Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2026 року у справі №990/18/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року

м. Київ

справа № 990/18/26

провадження № 11-45заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 990/18/26 (судді Бевзенко В. М., Берназюк Я. О., Стеценко С. Г., Тацій Л. В., Шарапа В. М.) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо нерозгляду протягом встановлених законом строків дисциплінарної скарги від 9 червня 2024 року (зареєстрована Радою 10 червня 2024 року за № К-2981/1/7-24 з доповненнями від 11 липня 2024 року № К-2981/2/7-24 );

- зобов`язати ВРП розглянути висновок за вказаною скаргою на найближчому засіданні Дисциплінарної палати та прийняти рішення відповідно до статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII);

- стягнути з ВРП на користь позивача в рахунок відшкодування завданої відповідачем моральної шкоди 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до того, що в червні 2024 року він звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г. Ю. Окрім того, 11 липня 2024 року подав до ВРП заяву про приєднання додаткових доказів до матеріалів дисциплінарної скарги, а 1 серпня 2024 року подав заяву про надання інформації щодо стану розгляду дисциплінарної скарги. ВРП листом від 2 серпня 2024 року повідомила, зокрема про те, що за поданою позивачем дисциплінарною скаргою триває попередня перевірка та про результати розгляду зазначеної дисциплінарної скарги буде поінформовано в межах процедури, визначеної законодавством.

3. Як указував позивач, згідно з положеннями законодавства ВРП має вирішити питання про відкриття дисциплінарного провадження за скаргою протягом тридцяти днів. Цей строк може бути продовжено не більш як на п`ятнадцять днів у разі обґрунтованої потреби.

4. Станом на дату звернення із цим позовом до суду (попри те, що минуло майже 19 місяців з моменту подання скарги) сплив як загальний тридцятиденний строк розгляду питання про відкриття провадження за дисциплінарною скаргою, так і подовжений сорокап`ятиденний строк, однак жодного рішення за дисциплінарною скаргою позивача так і не було прийнято.

5. На переконання позивача, це свідчить про протиправну бездіяльність ВРП, яка полягає у нерозгляді у встановлені строки його дисциплінарної скарги, що, окрім іншого, завдало йому моральної шкоди - спричинило стан невизначеності та підірвало його віру у верховенство права.

Короткий зміст рішення суду, яке оскаржується

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2026 року відмовив у відкритті провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

7. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 1798-VIII не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи, а тому оскільки позов, з яким звернувся позивач, стосується етапу дисциплінарного провадження, на якому вирішується питання про відкриття дисциплінарної справи щодо судді, цей позов не підвідомчий адміністративному суду і законних підстав для відкриття провадження у справі за таким позовом нема.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

8. Позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2026 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з мотивами оскаржуваної ухвали Касаційного адміністративного суду, оскільки, на переконання позивача, на стадії відкриття провадження суд фактично здійснив розгляд справи по суті, оцінивши обґрунтованість позову та наявність порушеного права, що прямо суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24.

10. Зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи для відмови у відкритті провадження у цій справі пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), порушив вимоги частини шостої статті 170 КАС України - не вказав належну юрисдикцію для цього спору. У зв`язку з цим вважає, що його незаконно позбавлено конституційного права на судовий захист відповідно до статей 40 55 124 Конституції України.

11. Доводить позивач і про ігнорування судом першої інстанції впровадженої Великою Палатою Верховного Суду доктрини триваючої бездіяльності органу державної влади (справа № 990/29/22).

12. Позивач, покликаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначає, що оскаржувана ухвала створює ситуацію denial of justice (відмови у правосудді), адже виводить ВРП з-під будь-якого судового контролю у питаннях дотримання строків. Це, на його думку, порушує статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки скаржник позбавляється ефективного засобу захисту від свавілля органу влади.

13. Суд першої інстанції автоматично відмовив у розгляді вимоги про моральну шкоду (поза межами розгляду прави по суті - без відкриття провадження у справі), посилаючись на відсутність публічно-правового спору. Водночас відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду тривале перебування у стані невизначеності через бездіяльність органу державної влади саме по собі порушує права особи та може бути підставою для компенсації.

14. У решті позивач наводить свої обґрунтування в контексті правового аналізу інституційної бездіяльності ВРП та меж судового контролю у цих правовідносинах.

Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги

15. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

16. На думку ВРП, суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження у цій справі.

Рух апеляційної скарги

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2026 року, а ухвалою від 11 лютого 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) на 12 березня 2026 року.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

19. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

20. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

21. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

23. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

24. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

25. Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а; провадження № 11-1081апп18).

26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 та 27 лютого 2019 року у справах № 9901/638/18 та № 9901/798/18).

27. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

29. За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

30. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України.

31. Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

32. Згідно із частиною сьомою статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

33. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

34. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

35. Статтею 107 Закону № 1798-VІІІ встановлені вимоги щодо звернення з дисциплінарною скаргою.

36. За правилами частини першої статті 107 Закону № 1402-VІІІ право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

37. ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г. Ю. , у якій просив притягти цю суддю до дисциплінарної відповідальності.

38. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджує, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, оскільки Рада не вирішила у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарної справи за вказаною дисциплінарною скаргою на суддю, а також не розглянула цю скаргу по суті.

39. Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

40. Відповідно до статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

41. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

42. Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

43. Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом № 1402-VІІІ; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

44. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

45. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIІІ), яка ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

46. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII).

47. У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

48. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді (див. постанови від 4 вересня 2025 року у справі № 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25).

49. Законом № 1798-VIII визначено, що ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.

50. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

51. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

52. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

53. Отже, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

54. Такої логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону № 1798-VIII, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження в дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.

55. У цей спосіб у Законі № 1798-VIII фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов`язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.

56. Відтак відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

57. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не може вплинути і не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою.

58. У межах цієї справи позивач оскаржує бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді його скарги на суддю у визначений Законом № 1798-VIII строк.

59. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

60. Суд першої інстанції правильно визначив, що розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП, що утворюються з числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIІІ для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 цього Закону). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

61. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, а також на статус ВРП та її дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності належить враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи, відтак і щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

62. Велика Палата Верховного Суду також звертається до власного правового висновку, сформульованого у постанові від 6 березня 2025 року у справі № 990/11/25, про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

63. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП), тож якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.

64. Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов`язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

65. Реагуючи на посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 6 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, слід зазначити, що під час вирішення судом спору врахуванню підлягають висновки Верховного Суду у справах у подібних правовідносинах.

66. Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

67. З урахуванням висновків, викладених вище, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що обставини справи та відповідно спірні правовідносини у справі № 990/29/22 не є подібними до обставин цієї справи. Відтак правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

68. Щодо аргументів позивача про обмеження його у праві на доступ до правосуддя Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне зазначити, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду.

69. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

70. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

71. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

72. Інші міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

73. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

74. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2026 року -без змін.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 990/18/26залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді:О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова М. М. Гімон А. А. А. Ємець В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич