Постанова

Іменем України

11 січня 2018 року

м. Київ

справа № 450/3232/15

провадження № 61-1039 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2016 року у складі судді Мусієвського В. Є. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2016 року у складі суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н П., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач є батьком малолітнього

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Матір'ю дитини була ОСОБА_8, яка померла у 2009 році від завданих відповідачем тілесних ушкоджень, за що останнього вироком суду, який набрав законної сили, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України та засуджено до 9 років позбавлення волі. У 2009 році позивач оформила опіку над ОСОБА_7 У 2015 році відповідача умовно достроково звільнено від відбування покарання. Після повернення з місць позбавлення волі ОСОБА_5 не має належного впливу на свою дитину, між ними відсутній емоційно-позитивний контакт, що викликає тривожність у дитини та страх по відношенню до свого батька.

Посилаючись на те, що органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно дитини, в якому зазначено, що відповідач не має належного впливу на дитину, ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків, просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області

від 23 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідач відбув покарання за вчинений ним злочин щодо матері дитини (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть), проте, законодавством не передбачена зазначена обставина як підстава для позбавлення батьківських прав.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час відбування покарання відповідач не виявляв проявів піклування про сина, не листувався з ним, не цікавився його проблемами, моральним та фізичним розвитком, матеріально не допомагав. Підставою для позбавлення батьківських прав відповідача вважає відсутність належного впливу на дитину, відсутність емоційно-позитивного контакту з сином, заперечення дитини проти спільного проживання разом з батьком.

26 грудня 2017 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог частини першої статті 164 СК України мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Таким чином, суди вірно встановили, що позивач не довела належними та допустимими доказами того факту, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, жорстоко поводиться з дитиною, та врахували, що ОСОБА_5 належним чином сплачує аліменти (крім того, дає додаткові гроші, купує речі), після звільнення з місць позбавлення волі продовжує спілкуватися з дитиною та виявляє інтерес до справ сина. З підстав викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 листопада

2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк