Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2018 року у справі №741/450/17

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 741/450/17

провадження №61-42411св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Носівська міська рада Чернігівської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Носівської міської ради Чернігівської області та просив визнати недійсним рішення шостої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області від 03 березня 2016 року в частині затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_2 у власність земельних ділянок, які розташовані в АДРЕСА_1: площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову зазначав, що він є власником житлових будинків з господарськими будівлями, які розташовані в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3. Відповідач є власником домоволодіння АДРЕСА_1.

На підставі рішення шостої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області від 03 березня 2016 року "Про затвердження документацій із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок" за відповідачем 10 березня 2016 року було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та на земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1.

При виготовленні приватним підприємцем ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості) були порушені вимоги ЗК України, Закону України "Про землеустрій", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, оскільки акт прийому-передачі межових знаків на зберігання не містить його підпису як суміжного землекористувача. Крім того, визначення місця розташування земельної ділянки відповідача відбулось частково за рахунок ділянки АДРЕСА_1, землекористувачем якої він є. У результаті цього ОСОБА_2 без його відома та дозволу переніс межі своїх земельних ділянок, чим порушив його право землекористування.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним рішення шостої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області від 03 березня 2016 року в частині затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_2 у власність земельних ділянок, які розташовані в АДРЕСА_1, площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні оскаржуваного рішення було допущено порушення встановленого для Закону України "Про землеустрій" порядку, оскільки виділення земельної ділянки відповідачу на місцевості відбулось без повідомлення позивача та узгодження з ним меж суміжного землекористування, що є обов'язковою умовою для законного виділення земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2018 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не оформив право землекористування або власності на земельні ділянки, які фактично перебувають у його користуванні, в порядку, передбаченому положеннями статей 116, 118 ЗК України, відсутні відомості щодо їх площ та меж, а також належні докази про їх зменшення у зв'язку з переданням землі відповідачу, тому відсутні правові підстави для висновку про порушення його права на користування землею у зв'язку з переданням ОСОБА_2 у власність земельних ділянок в АДРЕСА_1 площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року та залишити в силі рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував докази, наявні в матеріалах справи. Посилання в оскаржуваній постанові на статті 116, 118 ЗК України є неправильним, тому що приписи цих статей застосовуються до подій теперішнього або майбутнього часу, а не минулого, коли земельні ділянки були наділені у безстрокове користування.

Апеляційний суд безпідставно відхилив докази на підтвердження законності його володіння земельними ділянками, які містяться в матеріалах справи.

Апеляційний суд не врахував приписи пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр", яким встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватися нею, вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди такої земельної ділянки не ґрунтуються на положеннях законодавства.

Апеляційний суд безпідставно відхилив докази порушення відповідачем процедури оформлення технічної документації та проекту відведення щодо погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Носівського районного суду Чернігівської області.

31 жовтня 2018 року справа № 741/450/17 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлових будинків з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом на право власності на житловий будинок від 20 лютого 1990 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з будівлями позивач користується земельними ділянками, на яких розташовані зазначені будівлі.

10 липня 2015 року рішенням п'ятдесят першої сесії шостого скликання Носівської міської ради Чернігівської області ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для передачі у її власність.

09 липня 2015 року ОСОБА_2 уклав із ФОП "ОСОБА_3" договір № 141298 на виконання землевпорядних робіт, які було виконано.

03 березня 2016 року рішенням шостої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області затверджено документацію із землеустрою щодо виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки відповідно до реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, для ведення особистого селянського господарства та передано їх у власність.

Державну реєстрацію речових прав на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 було проведено державним реєстратором 10 березня 2016 року та відповідно зареєстровано право власності на земельні ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1, площею 0,0993 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0262, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, яка призначена для ведення особистого селянського господарства.

Встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оформив право власності чи землекористування на земельні ділянки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Статтями 15, 16 ЦК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина 1 статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин 2 , 5 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішення шостої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області від 03 березня 2016 року в частині затвердження документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 площею 0,0993 га, кадастровий номер undefined, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та площею 0,05 га, кадастровий номер 7423810100:01:027:0263, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що він є власником житлових будинків з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3. При виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1, яка межує із земельними ділянками, якими користується відповідач, були порушені вимоги діючого законодавства, акт прийому-передачі межових знаків на зберігання не містить його підпису як суміжного землекористувача. Визначення меж земельної ділянки відповідача відбулося за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_1, землекористувачем якої він є.

Частинами 1 та 3 статті 125 ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин - прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексі робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Недотримання положення наведеної норми про погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками або землекористувачами як окрема самостійна підстава для визнання недійсним рішення ради про передачу земельної ділянки у власність без одночасного встановлення порушення прав суміжного власника землі або землекористувача не є таким порушенням, за наслідками якого рішення ради про передачу земельної ділянки у власність може бути визнано незаконним. Зазначений висновок ґрунтується на положеннях частини 1 статті 155 ЗК України, за приписами якої недійсним може бути визнано акт органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, та не належить до компетенції касаційного суду.

Апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оформив право власності чи користування на земельні ділянки, які перебувають у його фактичному користуванні, не надав відомості щодо їх площ і меж, не довів належними та допустимими доказами факт накладення земельної ділянки, належної відповідачу, на земельні ділянки, які знаходяться у його фактичному користуванні, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М.

Ю. Тітов