Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 604/182/23

провадження № 61-8748св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Скалатська міська рада Тернопільської області, державний реєстратор Скалатської міської ради Гловінська Марія Степанівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 серпня 2023 року у складі судді Сіянко В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Скалатської міської ради Тернопільської області, державного реєстратора Скалатської міської ради Гловінської М. С. про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, припинення та скасування державної реєстрації права власності.

2. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 . Позивачка фактично прийняла спадщину після смерті матері, оскільки була зареєстрована разом із нею за однією адресою.

3. Згідно з договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності ОСОБА_4 (змінила прізвище на ОСОБА_4 ) виділено земельну ділянку в розмірі 600 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (назву вулиці змінено на « АДРЕСА_2 ). З цією земельною ділянкою межують ділянки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

4. Рішенням сесії Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області від 27 січня 2015 року № 971 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 в АДРЕСА_2 в межах населеного пункту для надання її в оренду.

5. 11 лютого 2015 року замовником ОСОБА_3 при виготовленні акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання був поставлений підпис суміжного землевласника ОСОБА_7 , який помер в ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто підпис було підроблено. З цього приводу позивачка звернулася до поліції.

6. Зазначає, що вона проживає та зареєстрована в АДРЕСА_2 . Згідно технічної документації із землеустрою отримала у спадщину від батька ОСОБА_7 земельну ділянку розміром

0,1000 га. Проте, померлі батьки позивачки за час свого життя не встигли здійснити державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, якими користувалися все своє життя.

7. З метою недопущення порушення своїх прав 10 травня 2017 року позивачка надала до Скалатської міської ради заяву про успадкування нею двох земельних ділянок та упорядкування меж ділянки з суміжними землевласниками згідно Генерального плану м. Скалат, проте рішенням сесії від 14 лютого 2019 року №1674 затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд в

АДРЕСА_2 , із кадастровим номером 6124610500:02:001:0442.

8. З огляду на вказане просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення міської ради №1674 від 14 лютого

2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 в межах населеного пункту;

- припинити та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га із кадастровим номером 6124610500:02:001:0442.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 16 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваним рішенням міської ради права позивачки не порушено. ОСОБА_1 не подала до суду затвердженої документації із землеустрою, яка б давала можливість підтвердити розміри, площу, конфігурацію, цільове призначення земельної ділянки 0,06 га (розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та земельної ділянки площею

0,1000 га (розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ), і матеріали справи не містять доказів формування (як об`єкта цивільних прав) земельної ділянки, право користування якою позивачка

ОСОБА_1 вважає порушеним.

11. Крім того, оскаржуваним рішенням міської ради відповідачці

ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як матері позивачки було передано в безстрокове користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів на підтвердження того, що це є однією і тою самою ділянкою, або мало місце накладення меж земельних ділянок, не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотання; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 1216 1258 ЦК України, частину першу статті 121 ЗК України, та порушено норми процесуального права, зокрема частини третьої статті 411 ЦПК України.

19. Вказувала, що в процесі оформлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442 нею було подано акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 11 лютого

2015 року, який був погоджений суміжними землевласниками, зокрема й ОСОБА_7 , проте він помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також ОСОБА_2 приховала той факт, що в 2017 році вона вже використала своє право на безоплатне одержання земельної ділянки площею 0,1 га під будівництво та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_3 та право на безоплатне одержання земельної ділянки площею 0,0186 га для ведення особистого селянського господарства, а тому передачу спірної земельної ділянки у її власність у 2019 році було здійснено з порушенням частини першої статті 121 ЗК України.

20. Суди не врахували, що земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 згідно з договором від 1961 року про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на праві приватної власності було надано матері позивачки - ОСОБА_4 , і позивачка прийняла її у спадщину у ІНФОРМАЦІЯ_2.

21. В матеріалах справи не міститься жодного доказу щодо законного виділення та реєстрації спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у 2019 році.

22. Суд першої інстанції не призначив проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, не здійснив до відповідачів жодних заходів процесуального примусу згідно з вимогами статті 143 ЦПК України у зв`язку з невиконанням учасниками справи їхніх обов`язків, не витребував у них письмових, речових чи електронних доказів та не постановив ухвалу про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом.

23. Апеляційний суд вирішив спір не на підставі заявлених позивачкою позовних вимог та наданих доказів, а трактував ці вимоги на власний розсуд.

24. Суди не врахували, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , виготовляючи технічну документацію на спірну земельну ділянку, підробили підпис суміжного землекористувача, що доведено висновком експерта від 11 травня 2023 року

№СЕ-19/120-23/4955-ПЧ за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної в кримінальному провадженні № 12023216100000020, та завдали позивачці майнової (матеріальної шкоди), захопивши та приватизувавши частину успадкованої нею у ІНФОРМАЦІЯ_2 земельної ділянки.

25. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Скалатської міської ради депутатів трудящих від 12 вересня 1958 року виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво гр-ці ОСОБА_4 , площею 0,06 га, по АДРЕСА_1 .

27. 04 квітня 1961 року Виконкомом Скалатської міської ради надано дозвіл АДРЕСА_4 ОСОБА_4 на проведення будівельних робіт на земельній ділянці

АДРЕСА_1 .

28. Згідно з договором про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності договором про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 1961 року ОСОБА_4 було надано на праві безстрокового користування земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м.

29. Відповідно до Свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

30. Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є батьками позивачки ОСОБА_1 .

31. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

32. Рішенням Скалатської міської ради №517 від 01 квітня 2008 року затверджено перейменування вулиць в місті Скалат та селі Поплави: вулицю Островського перейменовано на вулицю Д. Галицького.

33. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 23 лютого 2012 року.

34. Згідно з рішенням Скалатської міської ради №971 від 27 січня 2015 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі її в оренду загальною площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 в межах населеного пункту.

35. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

36. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

39. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

41. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

42. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

43. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

44. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

45. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

46. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

47. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

48. Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

49. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

50. Апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що Земельний кодекс Української РСР, який повністю втратив чинність 01 січня 1992 року, не передбачав можливості перебування земельних ділянок у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Земля визначалась виключною власністю держави і надавалася тільки в користування. Право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалося державними актами на право користування землею.

51. Перша редакція Земельного кодексу України, який набув чинності

15 березня 1991 року, встановлювала, що земля є власністю народу України, і може надаватись особам у володіння чи користування. Інститут права приватної власності в Україні почав своє існування в 1992 році - 30 січня 1992 року набув чинності Закон України «Про форми власності на землю», який запровадив поряд із державною колективну і приватну форми власності на землю.

52. Водночас, у постанові від 23 червня 2020 рокуу справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20)Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що право постійного користування та право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважувала, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об`єктом спадкування.

53. Частиною першою статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

54. Суд апеляційної інстанції зазначав, що на підставі рішення Виконавчого комітету Скалатської міської ради депутатів трудящих від 12 вересня 1958 року договором про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 1961 року, ОСОБА_4 (матері позивачки) було надано на праві безстрокового користування земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м.

55. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» в редакції, чинній станом на час розгляду справи, земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців, або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

56. З урахуванням Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року особи, які користуються землею на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов`язані вчиняти дії, пов`язані із переоформленням їх права постійного користування.

57. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.

58. Водночас, відмовляючи у задоволення позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відсутні докази порушення прав позивачки, оскільки судом не встановлено накладення меж земельних ділянок, які є предметом даного позову.

59. Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що оскаржуваним рішенням міської ради відповідачці ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як матері позивачки було передано в безстрокове користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

60. Доказів на підтвердження того, що це є однією і тою самою ділянкою, або мало місце накладення меж земельних ділянок, не надано. Питання про проведення земельно-технічної експертизи позивачка перед судом не ставила.

61. З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із недоведеністю позивачкою порушення її прав оскаржуваним рішенням міської ради.

62. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , виготовляючи технічну документацію на спірну земельну ділянку, підробили підпис суміжного землекористувача, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення міської ради.

63. Так, підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності наземельну ділянку.

64. Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18).

65. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

66. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

67. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

68. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

69. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

70. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

71. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 16 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 03 січня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович