВРП, ухваленого за відповідною рекомендацією ВККС.

101. З приводу доводів позивача про зміну починаючи з 30 грудня 2023 року правового регулювання правовідносин, пов`язаних з проведенням ВККС кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаних ними посад, то суд першої інстанції доречно вказав, що така зміна безпосередньо не торкнулась норм статей 88 та 101 Закону № 1402-VIII у тих правовідносинах, у яких виник спір у цій справі, й не змінила радикально їх регламентацію.

102. Велика Палата Верховного Суду розглядала справи (до прикладу, див. постанови від 27 червня 2024 року в справі № 990/48/24, від 7 листопада 2024 року у справах № 990/69/24 та № 990/115/24), в яких правовідносини виникли після 30 грудня 2023 року - дати набрання чинності Законом № 3511-IX, а предмет спору охоплював рішення Комісії, прийняті після вказаної дати. Правовий підхід до вирішення цієї категорії справ не змінився.

103. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальнихнорм через необґрунтовану зміну позиції у межахцієї ж справиВелика Палата Верховного Суду оцінює крізь призму вичерпних підстав для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, визначених статтею 320 КАС України.

104. За обставинами цієї справи 22 травня 2025 року Касаційний адміністративний суд ухвалою відмовив ВККС у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, зазначивши, що оскаржуване рішення ВККС може бути самостійним предметом судового контролю.

105. Далі 22 грудня 2025 року суд першої інстанції з власної ініціативи порушив питання закриття провадження в цій справі та, власне, постановив оскаржувану ухвалу, в якій виснував, що рішення ВККС щодо позивача не може бути оскаржене без рішення ВРП, ухваленого за відповідною рекомендацією.

106. Велика Палата Верховного Суду має погодитись, що реалізація принципу правової визначеності - це головний чинник, що сприяє формуванню довіри суспільства до судової влади та позитивного іміджу судових інституцій. З цього слідує, що касаційний суд має бути джерелом визначеності судової практики, а судові рішення - розумно передбачуваними.

107. Водночас необхідно визнати, що обраний у цій ситуації судом підхід (закриття провадження у справі) відповідає установленій практиці Великої Палати Верховного Суду, яка є послідовною щодо розгляду справ цієї категорії. Велика Палата Верховного Суду не встановила неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні цього процесуального питання. Визначені статтею 320 КАС України підстави для скасуванняухвалисуду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і, як наслідок, направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції - відсутні.

108. Стосовно доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо обмеження його в доступі до суду внаслідок закриття провадження у справі Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою [пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, заяви № 17160/06 та № 35548/06)].

109. Також у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02)ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

110. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

111. Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.

112. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що провадження у цій справі слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

113. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

114. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

115. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 266 308 311 315 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року в адміністративній справі № 990/365/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачкаТ. Г. СтрелецьСудді:О. О. БанаськоО. В. КривендаО. Л. БулейкоМ. В. МазурІ. А. ВоробйоваС. Ю. МартєвМ. М. ГімонН. М. МартинюкО. А. ГубськаК. М. ПільковА. А. ЄмецьС. О. ПогрібнийВ. В. КорольІ. В. ТкачС. І. КравченкоО. С. ТкачукВ. Ю. Уркевич