Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.09.2019 року у справі №520/10480/17

Постанова

Іменем України

06 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 520/10480/17

провадження № 61-15975св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Одеська міська рада народних депутатів,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Одеської міської ради народних депутатів про встановлення факту проживання однією сім'єю.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_3, яка є її матір'ю, та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з 1993 року, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, піклувались один про одного.

У 2006 році за спільні грошові кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали частину житлового будинку по АДРЕСА_1.06 листопада 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла

Враховуючи наведене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволений. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведений факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що не можна встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено. При цьому, відмовляючи у встановленні факту проживання однією сім'єю у період часу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, апеляційний суд зазначив, що з матеріалів справи не вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в зазначений період були усталені відносини, які притаманні подружжю, а отже відсутні підстави стверджувати, що сторони спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки її матері ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року (день укладення шлюбу) та придбання останніми 28 березня 2006 року, тобто в період спільного проживання, житлового будинку АДРЕСА_1, який відповідно до положень Сімейного кодексу України є спільним майном подружжя.

У жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення- без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були знайомі і підтримували дружні стосунки з 1993 року.

28 березня 2006 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав 26/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

До квітня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу не мешкали, не вели спільне господарство та не мали єдиного бюджету.

Нормативно-правове обґрунтування

За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, факт саме проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За правилами частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з наведеним суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з частиною 2 статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 частиною 2 статті 74 СК України.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Отже, для визнання фактичного подружжя сім'єю в якості доказів можуть бути свідоцтво про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого, заяви, заповіти, переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного, довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених стаття 74 СК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту, матеріалами справи не доведено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були усталені відносини, що притаманні подружжю, а отже відсутні підстави стверджувати, що вони спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що до правовідносин, які виникли до 2004 року застосовуються положення КпШС України, якими не передбачалося визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська