Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №725/3779/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 725/3779/21

провадження № 61-8484 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 березня 2022 року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит в сумі 400 000 євро на строк до 18 липня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 18 липня 2018 року.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 30 вересня 2013 року стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2009 року у розмірі 370 871, 05 євро, проценти в сумі 259 297, 63 євро, пеню в сумі 82 625, 02 євро.

Вказувало, що за період з 18 жовтня 2016 року по 05 травня 2021 року утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 153 067, 38 євро, три проценти річних за період з 23 серпня 2013 року по 05 травня 2021 року в сумі 55 150,93 євро.

Зазначало, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 червня 2011 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2008 року № E/ V082737 у розмірі 5 194 350, 91 грн, що складає 468 697 євро, звернуто стягнення на нерухоме майно -торгівельний комплекс, загальною площею 1 178,10 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 18 липня 2008 року № Е/V082737 та додаткового договору до договору іпотеки від 20 січня 2010 року № E/ V082737 ) АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2008 року № E/ V082737 у розмірі 3 % річних в сумі 55 150, 93 євро на підставі статті 625 ЦК України, що становить 1 848 107, 66 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 березня 2022 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 11 лютого 2009 року заборгованість у розмірі 13 801, 23 євро, судовий збір у розмірі 7 721, 61 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні підстави для стягнення з відповідачів на користь банку 3 % річних за період з 05 травня 2018 року по 05 травня 2021 року в сумі 13 801, 23 євро.

При цьому суд першої інстанції вважав, що наявність рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 червня 2011 року, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на нерухоме майно, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення.

Водночас судом першої інстанції за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 застосовано позовну давність.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2022 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 29 липня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 березня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2008 року у розмірі 13 801, 23 євро, судового збору у розмірі 7 721, 61 грн солідарно скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зобов`язання ОСОБА_1 перед банком не виконано, тому наявні підстави для стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 05 травня 2018 року по 05 травня 2021 року.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 червня 2011 року у справі № 2-790 встановлено невиконання ОСОБА_1 зобов`язання за договором кредиту від 18 липня 2008 року № E/ V082737 зі сплати кредиту в сумі 371 841, 92 євро, процентів в сумі 87 046, 31 євро, пені в сумі 9 808, 77 євро, що менше зобов`язання, визначеного претензійним листом АТ КБ «ПриватБанк» від 02 лютого 2010 року № 641 щодо кредиту та відсотків.

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» визначено 3 % річних з простроченої суми, що складається лише з кредиту в сумі 153 067, 38 євро.

Відповідачі правильність розрахунку, наданого банком, не спростували.

Оскільки банк змінив строк дії договору кредиту від 18 липня 2008 року, тому з позовом до суду до поручителя банк звернувся з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Відтак, у задоволенні вимог банку до поручителя слід відмовити.

Разом з тим, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 725/3779/21 із Першотравневого районного суду м. Чернівці.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд встановив обставини щодо пред`явлення дострокової вимоги банком, якою припинено дію кредитного договору, із встановленням нового строку виконання основного зобов`язання - 15 лютого 2010 року, однак дійшов помилкового, на думку заявника, висновку, що сплив строку позовної давності до основної вимоги не впливає на нарахування 3 % річних.

Суд безпідставно, на думку заявника, послалися на наявність рішення Першотравневого районного суду від 02 червня 2011 року у справі № 2-790, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, належне майновому поручителю - ПП «Полекс Люкс», оскільки вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною від вимоги про стягнення боргу.

Вказує, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, пред`явлена до майнового поручителя ПП «Полекс Люкс», не дає підстав для задоволення вимог до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних, оскільки такою підставою може бути лише вимога про стягнення кредитної заборгованості, пред`явлена до ОСОБА_1 та такий спосіб захисту має самостійний характер.

Судами встановлено, що банк звертався із вимогою про стягнення кредитної заборгованості до боржника та поручителя у 2013 року, однак ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2017 року заяву про перегляд заочного рішення суду від 30 вересня 2013 року у справі № 202/8258/2013 задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року у справі № 202/8258/2013 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без розгляду.

Відтак, основна вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором не була захищена судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості (таке рішення скасоване у зв`язку із переглядом заочного рішення, а в наступному позов банку про стягнення кредитної заборгованості залишено без розгляду) і на даний час не підлягає примусовому захисту.

Вважає, що 3 % річних нараховано банком на кредитну заборгованість, вимога про стягнення якої не захищена судовим рішенням і строк позовної давності щодо якої сплив, про що відповідач заявив у суді першої інстанції.

Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги, що рішення Першотравневого районного суду від 02 червня 2011 року у справі № 2-790 про звернення стягнення на предмет іпотеки було виконане у спосіб, визначений в резолютивній частині рішення, дата виконання 18 жовтня 2016 року. Всі наступні обставини щодо скасування укладеного між банком та покупцем договору купівлі-продажу не свідчать про невиконання судового рішення та не можуть породжувати право на стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК після його виконання.

Представник банку у судовому засіданні в апеляційному суді підтвердив, що незважаючи на те, що вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18 жовтня 2016 року було визнано недійсним, кошти від продажу предмета іпотеки банком не поверталися та відсутні судові рішення про стягнення коштів, отриманих у зв`язку із продажем предмета іпотеки. Розмір суми 3 % річних банком не обґрунтовано.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а касаційна скарга підлягає відхиленню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № E/ V082737 , за яким ОСОБА_1 надано кредит в сумі 400 000 євро на строк до 18 липня 2018 року (а.с. 11-13).

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 18 липня 2008 року (а. с. 18).

ЗАТ КБ «ПриватБанк» надіслано ОСОБА_1 претензійний лист від 02 лютого 2010 року № 641 з вимогою погашення всієї заборгованості за договором кредиту від 18 липня 2008 року № E/ V082737 у розмірі 384 145, 26 євро, що складається з: кредиту в сумі 374 941, 24 євро, простроченого кредиту в сумі 100 євро, відсотків в сумі 2 249, 69 євро, прострочених відсотків в сумі 6 811 євро, пені в сумі 43, 33 євро, до 15 лютого 2010 року.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 червня 2011 року у справі № 2-790 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2008 року № E/ V082737 у розмірі 5 194 350, 91 грн, що еквівалентно 468 697 євро, звернуто стягнення на нерухоме майно - торгівельний комплекс, загальною площею 1178, 10 кв. м, по АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 18 липня 2008 року № Е/V082737 та додаткового договору до договору іпотеки від 20 січня 2010 року № E/ V082737 ) АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а. с. 135-137).

Водночас рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2018 року у справі № 725/5992/16-ц договір купівлі-продажу нерухомого майна - торговельного комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 18 жовтня 2016 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» від імені ПП «Полекс-Люкс» та ТОВ «Естейт Селлінг», визнано недійсним (а. с. 169-170).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 30 вересня 2013 року у справі № 202/31482/13 стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за договором кредиту від 18 липня 2008 року № E/ V082737 у розмірі 370 871, 05 євро, проценти в сумі 259 297, 63 євро, пеню в сумі 82 625, 02 євро.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 18 травня 2017 року заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року скасовано.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2017 року у справі № 202/31482/13 позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду (а. с. 88-93).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала, а тому посилання заявниці у касаційній скарзі ґрунтуються на протилежному тлумаченні наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з урахуванням поданої ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності, право АТ КБ «ПриватБанк» нараховувати 3 % річних обмежується відповідним періодом, а саме з 05 травня 2018 року, тобто за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом, з яким позивач звернувся у травні 2021 року.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, правильно застосувавши наведені вище норми матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних за період із з 05 травня 2018 року до 05 травня 2021 року.

Сума 3 % річних судом першої інстанції обчислена правильно, із наведенням відповідних розрахунків, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановіВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.

Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за спливом позовної давності.

Разом з тим, в даній справі судами попередніх інстанцій встановлені інші фактичні обставини справи, зокрема, що кредитор звертався до суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості за договором кредиту від 18 липня 2008 року № E/V082737, який ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2017 року у справі № 202/31482/13 було залишено без розгляду.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованим, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 березня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович