Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №227/2015/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №227/2015/18

провадження № 61-13866св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є.В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області, відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - Добропільська районна рада Донецької області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Хандуріна В.В., та постанову Донецького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Космачевської Т.В., Соломахи Л.І., Агєєва О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_3 , Добропільської районної ради Донецької області про визнання недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів та державного акту на право постійного користування землею та скасування його реєстрації та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України, і з урахуванням уточнень в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 01 березня 2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області з метою надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ганнівської сільської ради Добропільського району за межами населеного пункту.

Листом від 03 квітня 2018 року відповідач повідомив позивача, що згідно даних Державного земельного кадастру витребувана земля є частиною іншої земельної ділянки площею 11,7 га, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи.

Оскільки, публічна кадастрова карта України не містила відомостей по належність цієї земельної ділянки та її меж, позивач звернувся за отриманням документів, на підставі яких ця земля належить іншій особі.

24 серпня 2018 року позивачу надана відповідь, що за рішенням Добропільської районної ради народних депутатів (нині Добропільської районної ради Донецької області) від 24 квітня 1992 року відповідачу ОСОБА_3 виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ДН №105 від 02 лютого 2001 року земельною ділянкою площею 50 га на території Ганнівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішення ради передбачало надання ОСОБА_3 тільки 24,9 га, тоді як Державний акт йому виданий на площу землі в 50 га. Посилання в акті на інші рішення ради були відсутні. Тому, позивач вважає, що Державний акт №105 від 02 лютого 2001 року виданий ОСОБА_3 всупереч рішенню районної Ради та його оформлення було незаконним, вважає, що районна Рада народних депутатів не мала законних підстав, а саме повноважень на прийняття рішення від 24 квітня 1992 року б/н, так як відмови відповідної селищної ради у наданні землі не було. Відповідачу ОСОБА_3 виданий Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою всупереч рішенню ради, тому вказаний акт порушує права позивача на земельну ділянку, бо вона передана у власність з порушенням законодавства.

Позивач остаточно просив суд визнати недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району від 24 квітня 1992 року б/н та Державний акт №105 від 02 лютого 2001 року на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_3 , та скасувати реєстрацію цього акту та реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1422081100:01:000:1270 в Державному земельному кадастрі України.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 13 червня 2019 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відносно ОСОБА_3 було прийнято два рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району Донецької про надання йому земельної ділянки (у 1992 та 2000 роках) для сільськогосподарського загальною площею землі 50 га ( 24,9 га і 25,1 га відповідно), яка відносилась до земель державного запасу, тому рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району Донецької області про надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки ухвалено відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 липня 2019 року представник ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року та на постанову Донецького апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Добропільського міськрайонного суду Донецької області матеріали цивільної справи №227/2015/18.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не правильно застосовували норми матеріального право до спірних правовідносин, потрібно було -застосувати норми Земельного Кодексу України у редакції від 13 березня 1992 року, а не Закон України «Про селянське ( фермерське) господарство» в редакції від 20 грудня 1991 року.

Судом не було прийнято до уваги, що відповідачем Добропільською районною радою Донецької області було порушено процедуру надання земельної ділянки, передбачену ст. 19 Земельного кодексу України у редакції від 13 березня 1992 року , оскільки відмови Ганнівської сільської ради в наданні зазначених земельних ділянок не було, а тому земельні ділянки повинна була видавати саме Ганнівська сільська рада, а не Добропільська районна рада Донецької області.

Судами було неправильно встановлено обставину справи про те, що спірна земельна ділянка надавалась ОСОБА_3 для сільськогосподарських потреб, оскільки вона надавалась для ведення особистого селянського господарства.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДН105 від 02 лютого 2001 року ОСОБА_3 на підставі рішення Добропільської районної ради народних депутатів Добропільського району Донецької області від 24 квітня 1992 року надано в постійне користування земельну ділянку площею 50 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства ( а.с.7).

Рішенням Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району від 24 квітня 1992 року б/н громадянину ОСОБА_3 в довічне спадкове володіння надано 24,9 га землі для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ганнівської сільської ради (а.с.8).

Рішенням сесії Добропільської районної ради від 27 грудня 2000 року №ІІІ-12/25 ОСОБА_3 також надано в постійне користування земельну ділянку площею 25,1га, в тому числі 25,1га ріллі, для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ганнівської сільської ради (а.с.125)

Вказане рішення прийняте з урахуванням клопотання голови Ганнівської сільської ради від 03 грудня 2000 року про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_3 (а.с.125 зворотній бік).

Рішення Ради від 27грудня 2000 року не є предметом судового розгляду, і не було оспорене позивачем. Відомостей про його скасування чи втрату ним сили сторонами до суду не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відносно ОСОБА_3 було прийнято два рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району Донецької про надання йому земельної ділянки (у 1992 та 2000 роках) для сільськогосподарського загальною площею землі 50 га ( 24,9 га і 25,1 га відповідно).

Вказана земельна ділянка відносилась до земель державного запасу, тому рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району Донецької області про надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки ухвалено відповідно до вимог спеціального нормативно-правового акту, а саме у відповідності із ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» .

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Судами встановлено, що рішенням Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району від 24 квітня 1992 року б/н громадянину ОСОБА_3 в довічне спадкове володіння надано 24,9 га землі для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ганнівської сільської ради .

Рішенням сесії Добропільської районної ради від 27 грудня 2000 року №ІІІ-12/25 ОСОБА_3 також надано в постійне користування земельну ділянку площею 25,1 га, в тому числі 25,1га ріллі, для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ганнівської сільської ради. Вказане рішення не є предметом судового розгляду, і не було оспорене позивачем. Відомостей про його скасування чи втрату ним сили сторонами до суду не надано.

ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДН105 від 02 лютого 2001 року на підставі рішення Добропільської районної ради народних депутатів Добропільського району Донецької області від 24 квітня 1992 року надано в постійне користування земельна ділянку площею 50 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що спірне рішення, на підставі якого було видано спірний державний акт на земельну ділянку ОСОБА_3 є незаконним, оскільки Добропільська районна Рада народних депутатів Добропільського району порушила вимоги ст.19 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року, чинної на час прийняття радою рішення), оскільки Ради народних депутатів мали надавати земельні ділянки за межами населених пунктів тільки у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів. В такому разі, Районна рада народних депутатів не мала законних підстав та повноважень для прийняття рішення від 24 квітня 1992 року б/н, так як відмови відповідною сільською, селищною радою в наданні цієї земельної ділянки не було.

Таким чином, предметом дослідження в даному спорі є правильність застосування норм матеріального права Добропільською районною Радою народних депутатів Добропільського району, яким було визначено порядок надання в постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства при ухваленні рішення про надання такої земельної ділянки.

Станом на 24 квітня 1992 року діяли наступні нормативно-правові акти, які регулювали порядок надання в постійне користування земельної ділянки для ведення селянського ( фермерського) господарства.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року, зокрема ст. 19 визначала, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Між тим, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», у редакції від 20 грудня 1991 року, зокрема ст. 5 визначала порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства 1. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років волоління нею.

Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду за поданням сільської, селищної Ради народних депутатів розглядає виконавчий комітет районної, міської Ради народних депутатів у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Рішення про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства або про відмову у наданні землі районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

В цьому випадку має місце колізія норм права, що полягає у суперечності між нормами Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», у редакції від 20 грудня 1991 року, який застосовано Добропільською районною радою народних депутатів Добропільського району Донецької області при прийнятті свого рішення, та положеннями Земельного кодексу України, в редакції від 13 березня 1992 року .

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Міністерство юстиції України надало аналогічне роз`яснення щодо застосування норм права у випадку колізії в листі від 26 грудня 2008 року № 758-0-2-08-19.

Так, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» є нормативно-правовим актом спеціальної дії, оскільки детально регулює відносини, які виникають між суб`єктами права з приводу земель селянського (фермерського) господарства, натомість, Земельний кодекс України передбачає загальні правила надання земельної ділянки в користування фізичним та юридичним особам, зокрема і земель селянського (фермерського) господарства.

Колегія суддів вважає, що судами було враховано вказані рекомендації, щодо переваги застосування нормативного актадо конкретного випадку, тому суди дійшли правильних висновків щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Доводи касаційної відносно того, що суди не правильно застосовували норми матеріального право до спірних правовідносин, оскільки потрібно застосувати норми Земельного Кодексу України у редакції від 13 березня 1992 року, не заслуговують на увагу, оскільки Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» є нормативно-правовим актом спеціальної дії.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом не було прийнято до уваги те, що Добропільською районної радою народних депутатів Донецької області було порушено процедуру надання земельної ділянки, передбачену ст. 19 Земельного кодексу України у редакції від 13 березня 1992 року , оскільки відмови Ганнівської сільської ради в наданні зазначених земельних ділянок не було, а тому земельні ділянки повинна була видавати саме Ганнівська сільська, а не Добропільська районна рада Донецької області, не заслуговують на увагу, оскільки судами було правильно встановлено, що Добропільською районної радою народних депутатів Донецької області було дотримано процедуру надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне спадкове володіння передбаченої ст. 5 спеціального Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» .

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами було неправильно встановлено обставину справи стосовно того, що спірна земельна ділянка надавалась ОСОБА_4 для сільськогосподарських потреб, оскільки вона надавалась для ведення особистого селянського господарства, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, зокрема Державним актом на право постійного користування землею серії ДН105 від 02 лютого 2001 року та рішенням Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району від 24 квітня 1992 року б/н, згідно яких ОСОБА_3 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 50 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є.В. Петров

С. П. Штелик