Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 705/3275/18

провадження № 61-12851св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року у складі судді: Мицик Ю. С.,та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В.

А., Крижанівська Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

26 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Позов мотивовано тим, що протягом 2008-2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики.

Позикодавцем (ОСОБА_1) було надано позичальнику (ОСОБА_2) грошові кошти на загальну суму 180 000,00 дол. США, про що складено відповідні розписки:

від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США;

від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США;

від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США;

від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США,

від 01 серпня 2014 року на суму 30 000,00 дол. США.

Позивач вказував, що оскільки в розписках від 20 серпня 2008 року, від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року не було встановлено строку повернення позики, позивач листом від 20 березня 2018 року звернувся до відповідача з вимогою повернути отримані ним кошти на загальну суму 180 000,00 дол. США. Проте отримавши лист-вимогу 27 березня 2018 року відповідач свої зобов'язання за договорами позики не виконав та борг не повернув. Строк погашення боргу за договором позики від 01 серпня 2014 року минув ще 01 серпня 2015 року.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути ОСОБА_2 на його користь:

заборгованість за договорами позики у розмірі 180 000 доларів США,

3% річних у розмірі 16 123 доларів США по день ухвалення судового рішення;

вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 9
605,00 грн (т. 1 а. с. 1,186), 33 000,00 грн витрат на правничу допомогу (т. 2, а. с. 132-133).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення відсотків за договорами позики в розмірі 172 491 дол. США. Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення відсотків за договорами позики в розмірі 172 491 дол. США закрито у зв'язку з відмовою від позову.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики в розмірі 160 000,00 дол. США та 3 % річних в розмірі 14 362,63 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 539 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 370 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у період з 2008 року по 2014 рік між сторонами були укладені договори позики оформленні розписками. Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 11 березня 2020 року № 34116/34117/19-32, підписи від імені ОСОБА_2, які містяться нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США; розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, які підшито до цивільної справи № 705/3275/18, - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2.

Суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи містяться розписка за підписом позивача від 15 січня 2017 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 10 000,00 дол. США в рахунок погашення тіла кредиту та розписка за підписом позивача від 30 січня 2018 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості 10 000,00 дол. США. Як стверджував представник відповідача в судовому засіданні вказані кошти були повернуті відповідачем за договором позики, що оформлений розпискою від 01 серпня 2014 року. При цьому представник позивача в судовому засіданні визнав, що дійсно позивачем 15 січня 2017 року було отримано 10 000,00 дол. США від відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 01 серпня 2014 року, а тому вказана обставина відповідно до статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Водночас наполягав, що отриманні позивачем 30 січня 2018 кошти в сумі 10 000,00 дол. США були сплачені відповідачем, як відсотки за користування позикою. Дослідженням змісту розписок, що наявні в матеріалах справи судом встановлено, що вони не містять умов щодо сплати відсотків за користування позикою. Інших договорів позики укладених між сторонами, позивачем не надано, відтак, суд зробив висновок, що кошти відповідачем поверталися позивачу у рахунок погашення боргу за договором позики від 01 серпня 2014 року, загальна сума повернутих коштів складає 20 000 дол. США.

Суд першої інстанції вказав, що зі змісту розписок, виданих та підписаних ОСОБА_2, встановлено, що 20 вересня 2008 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000,00 дол. ; 07 червня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 244 800 грн. (30 000 дол. ); 26 серпня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000 дол. (163 000 грн). Викладена конструкція тексту розписок свідчить про їх реальність, тобто вже на момент їх видачі відповідачем грошові кошти були ним отримані, а отже договір вважається укладеним, та у позичальників виникли обов'язки з повернення тієї ж суми коштів. Істотною умовою договору позики відповідно до вимог законодавства є його предмет, а саме грошові кошти, факт передачі яких чітко викладений у розписках. Отже основна обов'язкова умова для укладення договору позики між сторонами була визначена, хоча без зазначення доларів якої країни. Проте відсутність в розписці виду доларів або посилання на країну їх походження не є підставою вважати договір не укладеним, оскільки в такому випадку лише маються певні прогалини (недоліки) в змісті реального договору, які суду слід встановити, а сторонам довести на підставі інших доказів в сукупності. Аналогічний висновок зроблений Верховним судом України під час розгляду справи № 6-63цс13 в постанові від 18 вересня 2013 року, де також договір позики не містив назви та коду валюти. Водночас Верховний суд України, задовольняючи скаргу позикодавця, дійшов до висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Суд першої інстанції зазначив, що предметом договорів позики від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року у даній справі є іноземна валюта, належність якої суду слід встановити. Верховний суд України у вказаній постанові дійшов до висновку, що не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу. При встановлені країни походження валюти зобов'язання суд виходив з того, що у матеріалах справи міститься лист № 94/14 від 19 листопада 2014 року за підписом директора СПП "Агропромресурси" ОСОБА_2 направлений на адресу ОСОБА_1, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 180 000 дол. США, які зобов'язувався повернути. На підтвердження факту одержання ОСОБА_4 коштів від ОСОБА_1 в сумі 180 000,00 дол. США останньому надано розписки за його підписом (т. 1, а. с. 24). З урахуванням співставлення у сукупності вказаного письмового доказу, змісту спірних розписок, суд зробив висновок, що країною походження валюти грошового зобов'язання, визначених у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, були саме долари США, які в дійсності становили предмет договорів позики, що не суперечить положенням статті 533 ЦК України. Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів жодними доказами іншу країну походження доларів, які були вказані у виданих ним розписках, та не зміг спростувати представлені позивачем докази на обґрунтування позову.

Суд першої інстанції вказав, що представник відповідача заперечуючи проти позову, крім іншого посилався на те, що позивачем на адресу відповідача не було направлено вимогу про повернення коштів, а лист не є вимогою про повернення коштів в розумінні положень абзацу 2 частини 1 статі 1049 ЦК України. Суд першої інстанції відхилив ці посилання, оскільки у матеріалах справи міститься лист від 19 березня 2018 року направлений на адресу відповідача, в якій позивач вимагав повернення коштів отриманих за договорами позики від 20 серпня 2008 року, від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, від 01 серпня 2014 року на загальну суму 180 000,00 дол. США. Вказана вимога була отримана відповідачем, про що свідчить лист відповідь на вимогу від 29 березня 2018 року. Вимога про повернення боргу була заявлена позивачем, який є належним кредитором, а та обставина, що у вимозі були зазначені реквізити дружини позивача не має жодного значення для вирішення вказаного спору. Таким чином суд вважав, що у відповідача виник обов'язок з приводу повернення коштів протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Як встановлено судом кошти за договорами позики повернуті відповідачем лише частково в сумі 20 000, дол. США, а тому вимоги позову в частині стягнення боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 160 000,00 дол. США.

Суд першої інстанції зазначив, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 16 123,00 дол. США. Суд не в повній мірі погодився із розрахунком наданим позивачем з таких підстав. 3 % річних за договором позики від 20 серпня 2008 мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 4 126,03 дол. США. 3 % річних за договором позики від 20 вересня 2008 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 4 126,03 дол. США. 3 % річних за договором позики від 07 червня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 30 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 2 475,62 дол. США. 3 % річних за договором позики від 26 серпня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 20 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 1 650,41 дол. США. Сума 3% річних, розрахованих представником позивача за період з 02 серпня 2015 року по 05 березня 2016 року включно, заявлена в заяві про зміну предмету позову від 06 березня 2019 року, тобто поза межами позовної давності встановленої статтею 257 ЦК України. Враховуючи, що відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності, 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 30 000 дол. США; дата початку нарахування 06 березня 2016; дата закінчення розрахунку 14 січня 2017 року; кількість днів прострочення - 315, що складає 774,68 дол. США. Розрахунок 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на залишок суми заборгованості в розмірі 10 000,00 дол. США має бути розрахований наступним чином: сума позики 10 000 дол. США; дата початку нарахування 15 січня 2017 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року; кількість днів прострочення - 1473, що складає 1 209,86 дол. США. Таким чином загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 14 362,63 дол. США.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 27 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальна сума коштів у розмірі 20 000,00 дол. США була повернута відповідачем позивачу у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 01 серпня 2014 року. Будь-яких доказів, які б підтверджували повернення відповідачем іншої частини позики на загальну суму 160 000,00 дол. США матеріали справи не містять. Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2018 року позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів за договорами позики та процентів протягом тридцяти днів з дня її пред'явлення, проте останній, отримавши цю вимогу, суму боргу у повному обсязі не повернув. Посилання на те, що вказана вимога про повернення коштів не відповідає положенням частини 1 статті 1049 ЦК України, колегія суддів вважала безпідставними, адже зважаючи на заявлення цієї вимоги позивачем, тобто належним кредитором, зазначені у ній реквізити дружини позивача для повернення коштів не мають жодного значення для вирішення даного спору.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року та від 26 серпня 2013 року вказана сума коштів (дол. ), яка отримувалася в борг без зазначення країни походження, оскільки відсутність у розписці виду доларів або посилання на країну їх походження не є підставою вважати договір неукладеним, і у такому випадку лише мають певні прогалини (недоліки) в змісті реального договору, які суду слід встановити, а сторонам довести на підставі інших доказів в сукупності. При цьому, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що країною походження валюти грошового зобов'язання, визначених у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року та від 26 серпня 2013 року були саме долари США, адже зі змісту листа № 94/14 від 19 листопада 2014 року за підписом директора СПП "Агропоромресурси" ОСОБА_2, направленого на адресу ОСОБА_1, вбачається, що ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 180 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути. Більш того, повернення відповідачем частини боргу (20 000 дол. США) також відбулося саме в доларах США, що не оспорюється сторонами.

Апеляційний суд зазначив, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. При цьому, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Встановивши, що відповідач не повернув позивачу суму грошових коштів у загальному розмірі 160 000,00 дол. США, отриманих відповідно до договорів позики, суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договорами позики у розмірі 160 000,00 дол. США та 3% річних від суми позик за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 14 362,63 доларів США, з яких: 4 126,03 доларів США - 3 % річних за договором позики від 20 серпня 2008 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 4 126,03
доларів США - 3 % річних за договором позики від 20 вересня 2008 року за період 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 2 475,62 доларів США - 3 % річних за договором позики від 07 червня 2013 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 1 650,41 доларів США - 3 % річних за договором позики від 26 серпня 2013 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 774,68
доларів США - 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на суму позики у розмірі 30 000,00 доларів США за період з 06 березня 2016 року по 14 січня 2017 року; 1 209,86 доларів США - 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на залишок суми позики у розмірі 10 000,00 доларів США за період з 15 січня 2017 року по 26 січня 2021 року. При цьому, обґрунтовано визначена судом першої інстанції сума 3% річних, яке підлягає стягненню на користь позивача у відповідності до положень статті 625 ЦК України, відповідачем фактично визнана, оскільки апеляційна скарга не містить доводів на її спростування.

Аргументи учасників справи

30 липня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; відмовити в задоволенні позовних вимог в частині про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договорами позики в розмірі 150 000,00 доларів США та 3 %, річних в сумі 12 378,09 дол. США до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах, подібних до тих, що склалися, а саме щодо форми та змісту вимог кредитора про сплату боржником грошових коштів за безстроковим договором позики; щодо прострочення кредитора у правовідносинах позики у випадку; неповідомлення ним боржнику передбачених законом способів виконання останнім свого обов'язку, за умови тримання відповідних заперечень від боржника. Згідно з частиною 2 статті 527 ЦК України, кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Суди не врахували, що обов'язок повернути кошти, позичені у позивача, виникає у відповідача лише після пред'явлення позивачем вимоги про це. При цьому, позивачем було долучено до позовної заяви його лист на адресу відповідача від 19 березня 2018 року, який позивач вважає вимогою про повернення позичених коштів. Однак, даний лист не є вимогою в розумінні частини 1 статті 1049 ЦК України, оскільки до нього не були додані копії розписок, оригінали яких наявні саме в кредитора, в листі міститься вказівка про повернення коштів на банківській рахунок третьої особи, не кредитора (не позивача), однак, жодних пояснень даного факту у листі не міститься. І жодних документів на підтвердження повноважень громадянки ОСОБА_6 як представника позивача до листа від 19 березня 2018 року додано не було.

Відповідно до частини 3 статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відтак, вимога про сплату коштів на рахунок третьої особи, яка не є стороною спірних зобов'язань та не є належним представником кредитора, є протиправною.

Так, відповідно до частини 1 статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що просі почив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. У свою чергу, відповідно до частини 4 статті 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Позивачем не було надано відповідачу можливості виконати свій обов'язок щодо повернення коштів, оскільки не було статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК Україниного способу передання коштів саме позивачу. На момент звернення до суду право ОСОБА_1 на повернення йому вищевказаних позик не було порушене та не потребувало судового захисту, а звернення до суду з позовною заявою за захистом такого права (не порушеного) було передчасним та безпідставним.

Зазначає, що з мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди прийшли до висновків про валюту зобов'язання та розмір боргу Відповідача на підставі листа МПП "Агропромресурси" №94/14 від 19 листопада 2014 року. Однак, вказаний документ не є належним, допустимим та достовірним доказом. Указаний лист написано від імені юридичної особи (МПП "Агропромресурси"), а не від імені Відповідача. Зазначене підтверджується наявністю у даному листі назви та реквізитів підприємства (тобто лист виконано на бланку підприємства), посади особи, яка його підписала, наявністю печатки підприємства поверх підпису особи-підписанта. Зазначена юридична особа не сторона спірних договорів позики та не є стороною у справі, що розглядається судом. Крім того, в даному листі не міститься вказівки на конкретні договори позики - жодних реквізитів таких договорів у листі немає.

Вказує, що єдиним законним способом визначення суми боргу за розпискою є визначення такої суми в гривнях за офіційним курсом відповідної валюти.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17 (провадження № 61-2141св19); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року в розмірі 150 000 дол. США та 3 % річних в розмірі 12 378,09 дол. США. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17 (провадження № 61-2141св19); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 серпня 2008 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою.

20 вересня 2008 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою.

07 червня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 244 800,00 грн (30 000,00 дол. ), що підтверджується розпискою.

26 серпня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000,00 дол. (163 000,00 грн), що підтверджується розпискою.

01 серпня 2014 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 30 000,00 дол. США (в еквіваленті 375 000,00 грн), які зобов'язався повернути через рік, що підтверджується розпискою.

Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 11 березня 2020 року № 34116/34117/19-32, підписи від імені ОСОБА_2, які містяться нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 доларів США; розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, які підшито до цивільної справи № 705/3275/18 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2.

Відповідно до листа № 94/14 від 19 листопада 2014 року за підписом директора СПП "Агропромресурси" ОСОБА_2 направленого на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 180 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути. На підтвердження факту одержання ОСОБА_4 коштів від ОСОБА_1 в сумі 180 000,00 дол. США останньому надано розписки за його підписом.

Згідно розписки за підписом ОСОБА_1 від 15 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав кошти у сумі 10 000,00 дол. США у рахунок погашення тіла кредиту.

Відповідно до розписки за підписом ОСОБА_1 від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості 10 000,00 дол. США.

ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про повернення коштів від 19 березня 2018 року, в якій позивач вимагав повернення коштів отриманих за договорами позики від 20 серпня 2008 року, від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, від 01 серпня 2014 року на загальну суму 180
000,00 доларів США гривневому еквіваленті за курсом цієї грошової одиниці до національної валюти, встановленому НБУ на дату повернення коштів та процентів в сумі, яка буде еквівалентною 172 491 доларів США за курсом НБУ на дату сплати таких процентів. Кошти мали були повернуті на рахунок ОСОБА_6 (дружини позивача). Вказана вимога була отримана відповідачем, про що свідчить лист-відповідь на вимогу від 29 березня 2018 року.

Суди встановили, що країною походження валюти грошового зобов'язання, визначених у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, були саме долари США, які в дійсності становили предмет договорів позики. Кошти відповідачем поверталися позивачу у рахунок погашення боргу за договором позики від 01 серпня 2014 року, загальна сума повернутих коштів складає 20 000 дол. США. Будь-яких доказів, які б підтверджували повернення відповідачем іншої частини позики на загальну суму 160 000,00 дол. США матеріали справи не містять.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абзацу 1 частини 1 статті 1046, абзацу 1 частини 1 статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини 1 статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини 1 статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (частина 2 статті 527 ЦК України).

Тлумачення положень статті 527 ЦК України свідчить, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов'язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов'язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором та уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених статті 527 ЦК України. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (стаття 612 ЦК України).

Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов'язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов'язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов'язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов'язання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (частина 4 статті 613 ЦК України).

Тлумачення частини 4 статті 613 ЦК України свідчить, що боржник за грошовим зобов'язанням у період прострочення кредитора звільняється від обов'язку сплати як процентів, передбачених договором, так і процентів, передбачених статтею 625 ЦК України. Слід підкреслити, що прострочення кредитора, звільняючи боржника від сплати процентів за весь період прострочення, не звільняє його від сплати суми основного боргу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 625 ЦК України (частина 1 стаття 81 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині 3 статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина 3 статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що "тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок".

У справі, що переглядається:

суди встановили, що за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 150 000 дол. США; викладена конструкція тексту розписок свідчить про їх реальність, тобто вже на момент їх видачі відповідачем грошові кошти були отримані відповідачем. За таких обставин, суди обґрунтовано стягнули суму позики за договорами позики в дол. США. При цьому суди врахували, що відповідно до листа № 94/14 від 19 листопада 2014 року, за підписом директора СПП "Агропромресурси" ОСОБА_2, який був направлений на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 180 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути (т. 1, а с. 24), встановлено, що у договорах позики зобов'язання виражене у валюті - доларах США. З урахуванням співставлення у сукупності вказаного листу, змісту спірних розписок, зроблено висновок про те, що позика надавалася в доларах США. Натомість відповідач на спростування не надав жодного доказу, що є його процесуальним обов'язком;

позивач направив відповідачеві вимогу від 19 березня 2018 року про повернення грошових коштів переданих у позику на рахунок ОСОБА_6

суди не звернули увагу, що під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов'язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором та уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності;

суди не врахували, що боржник за грошовим зобов'язанням у період прострочення кредитора звільняється від обов'язку сплати як процентів, передбачених договором, так і процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.

суди не звернули увагу, що відповідач, отримавши вимогу від 19 березня 2018 року про повернення грошових коштів переданих у позику, після настання строку виконання зобов'язання, не міг виконати свого обов'язку, оскільки позивач зазначаючи в вимозі про повернення грошових коштів іншу особу, якій має здійснюватись виконання грошового зобов'язання фактично не надав боржникові доказів, що таке виконання буде належним, а тому мало місце прострочення кредитора в прийнятті виконання, що виключає можливість нарахування процентів після спливу тридцяти днів з моменту отримання вимоги від 19 березня 2018 року про повернення грошових коштів переданих у позику;

суди не врахували, що днем звернення з вимогою про повернення переданих в позику грошових коштів є день звернення з позовом, а відповідні розрахунки 3 % річних мають здійснюватись з дати, що наступила через тридцять днів після такого звернення - 26 серпня 2018 року за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року;

3 % річних за договором позики від 20 серпня 2008 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000,00 дол. США; дата початку нарахування 26 серпня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 885; 50 000*3%/100/365*885= 3 636,99 дол. США;

3 % річних за договором позики від 20 вересня 2008 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000,00 дол. США; дата початку нарахування 26 серпня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 885; 50 000*3%/100/365*885= 3 636,99 дол. США;

3 % річних за договором позики від 07 червня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 30 000,00 дол. США; дата початку нарахування 26 серпня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення становить 885 днів; 30 000*3%/100/365*885= 2 182,19 дол. США;

3 % річних за договором позики від 26 серпня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 20 000,00 дол. США; дата початку нарахування 26 серпня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення становить 885 днів; 20 000*3%/100/365*885= 1 454,79 дол. США;

за таких обставин, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року в загальному розмірі 10 910,96 дол. США. Як наслідок в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року в загальному розмірі 1 467,13 дол. США слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 625 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права в частині стягнення 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення в частині стягнення 150 000,00 дол. США боргу за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року залишити без змін; оскаржені судові рішення в частині стягнення 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року скасувати; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 910,96 дол. США 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року;

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). За розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача покладається 8 467,77
грн. За подання апеляційної скарги з позивача на користь відповідача покладається судовий збір у розмірі 1 516,53 грн. За подання касаційної скарги, враховуючи, що касаційну скаргу задоволено частково, з позивача на користь відповідача покладається судовий збір у розмірі 2 086,21 грн.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10 статті 141 ЦПК України).

Таким чином, з відповідача на користь позивача покладається 4 865,03 грн судового збору та 29 092,80 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року в загальному розмірі 12 378,09 дол. США та судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у загальному розмірі 10 910,96 дол. США (3 636,99 дол. США за договором позики від 20 серпня 2008 року; 3 636,99 дол. США за договором позики від 20 серпня 2008 року, 2 182,19 дол. США за договором позики від 07 червня 2013 року, 1 454,79 дол. США за договором позики від 26 серпня 2013 року).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних у загальному розмірі 1 467,13 дол. США за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року відмовити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 150 000,00 дол. США боргу за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 865,03 грн судового збору та 29 092,80
грн витрат на правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук