Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №750/1212/17

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 750/1212/17

провадження № 61-30358св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2017 року, постановлене у складі судді Карапути Л. В., та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Губар В. С., Бобрової І. О., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірною і спростування інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 лютого 2015 року під час виступу на засіданні Верховної Ради України, який був адресований Генеральному прокурору України ОСОБА_3, народний депутат України ОСОБА_2 розповсюдив відносно позивача недостовірну інформацію наступного змісту:"..І ще питання від моїх колег по фракції: перший заступник прокурора Печерського району міста Києва Кузьменко сьогодні працює прокурором Приморського району міста Одеси. Ця людина так само засуджувала активних учасників Євромайдану в місті Києві".

В обґрунтування недостовірності вказаної інформації позивач зазначив, що він, перебуваючи на посаді першого заступника прокурора Печерського району міста Києва, не міг здійснювати правосуддя та судити (засуджувати) активістів в розумінні Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

На час винесення судами обвинувальних вироків активістам Євромайдану він не обіймав посаду судді та відповідно не міг засудити жодну особу за будь-які дії.

За таких обставин просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 під час засідання Верховної Ради України 06 лютого 2015 року, а саме:".перший заступник прокурора Печерського району міста Києва Кузьменко сьогодні працює прокурором Приморського району міста Одеси. Ця людина так само засуджувала активних учасників Євромайдану в місті Києві"; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію та під час відкритого пленарного засідання Верховної Ради України через мікрофон повідомити, що перший заступник прокурора Печерського району

міста Києва ОСОБА_1. не засуджував активних учасників Євромайдану в місті Києві; стягнути із ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 40 665 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідач, як народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право у порядку, передбаченому законом брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні. Із загальнодоступних джерел відповідачу було відомо про негативне відношення позивача до подій Євромайдану в місті Києві. Висловлювання відповідача "Ця людина так само засуджувала активних учасників Євромайдану в Києві" суд вважав оціночними судженнями. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішенням Деснянського районного суду м.

Чернігова від 09 червня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та правовідносини між сторонами. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 750/1212/17 з Деснянського районного суду м. Чернігова.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

11 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 750/1212/17 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що інформація розповсюджена відповідачем є оціночним судженням, оскільки вказаний вислів є категоричним та містить фактичні дані про засудження осіб, які приймали участь у протестах та вказує на нібито протиправність дій позивача.

Також ОСОБА_1 вважав безпідставним відхилення судом першої інстанції клопотань його представника про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - Верховну Раду України, та витребування доказів, які б підтвердили недопустимість поданих відповідачем висновків експертів.

Крім того, на думку позивача, ОСОБА_2 міг мати вплив на представників Деснянського районного суду м. Чернігова та Апеляційного суду Чернігівської області.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального норм права.

Вказував, що поширена ним інформація щодо засудження позивачем активістів Євромайдану в місті Києві є оціночним судженням. При цьому слово засуджував було ним використано в значенні осуду, а не як юридичний термін щодо постановлення обвинувального вироку.

Про негативне відношення позивача до подій Євромайдану відомо із загальнодоступних джерел інформації.

Доводи касаційної скарги щодо його тиску на суд вважав бездоказовими та безглуздими твердженнями.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 22 травня 2012 року по 22 липня 2014 року працював першим заступником прокурора Печерського району міста Києва, а з 25 липня 2014 року по 23 березня 2015 року - прокурором Приморського району міста Одеси.

Відповідач ОСОБА_2 обраний народним депутатом України по виборчому округу № 209 та набув депутатських повноважень з 27 листопада 2014 року.

Суди встановили, що 06 лютого 2015 року на засіданні Верховної Ради України народний депутат України ОСОБА_2. під час виступу зазначив "..І ще питання від моїх колег по фракції: перший заступник прокурора Печерського району міста Києва Кузьменко сьогодні працює прокурором Приморського району міста Одеси. Ця людина так само засуджувала активних учасників Євромайдану в місті Києві".

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 21 наведеної вище постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Разом з тим, частиною 5 статті 10 Закону України "Про статус народного депутата України" визначено, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що поширена ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 інформація не містить фактичних даних, а є вираженням його суб'єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню стосовно його правдивості.

При цьому не спростовані доводи ОСОБА_2 про те, що термін "засуджував" у його висловлюванні щодо ОСОБА_1 використано у значенні осуду, негативного ставлення, а не ухвалення вироків у кримінальних справах.

Суди попередніх інстанцій також вірно врахували, що ОСОБА_1, як співробітник органів прокуратури України, був на момент виступу ОСОБА_2 публічною особою, тому межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо громадян, які не є публічними особами.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 міг впливати на суд не підтверджені, а крім того ні позивач ні його представник не заявляли про відвід суддям, які розглядали справу в першій та апеляційній інстанціях.

Посилання заявника про те, що в порушення норм процесуального права, суд першої інстанції не постановив ухвалу за результатами розгляду клопотань його представника про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та витребування доказів, є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції, розглянувши вказані клопотання, постановив ухвали без виходу до нарадчої кімнати, які занесені до журналу судового засідання від 09 червня

2017 року, що не суперечить положенням частини 5 статті 209 ЦПК України 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи.

Проте, в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів першої і апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта