Історія справи

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 225/1207/20-ц

провадження № 61-1492св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Сбербанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року у складі судді Довженко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») про визнання договору іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 жовтня 2013 року між ПАТ «Сбербанк» та приватним підприємством «Фірма «Фармацея» (далі - ПП «Фірма «Фармацея») було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ, відповідно до умов якого ПАТ «Сбербанк» надало ПП «Фірма «Фармацея» кошти у розмірі 4 700 000,00 грн, строком до 25 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зазначеного зобов`язання ПП «Фірма «Фармацея», 05 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки та передано в іпотеку наступне майно: 1) будівля аптеки, літ. А-1, загальною площею 392,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А. 1-1 загальної площею 78,6 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 зазначала, що у вересні 2016 року ПАТ «Сбербанк» зверталося до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки № 1 та № 2. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року у справі № 185/8191/16-ц було звернуто стягнення на предмет іпотеки № 1 та № 2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж заставна вартість предмету іпотеки № 1 - 2 015 374,00 грн та заставна вартість предмету іпотеки № 2 - 577 862,00 грн, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» до ПП «Фірма «Фармацея» за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2013 року № 27-Н/13/66/КЛ-КБ у розмірі 6 209 633, 09 грн, із яких заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 4 700 000, 00 грн та заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 1 509 633, 09 грн.

Незважаючи на наявність судового рішення, майно залишається зареєстрованим за нею, що на думку ОСОБА_1 , свідчить про те, що договір іпотеки від 05 грудня 2013 року № 3520 не припинив свою дію, предмети іпотеки належать на праві власності їй та не реалізовані відповідачем.

ОСОБА_1 зазначала, що зобов`язання ПП «Фірма «Фармацея», як основного боржника, перед ПАТ «Сбербанк» за кредитним договором, припинилися, оскільки у процедурі банкрутства ПП «Фірма «Фармацея» кредиторські вимоги відповідача за кредитним договором були визнані погашеними. Основний боржник - ПП «Фірма «Фармацея» було ліквідовано як юридичну особу, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На час ліквідації основного боржника ПП «Фірма «Фармацея» заборгованість за кредитним договором не існувала.

У зв`язку із чим, ОСОБА_1 вважала, що договір іпотеки від 05 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В. та зареєстрований у реєстрі № 3520, з наступними змінами та доповненнями, є припиненим на підставі статей 598 599 609 ЦК України.

З урахуванням зазначеного та зміненого предмета позову, ОСОБА_1 просила: визнати припиненим договір іпотеки від 05 грудня 2013 року, укладений між нею та ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В.; зняти заборону відчуження та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження, накладені згідно договору іпотеки від 05 грудня 2013 року; визнати припиненими зобов`язання за договором поруки від 24 жовтня 2013 року із подальшими змінами.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сбербанк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити дії закрито. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці, належать до юрисдикції господарських судів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження, оскільки спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці, належать до юрисдикції господарських судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки основне зобов`язання припинилося, один із суб`єктів основного зобов`язання (основний боржник) було ліквідовано як юридичну особу, а правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» регулюються нормами цивільного права та до суб`єктивного складу саме цього зобов`язання входить фізична особа, тому, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сбербанк» про визнання договору іпотеки та поруки припиненими має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 225/1207/20-ц із Дзержинського міського суду Донецької області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року справу № 225/1207/20-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «Сбербанк» на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 жовтня 2013 року між ПАТ «Сбербанк» та ПП «Фірма» «Фармацея» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27 Н/13/66/КЛ-КБ, відповідно до умов якого ПАТ «Сбербанк» надало ПП «Фірма» «Фармацея» кошти у розмірі 4 700 000,00 грн, строком до 25 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ПП «Фірма» «Фармацея» за кредитним договором, між ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки та передане в іпотеку наступне майно: 1) будівля аптеки літера А-1, загальною площею 392,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (далі - предмет іпотеки 1). 2) нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літера А-3 з прибудовою літера А. 1-1 загальної площею 78,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - предмет іпотеки 2).

Предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2 передано в заставу на підставі договору іпотеки від 05 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В.

У вересні 2016 року ПАТ «Сбербанк» звертався з позовом до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про звернення стягнення на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року у справі № 185/8191/16-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою, ніж заставна вартість предмету іпотеки 1 - 2 015 374,00 грн та заставна вартість предмету іпотеки 2 - 577 862,00 грн, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» до ПП «Фірма «Фармацея» за договором про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ від 24 жовтня 2013 року в розмірі 6 209 633,09 грн, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 4 700 000,00 грн, заборгованість по нарахованих процентах за користування кредитом - 1 509 633,09 грн.

Постановою Господарського суду Київської області від 16 березня 2016 року у справі № 911/344/16 ПП «Фірма» «Фармацея» було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено Шимана Є. О.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі № 911/344/16 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ПП «Фірма «Фармацея». ПП «Фірма» «Фармацея» ліквідовано, як юридичну особу в ліквідаційній процедурі». Провадження у справі № 911/344/16 про банкрутство ПП «Фірма «Фармацея» закрито.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2538/18 зазначено, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 295/5047/18.

Аналогічного висновку щодо суб`єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких фізичною особою оспорюється похідне зобов`язання від основного зобов`язання, яке виникло між двома юридичними особами, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18.

Встановивши, що ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання договору іпотеки від 05 грудня 2013 року, який було укладено між нею та банком для забезпечення виконання зобов`язань юридичної особи - ПП «Фірма «Фармацея» за кредитним договором від 04 жовтня 2013 року, укладеним між ПП «Фірма «Фармацея» та ПАТ «Сбербанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження у цій справі, оскільки такий спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що спір є цивільно-правовим, оскільки правовідносини між юридичними особами є припиненими у зв`язку із ліквідацією ПП «Фірма» «Фармацея», а цей спір виник між фізичною та юридичною особою про визнання договору іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими з огляду на наступне.

Договір іпотеки від 05 грудня 2013 року та договір поруки від 24 жовтня 2013 року, визнання припиненими яких є предметом цього спору, укладені між фізичною особою - ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» з метою забезпечення основного зобов`язання, а саме кредитного договору від 04 жовтня 2013 року, укладеного між юридичними особами - ПП «Фірма «Фармацея» та ПАТ «Сбербанк».

Таким чином, спірні правовідносини відповідають ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно із наведеними вище приписами ГПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно зі частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 406 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта