Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.05.2021 року у справі №157/648/20

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 157/648/20

провадження № 61-8052св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 січня 2021 року в складі судді: Гамули Б. С., та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в складі колегії суддів:

Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення із жилого приміщення.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. У цьому будинку вона за власні кошти зробила капітальний ремонт і користувалася ним до повернення свого сина - ОСОБА_2 з м. Запоріжжя у вересні 2018 року. Відповідач вселився в будинок без її згоди і там проживає, хоча зареєстрований разом з дочкою в квартирі АДРЕСА_2.

Відповідач нищить її майно, яке знаходиться в будинку, та чинить їй перешкоди у користуванні своїм власним нерухомим майном.

ОСОБА_1 просила:

усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного будинку.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою та житловим будинком.

Зустрічний позов мотивований тим, що в цьому житловому будинку він проживав із дня свого народження. Його матір ОСОБА_1 віддала його на виховання своїй матері ОСОБА_3 та своєму братові ОСОБА_4, а сама переїхала в інше житло. Спірний будинок з надвірними буділями і спорудами фактично побудував його дядько ОСОБА_4, який неодноразово запевняв, що все це майно залишиться йому.

ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_1 ніколи не проживала в цьому житловому будинку, а у 2006 році виїхала на заробітки в Італію, де знаходилася до 2020 року, у 2018 році ОСОБА_1 за власним бажанням найняла та оплатила послуги перевізника, який перевіз його сім'ю з м. Києва до м. Камінь-Каширського Волинської області. Після повернення ОСОБА_1 з Італії остання повідомила, що хоче проживати в житловому будинку сама та змусила їх звільнити житло. ОСОБА_2 зазначав про порушення статті 156 ЖК України, яка передбачає рівність прав у користуванні жилим приміщенням між власником житлового приміщення та членами його сім'ї.

ОСОБА_2 просив:

встановити сервітут на право користування ним земельною ділянкою та житловим будинком по АДРЕСА_1 як члену сім'ї власника майна на необмежений час.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю проживає без реєстрації в житловому будинку, який на праві приватної власності належить ОСОБА_1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. ОСОБА_1 як власник житлового будинку просила суд усунути їй перешкоди в користуванні зазначеним домоволодінням шляхом виселення ОСОБА_2 з її будинку.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо усунення їй перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із спірного жилого приміщення підлягають задоволенню.

Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не порушував правила співжиття із власником житлового будинку, оскільки ОСОБА_1 просила суд захистити своє право власності на домоволодіння від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння і не просила суд виселити ОСОБА_2 із житлового будинку з підстав, зазначених у статті 116 ЖК України, а саме у зв'язку з тим, що відповідач систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку. При задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції керувався нормами ЦК України щодо захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння майно, які кореспондуються із нормами ЖК України щодо користування жилим приміщення.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою і житловим будинку. Згідно позовної заяви ОСОБА_2 його матір ОСОБА_1 не проживала у житловому будинку по АДРЕСА_1, а починаючи з 2006 року по 2020 рік, перебувала за кордоном на заробітках, а за положеннями частини 1 статті 405 ЦК України лише члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Крім того ОСОБА_2 свої вимоги про встановлення сервітуту на користування житловим будинком обґрунтував потребою в забезпеченні його житлом у зв'язку з відсутністю іншого помешкання. Проте у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 забезпечений житлом, оскільки він разом зі своєю дочкою зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2, а тому не можна вважати, що встановлення сервітуту на право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 є єдиним можливим способом забезпечення його житлових потреб.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 січня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 тривалий час з дозволу ОСОБА_1 із своєю сім'єю проживає у будинку. Цей будинок використовується як постійне місце проживання з дозволу власника будинку. Суди неправильно застосували статтю 116 ЖК України без врахування висновків Верховного Суду, оскільки не встановили всі необхідні умови для застосування статті 116 ЖК України до членів сім'ї. Позивач не довела та не надала доказів на підтвердження обставин, передбачених статтею 116 ЖК України для виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення. Суд апеляційної інстанції застосував статтю 116 ЖК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2020 року у справі № 704/612/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 661/4997/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 445/1149/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 175/2764/17, від 09 січня 2020 року у справі № 559/8/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 607/24477/18, від 18 березня 2020 року у справі № 487/4651/18, від 06 травня 2020 року у справі № 752/16688/17.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку лише у частині задоволення первісного позову та стягнення судових витрат. У частині відмови в задоволенні зустрічного позову судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2020 року у справі № 704/612/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 661/4997/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 445/1149/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 175/2764/17, від 09 січня 2020 року у справі № 559/8/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 607/24477/18, від 18 березня 2020 року у справі № 487/4651/18, від 06 травня 2020 року у справі № 752/16688/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 березня 2019 року.

21 січня 2020 року комісія Камінь-Каширської міської ради Волинської області склала акт обстеження фактичного проживання, згідно якого власник будинку ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю проживає без реєстрації в житловому будинку по АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1.

Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, його дочка ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 310/1912/19 (провадження № 61-3370св20) зазначено, що:

"відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно із частиною 4 статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частиною 4 статті 156 ЖК УРСР, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401, 402, 403, 404, 405, 406 ЦК України.

За змістом статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з частиною 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) вказано, що:

"статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у користування особою правами, зазначеними у пункті 1 цієї статті, є виправданим.

Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Водночас державі надаються широкі межі розсуду, виходячи із обставин, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" (заява № 17365/14), пунктах 42,43 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) зазначено, що:

"у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".

У справі, що переглядається, суди не надали оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернули уваги на те, що під час ухвалення судового рішення про виселення колишніх членів сім'ї з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві; не перевірили та не встановили чи є у ОСОБА_2 інше житло.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок щодо задоволення позовних вимог про усунення перешкод шляхом виселення.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У частині 4 статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частині 4 статті 411 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 310/1912/19 (провадження № 61-3370св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 січня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення із жилого приміщення та стягнення судових витрат скасувати.

Передати справу № 157/648/20 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення із жилого приміщення та стягнення судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 січня 2021 року та постанова Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов