Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 145/330/23

провадження № 61-1754св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі та звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П. у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт, що ОСОБА_1 спільно проживала та постійно перебувала на утриманні ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Спірне Донецької області.

Заяву мотивувала тим, що ОСОБА_4 у період з 03 серпня 2013 року по 23 березня 2022 року постійно проживав із матір`ю заявниці - ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

23 березня 2022 року вони офіційно зареєстрували свій шлюб. Разом з ними проживала і заявниця, як донька своєї матері.

Біологічний батько заявниці ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і відповідно вона будь-якої грошової допомоги від нього не отримувала. Оскільки заявниця, її мати та вітчим проживали однією сім`єю, вели спільний побут, заявниця перебувала на утриманні свого вітчима ОСОБА_4 .

27 лютого 2022 року ОСОБА_4 був мобілізований на військову службу та загинув.

Встановлення цього факту необхідне ОСОБА_1 для реалізація її права на отримання одноразової допомоги, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тиврівський районний суд Вінницької області рішенням від 30 березня 2023 року під головуванням судді Копилової Л. В. заяву задовольнив.

Встановив факт спільного проживання заявниці разом із вітчимом та постійного перебування на утриманні вітчима ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Спірне Донецької області.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви місцевий суд виходив з обґрунтованості її вимог.

Вінницький апеляційний суд постановою від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 задовольнив частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2023 року скасував.

Провадження у цивільній справі закрив.

Роз`яснив ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Приймаючи постанову про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції вказував, що у спірних правовідносинах метою звернення заявниці до суду є підтвердження її певного соціального статусу, який має правове значення виключно у публічноправових відносинах, оскільки впливає на підтвердження і можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Убачається недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові

від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 апеляційний суд вважав, вимоги ОСОБА_1 про встановлення фактів проживання її разом із вітчимом, а також перебування її на утриманні ОСОБА_4 , який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримування збройної агресії рф, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Додатково апеляційний суд зазначав, що оскільки особа, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 як рідна дочка загиблого ОСОБА_4 оспорює одноособове право заявниці на таку виплату, то така справа має розглядатися виключно у позовному провадженні через наявність спору про право кожної із осіб, які вважають себе такими, які вправі отримати одно-разову грошову виплату.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Славський М. Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду

від 05 липня 2023 року в якій просив оскаржену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що прийняття апеляційним судом оскарженої постанови відбулось без належного врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі

№ 560/17953/21.

Вказує, що оскаржена постанова апеляційного суду, якою було закрито провадження у справі, обмежує право ОСОБА_1 в подальшому реалізувати своє право на отримання одноразової виплати внаслідок загибелі її вітчима, на утриманні якого перебувала заявник.

Також вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 не перешкоджає реалізації права на отримання Погуть ОСОБА_6 (дочкою загиблого) одноразової грошової допомоги та призначення пенсії після смерті батька, який загинув під час виконання бойового завдання.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у квітні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_7 адвокат Куйдан О. І. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.

Зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції правильні.

Зауважує, що місцевий суд не звернув уваги, що його рішення стосується прав

ОСОБА_3 , яка є дочкою загиблого ОСОБА_4 . Крім того ОСОБА_3 заперечує факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із вітчимом та постійного перебування на його утриманні, оскільки на його утриманні перебуває саме його дочка, на користь якої відбувається стягнення аліментів, а твердження заявниці про те, що вона вела з померлим спільний побут не відповідає дійсності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Тиврівського районного суду Вінницької області.

04 квітня 2024 року цивільна справа № 145/330/23 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 4 19 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Водночас необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та вимоги, заявлені ОСОБА_1 у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що її вимоги не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Такий висновок апеляційного суду не відповідає нормам статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд не звернув уваги на доводи заявниці щодо неможливості документально підтвердити факт її спільного проживання та перебування на утриманні свого вітчима ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , що позбавляє її можливості реалізувати права, встановлені законом.

До схожих висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 728/46/23 (провадження № 61-2403св24).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа передається на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік