Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №595/1475/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 595/1475/19

провадження № 61-10619св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Бучацьке лісове господарство",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Захарчука Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2019 року у складі судді Содомора Р. О.та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костів О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство" (далі - ДП "Бучацьке лісове господарство") про скасування наказу та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач незаконно звільнив його з посади виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва, так як на ім'я директора ДП "Бучацьке лісове господарство" ним подано заяву про надання відпустки з 13 травня 2019 року, яку керівник підприємства погодив, а тому вважає, що правомірно перебував у відпустці.

Вважає, що погодження на його звільнення, надане профспілковим комітетом є неправомірним, оскільки складене з порушенням процедури.

На підставі викладеного позивач просив суд: скасувати наказ ДП "Бучацьке лісове господарство" від 04 липня 2019 року № 114-к про звільнення його з посади; поновити його на посаді виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва ДП "Бучацьке лісове господарство"; стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу та витрати на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бучацький районний суд Тернопільської області від 16 грудня 2019 року рішенням у позові відмовив.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що позивач був відсутній на роботі і не виконував свої обов'язки, доказів поважності причини відсутності на роботі у ці дні не надав, угоди між працівником та роботодавцем про надання працівнику відпустки не досягнуто, оскільки наказ про відпустку не видавався, а тому відповідач мав законні підстави на звільнення його з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2019 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року адвокат Захарчук Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підстава відкриття касаційного провадження пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у позові внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права; не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 статті 40 КЗпП України викладені у постановах: від 16 серпня 2018 року у справі № 461/4469/16-ц (провадження № 61-4015св18), від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20); вважає, що директор ДП "Бучацьке лісове господарство", погодив надання ОСОБА_1 відпустки, що підтверджується його резолюцією на заяві від 10 травня 2019 року та наказом ДП "Бучацьке лісове господарство" від 11 травня 2019 року № 119 "Про передачу майна Криницького лісництва", який виданий у зв'язку із відпусткою виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва ОСОБА_1

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 переведено з Державного підприємства "Чортківського лісового господарства" Тернопільського обласного Управління лісового та мисливського господарства до ДП "Бучацьке лісове господарство" Тернопільського обласного Управління лісового та мисливського господарства на посаду виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва.

Відповідно до графіка відпусток на 2019 рік працівників ДП "Бучацьке лісове господарство" чергова щорічна відпустка позивача запланована з 04 листопада до 08 грудня 2019 року, що не заперечується сторонами.

Проте, позивач 10 травня 2019 року звернувсядо директора ДП "Бучацьке лісове господарство" із заявою про надання йому чергової відпустки у кількості 22 календарних дні з 13 травня 2019 року. Заява містить резолюцію "К" (а. с. 3).

Згідно з поясненнями представника відповідача абревіатура "К" на резолюції свідчить лише про направлення керівником такої заяви у відділ кадрів.

На підставі зазначеної заяви наказ про надання відпустки ОСОБА_1 ДП "Бучацьке лісове господарство" не видавався, він не був ознайомлений із таким наказом.

Відповідно до наказу ДП "Бучацьке лісове господарство" від 11 травня 2019 року № 119 "Про передачу майна Криницького лісництва", який виданий у зв'язку із відпусткою виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва ОСОБА_1, призначено тимчасово виконуючим обов'язки лісничого Криницького лісництва помічника лісничого ОСОБА_6; для передачі майна лісництва створено комісію в складі: голова комісії - головний лісничий Шевчук С. В., члени комісії: інженер лісозаготівель - Войтюк П. О., начальник лісогосподарського відділу - Островський В. О.; провідний інженер охорони і захисту лісу - Деременда В. І.; провідний бухгалтер - ОСОБА_4. Зобов'язано комісію акт передачі надати до 15 травня 2019 року (а. с. 4).

Із доповідної записки головного лісничого Шевчука С. В., наданої на ім'я директора ДП "Бучацьке лісове господарство" вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 14 та 15 травня 2019 року з 08:00 год до 17:00 год про причини неявки не повідомив.

На адресу ОСОБА_1 відповідач 22 травня 2019 року надіслав лист № 398, у якому просив з'явитися його до відділу кадрів підприємства та надати пояснення щодо відсутності на робочому місці з 13 до 22 травня 2019 року (а. с. 34).

Із акту від 27 травня 2019 року вбачається, що цього ж дня о 09:00 год ОСОБА_1 прибув до відділу кадрів ДП "Бучацьке лісове господарство", у зв'язку із отриманням листа від 22 травня 2019 року № 398, де йому запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі, проте від надання письмових пояснень він відмовився.

Відповідно до актів з 14 травня 2019 року до 02 липня 2019 року виконуючий обов'язки лісничого Криницького лісництва ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про причини своєї відсутності на робочому місці не повідомив.

Директор ДП "Бучацьке лісове господарство" 30 травня 2019 року на ім'я голови профспілкового комітету ДП "Бучацьке лісове господарство" направив подання № 416 про отримання згоди на звільнення за прогули ОСОБА_1, який був відсутній на роботі з 14 до 29 травня 2019 року.

На засіданні профспілкового комітету ДП "Бучацьке лісове господарство" 04 липня 2019 року розглядалося питання про надання згоди на звільнення за прогули виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва ОСОБА_1.

Згідно з протоколом профспілкового комітету ДП "Бучацьке лісове господарство" від 04 липня 2019 року № 2 надано згоду на звільнення позивача за прогули (а. с. 37).

Наказом ДП "Бучацьке лісове господарство" від 04 липня 2019 року № 114-К ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогули без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Підстава наказу: акти про відсутність на роботі ОСОБА_1, акт про відмову надання пояснення причин відсутності на роботі від 27 травня 2019 року, протокол від 04 липня 2019 року № 2 засідання профспілкового комітету ДП "Бучацьке лісове господарство".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 статті 40 КЗпП України викладені у постановах: від 16 серпня 2018 року у справі № 461/4469/16-ц (провадження № 61-4015св18), від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач був відсутній на роботі і не виконував свої обов'язки, доказів поважності причини відсутності на роботі у ці дні не надав, а тому відповідач мав законні підстави на звільнення його з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно із статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен отримати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених статтею 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що ОСОБА_1 з 14 до 29 травня 2019 року був відсутній на роботі, про причини неявки керівництво не повідомив, пояснення щодо відсутності на роботі надавати відмовився, профспілковий комітет ДП "Бучацьке лісове господарство" надав згоду на його звільнення, дійшли правильного висновку про те, що відповідач дотримався порядку звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

ОСОБА_1 не надав належних доказів про відсутність його на роботі з поважних причин.

Як правило, відпустка надається працівникові шляхом видання відповідного наказу, у якому визначається тривалість відпустки.

Наказ про надання відпустки є підставою для внесення відповідних відомостей до табелю обліку робочого часу та нарахування відповідної оплати, у разі, якщо відпустка є оплачуваною.

Написання заяви про надання позачергової відпустки, не підтверджує факту досягнення згоди між працівником та роботодавцем щодо надання позачергової відпустки, оскільки відповідний наказ не видавався, працівника із таким наказом ознайомлено не було, кошти за відпустку працівнику не нараховувались.

Видача відповідачем наказу від 11 травня 2019 року № 119 "Про передачу майна Криницького лісництва", не є узгодженням відпустки, а є попередньою умовою її надання (у вигляді передачі справ виконуючим обов'язки), про те, така умова позивачем виконана не була, що ним не заперечується.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування пункту 4 статті 40 КЗпП України не суперечать висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 461/4469/16-ц (провадження № 61-4015св18), від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставні.

Аргументи касаційної скарги про те, що директор ДП "Бучацьке лісове господарство", погодив надання ОСОБА_1 відпустки, що підтверджується його резолюцією на заяві від 10 травня 2019 року та наказом ДП "Бучацьке лісове господарство" від 11 травня 2019 року № 119 "Про передачу майна Криницького лісництва", який виданий у зв'язку із відпусткою виконуючого обов'язки лісничого Криницького лісництва ОСОБА_1, не спростовують відсутності наказу про відпустку та зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, з огляду на статтю 400 ЦПК України.

Крім того, немотивоване віднесення судом апеляційної інстанції цієї справи до категорії малозначних не вплинуло на правильність прийнятого рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди при вирішенні справи правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Захарчука Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська