Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №759/1039/17

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 759/1039/17

провадження № 61-12668св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна організація «Київська міська клінічна лікарня № 7»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунальної організації «Київська міська клінічна лікарня № 7» на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ від 20 грудня 2016 року № 525-к, виданий головним лікарем Комунальної організації «Київська міська клінічна лікарня № 7» (далі - Київська міська клінічна лікарня № 7, КМКЛ № 7) ОСОБА_2 про його звільнення з роботи.

Позов мотивований тим, що з лютого 2006 року позивач працював лікарем у відділенні травматології Київської міської клінічної лікарні № 7.

За період роботи праця позивача високо оцінювалась керівництвом закладу, проте через його принципову безкомпромісну позицію та активні дії, спрямовані на покращення умов праці та боротьбу з будь-якими проявами корупції у Київській міській клінічній лікарні № 7, стосунки з керівництвом лікувального закладу погіршились.

Головний лікар ОСОБА_2 пропонувала добровільно написати заяву про звільнення, втім позивач відмовився.

Ще наприкінці 2015 року головний лікар і завідувач травматологічним відділенням схвалювали професіоналізм позивача, подавали клопотання про доcтрокове присвоєння вищої кваліфікаційної категорії, а вже у 2016 році ставлення керівництва змінилося на протилежне, почалися звинувачення в непрофесіоналізмі, недбалості, гоніння, цькування, фабрикування документів.

Зокрема, 08 липня 2016 року позивач подав на затвердження головному лікарю ОСОБА_2 звіт про свою роботу за 2013-2015 роки з метою подальшого проходження атестації, однак головний лікар, з порушенням розумних строків, не затвердила звіт, чим позбавила позивача можливості проходження атестації. Також 03 серпня 2015 року вона видала наказ «Про вжиття заходів дисциплінарного впливу» № 298-к, яким позивачу оголошувалася догана за неправильне ведення медичної документації, оскаржений позивачем у судовому порядку.

11 серпня 2016 року позивач розмістив у соціальних мережах викривальне відео про корупцію у Київській міській клінічній лікарні № 7, внаслідок чого було проведено перевірку в лікувальному закладі та вжито заходів дисциплінарного впливу до головного лікаря, направлено матеріали перевірки до правоохоронних органів.

Після цього, 20 грудня 2016 позивачу вручили трудову книжку, з якої він дізнався, що відповідно до наказу від 20 грудня 2016 року № 525-к його звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Наказ про звільнення позивачу не був вручений.

Короткий зміст судових рішення

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що систему порушень дисциплінарних заходів позивача складають: наказ від 03 серпня 2016 року № 298-к «Про вжиття заходів дисциплінарного впливу», наказ від 04 листопада 2016 року № 438-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_1 », наказ від 15 грудня 2016 року № 522-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_1 ». Зазначені накази не втратили юридичної сили за давністю, стягнення не зняті достроково, з дня накладення дисциплінарних стягнень до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року, вони є чинними. Отже, вбачається систематичне невиконання працівником без поважних причин посадових обов`язків, допущених з серпня 2016 року по грудень 2016 року. Відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вказавши на систематичне невиконання без поважних причин ОСОБА_1 посадових обов`язків. Відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача з роботи. Звільнення погоджено профспілковим комітетом, про засідання якого позивач повідомлявся в установленому порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним і скасовано наказ головного лікаря КМКЛ № 7 Гуленко О. І. від 20 грудня 2016 року № 525-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з тексту наказу від 20 грудня 2016 року № 525-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 вбачається, що дисциплінарним проступком, який призвів до звільнення позивача, стало те, що медична допомога пацієнту в умовах травматологічного відділення КМКЛ № 7 надана лікуючим лікарем ( ОСОБА_1 ) з порушенням (невиконанням) локального клінічного протоколу КМКЛ № 7 «Надання медичної допомоги пацієнтам з переломом проксимального відділу стегнової кістки» і вимог наказів Міністерства охорони здоров`я України від 16 червня 2007 року № 329 «Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги з профілактики тромботичних ускладнень в хірургії, ортопедії і травматології, акушерстві та гінекології» і від 29 серпня 2008 року № 502 «Про затвердження клінічного протоколу з антибактеріальної профілактики в хірургії, травматології, акушерстві та гінекології», а ведення медичної документації проводилося з численними порушеннями.

Проте вказане лікування позивач здійснював у вересні 2016 року, що встановлено з матеріалів справи, зокрема, витягу з протоколу медичної ради КМКЛ № 7 від 15 листопада 2016 року № 10 вказано, що лікування пацієнта здійснювалося з 18 вересня 2016 року, тобто в період, коли до нього ще не було застосовано два чи більше дисциплінарних стягнень. За таких умов передбачена пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України правова конструкція була відсутня.

Зважаючи на той факт, що оцінка дій працівника має здійснюватися на час вчинення ним таких дій, то порушення трудової дисципліни позивачем при здійсненні лікування пацієнта ще не носили систематичного характеру, відтак звільнення його саме за систематичне порушення трудової дисципліни не може вважатися законним. При цьому той факт, що вже після вчинення позивачем вищевказаних дій, що призвели до тяжких наслідків для здоров`я пацієнта, позивачу в листопаді-грудні 2016 року оголошено дві догани, не змінює того факту, що на час вчинення проступку, який було покладено в основу звільнення, дії позивача ще не характеризувалися систематичністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 липня 2019 року КМКЛ № 7 через представника ОСОБА_3 подала до канцелярії Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою КМКЛ № 7.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд виходив з позиції порушення відповідачем порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності та не надав оцінки суті порушень, що стали підставою для звільнення позивача.

Так, позивач посилався на необізнаність щодо існування наказів від 04 листопада 2016 року № 438-К і від 15 грудня 2016 року № 522К, хоча сам, знаючи про розгляд подання про його звільнення, не з`являвся на засідання первинної профспілкової ланки організації, будучи повідомленим про ці засідання. Позивач безпідставно посилається на технічні помилки у наказах, а саме, на помилки в назвах відділень і посад, бо головним є дослідження самого факту порушення, що стало підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Неправильною є позиція про те, що відповідач мав деталізувати у наказі № 438-К підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі наявності достатніх доказів у керівництва підприємства за умови погодження питання з профспілкою, воно має право на свій розсуд приймати рішення щодо притягнення працівника до тієї або іншої відповідальності.

Медична діяльність є специфічною, пов`язаною із значною відповідальністю працівників. Тому зауваження позивача в апеляційній скарзі, що вся провина за недодержання догляду чи за хворим або порушення документообігу покладається на інших фахівців, зокрема, лікарів медичної установи за місцем проживання хворого чи медичну сестру, є неприпустимими з точки зору медичної етики та підтверджує безвідповідальність лікаря.

Аналогічно характеризує позивача його посилання на висновок судово-почеркознавчої експертизи, за якими встановлено, що позивач не підписував посадову інструкцію, тобто позивач наголошує на неможливості його відповідальності за результати лікування за відсутності інструктажу чи інших формальностей.

Свідчення допитаних судом свідків не можуть братися до уваги, оскільки свідки були упередженими, перебуваючи в дружніх відносинах з позивачем, які покривали халатне ставлення позивача до лікарської справи.

Однією з підстав звільнення позивача було те, що хворий втратив кінцівку, ставши інвалідом, що викладено у висновках методичної ради, яка встановила невідповідність позивача займаній посаді. Ця обставина була частково проігнорована апеляційним судом, хоча її було б достатньо для звільнення.

Суд першої інстанції правильно вирішив справу, а доводи апеляційної скарги є намаганням уникнути відповідальності, звести справу до формалізації процесу та не є доказами. Прийняття таких обставин апеляційним судом свідчить про його упередженість та неповне вивчення всіх обставин справи.

Неврахування доводів третьої особи, яка підписувала накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, є недопустимим і порушує її права як сторони в справі. На сьогодні ОСОБА_2 не є керівником лікарні, проте розгляд справи без її участі є неможливим і є порушенням статті 49 ЦПК України. Дії третьої особи були визнані незаконними, хоча вона не брала участі у справі як сторона, не могла надати пояснень, що є недопустимим при вирішенні таких справ.

Порушення позивачем порядку ведення медичної документації відбулося неодноразово, що зафіксовано у наказах від 03 серпня 2016 року та 04 листопада 2016 року. Лікування пацієнта, який втратив кінцівку, проходило у вересні 2016 року та підставою для видання наказу від 20 грудня 2016 року № 525-к про звільнення позивача стали обставини, що досліджувалися комісією Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради, зазначені в висновку від 27 жовтня 2016 року, який надійшов у лікарню 31 жовтня 2016 року. Дії позивача були триваючими в часі, а в основу наказу від 20 грудня 2016 року про звільнення позивача покладено розгляд кількох вчинків позивача.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року позивач через представника ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідач у касаційній скарзі не наводить, які конкретно докази не враховано апеляційним судом чи були оцінені неправильно, які саме норми матеріального чи процесуального законодавства порушено при досліджені доказів чи вирішенні справи.

Відповідач вказує, що позивач неправильно посилається на помилки у наказах про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, проте апеляційний суд не вказує про це в постанові, а тому такі доводи не стосуються законності оскаржуваної постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не повинен був враховувати свідчення свідків, які підтверджували порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, є безпідставними та не ґрунтуються на нормах процесуального права. Відповідачем не надано доказів на спростування цих показань свідків.

Апеляційний суд дослідив обставини притягнення позивача до відповідальності з приводу неналежного лікування пацієнта та дійшов правильного висновку, що така обставина не могла бути підставою для застосування до позивача заходів дисциплінарного впливу відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Апеляційний суд зауважив на тому, що оцінка дій позивача мала відбуватися на час вчинення таких дій, коли порушення трудової дисципліни позивачем не мало ознаки систематичності, тому звільнення позивача саме за систематичне порушення трудової дисципліни є незаконним.

Посилання на порушення щодо третьої особи статті 49 ЦПК України є безпідставними, оскільки представник відповідача не уповноважений представляти інтереси третьої особи, в тому числі висловлювати будь-які заперечення від її імені. Такі доводи не мають змістовного значення для справи та виходять за межі статті 400 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Наказом Київської міської клінічної лікарні № 7 від 02 лютого 2006 року № 26-к ОСОБА_1 після закінчення інтернатури переведено на посаду лікаря ортопеда-травматолога з надання ургентної допомоги у травматологічне відділення стаціонар.

У наказі Київської міської клінічної лікарні № 7 від 22 жовтня 2009 року № 282-к установлено, що 15 жовтня 2009 року сталося побиття лікарем ОСОБА_1 лікаря ОСОБА_5 , внаслідок чого останній був госпіталізований. Цим наказом вирішено звільнити позивача за власним бажанням на підставі поданої ним заяви.

Наказом відповідача від 02 листопада 2009 № 297-к позивача поновлено на займаній посаді з 22 жовтня 2009 на підставі поданої ним заяви, за порушення трудової дисципліни та хуліганські дії позивачу винесено догану.

Згідно з наказом від 30 березня 2012 року № 76-к ОСОБА_1 за його згодою переведено на посаду лікаря ортопеда-травматолога міського центру малоінвазивної травматології та ортопедії.

Відповідно до посадової інструкції лікаря ортопеда-травматолога травматологічного пункту Київського міського центру малоінвазивної травматології та ортопедії ОСОБА_1 , до завдань і обов`язків позивача, в тому числі, належать: проведення обстеження та лікування хворих, якісно і своєчасно вести медичну документацію, згідно з графіком чергувати у відділенні лікарні, щоденно проводити обхід хворих, вести лікарську документацію, виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку закладу та інші обов`язки.

03 серпня 2016 року наказом відповідача № 298-к ОСОБА_1 оголошено догану через наявність недоліків стосовно якості ведення медичної документації, а саме, відсутності реєстрації пацієнта в журналі під час проведення прийому, порушення інструкції про порядок ведення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, виявлено розбіжності в діагнозі, зазначеному в журналі реєстрації пацієнтів і довідці, виданій пацієнту, наявні порушення ведення первинної медичної документації.

04 листопада 2016 року Київською міською клінічною лікарнею № 7 видано наказ № 438-к, яким позивачу оголошено догану на підставі висновку та пропозиції комісії з питань перевірки фінансово-господарської діяльності лікарні за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2016 року згідно з наказів Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради від 12 серпня 2016 року № 392 та змін до нього, внесених наказом від 31 серпня 2016 року № 441, за неналежне виконання лікарських обов`язків і недотримання норм наказу Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110 щодо облікової документації та інструкції щодо заповнення.

У період з 08 листопада 2016 року по 14 грудня 2016 року включно позивач перебував на амбулаторному лікуванні.

Витягом з протоколу медичної ради Київської міської клінічної лікарні № 7 від 15 листопада 2016 року № 10 встановлено, що на адресу закладу надійшла заява пацієнта щодо неналежного виконання професійних обов`язків лікарем ОСОБА_1 , за наслідками лікування якого пацієнт втратив ногу. Медичною радою зроблено такі висновки: надання медичної допомоги пацієнту позивачем не відповідало протоколу надання вторинної стаціонарної (спеціалізованої) медичної допомоги пацієнту, затвердженому в Департаменті Міністерства охорони здоров`я м. Києва від 24 жовтня 2014 року, та вимогам Міністерства охорони здоров`я України від 15 червня 2007 року № 329; лікарем-травматологом ОСОБА_1 допущено лікарську помилку, а саме: вчасно не виявлено симптомів хвороби; медична картка хворого велася лікарем з порушенням нормативно-правових вимог про ведення первинної медичної документації. Позивач не відповідає займаній посаді та кваліфікаційній категорії. Адміністрації лікарні рекомендовано вжити до ОСОБА_1 один із заходів дисциплінарного впливу.

Ці висновки відповідача прийнято на підставі висновку Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів надання медичної допомоги пацієнту в умовах травматологічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 7 від 27 жовтня 2016 року.

15 грудня 2016 року наказом відповідача № 522-к до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани через залишення без попередження робочого місця та території лікарні до закінчення чергування та неявку на здачу чергування, що призвело до порушень правил внутрішнього трудового розпорядку.

Наказом Київської міської клінічної лікарні № 7 від 20 грудня 2016 року № 525-к ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України. Наказом встановлено, що за порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 до нього неодноразово застосувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани (накази від 03 серпня 2016 року № 298-к, від 04 листопада 2016 року № 438, від 15 грудня 2016 року № 522). Зважаючи на систематичне невиконання та неналежне виконання без поважних причин лікарських обов`язків, покладених на нього трудовим договором відповідно до його посади та правил внутрішнього трудового розпорядку, вирішено звільнити позивача.

Первинна профспілкова організація Київської міської клінічної лікарні № 7 надала згоду на звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з протоколу від 20 грудня 2016 року № 13.

Позивач повторно на засідання профкому не з`явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Позивач, отримавши копію наказу про звільнення, відмовився від підпису в оригіналі наказу про ознайомлення з ним, трудову книжку отримав, однак від підпису в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Київської міської клінічної лікарні № 7 відмовився, що підтверджується актами від 20 грудня 2016 року.

04 січня 2017 позивач звернувся до головного лікаря лікувального закладу із заявою про видачу наказу про звільнення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги, які стосуються аналізу та оцінки змісту аргументів апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Твердження відповідача, що роботодавець, виявивши порушення з боку працівника, на свій розсуд може приймати рішення щодо притягнення працівника до тієї або іншої відповідальності, а також, що порушення, допущені позивачем у лікуванні пацієнта, за важкістю наслідків були достатньою підставою для звільнення навіть у разі відсутності у діях позивача систематичного порушення трудових обов`язків, є безпідставними.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 20 грудня 2016 року № 525-К позивача звільнено з роботи згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України, який передбачає звільнення у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Ця норма містить нормативно визначені підстави для застосування, відсутність яких виключає правомірність звільнення працівника.

Доводи касаційної скарги про те, що порушення, допущене позивачем під час лікування пацієнта, мало триваючий характер, тому повинно було оцінюватися на час підписання наказу про звільнення, спростовується письмовими доказами, на підставі яких апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що помилки позивача в лікуванні пацієнта та веденні його первинної медичної документації допущені у вересні 2016 року.

На момент допущення таких порушень до позивача ще не було застосовано два чи більше дисциплінарних стягнення, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження, з приводу чого судом докладно викладено мотиви в оскаржуваній постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальної організації «Київська міська клінічна лікарня № 7» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов