Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №710/1431/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 710/1431/23

провадження № 61-16287св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Наталія Вікторівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року у складі судді Щербак О. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Н. В., у якому просив:

визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 20 лютого 2023 року приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н. В. за реєстровим № 727;

скасувати рішення приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 21 лютого 2023 року індексний номер 66490139, на підставі якого здійснено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 21 лютого 2023 року індексний номер 66490711, на підставі якого здійснено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 7125710100:01:001:0982, загальною площею 0,0732 га;

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06 лютого 2023 року ОСОБА_2 взяла в нього в борг 79 000,00 доларів США і зобов`язалась повернути 10 лютого 2023 року - 20 000,00 доларів США та до 25 лютого 2023 року - 59 000,00 доларів США.

Оскільки станом на 26 лютого 2023 року відповідачка кошти не повернула, він звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за договором позики.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 09 травня 2023 року у справі № 710/268/23 стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 79 000,00 доларів США.

У процесі примусового виконання виконавчого листа Шполянського районного суду Черкаської області від 13 червня 2023 року було встановлено, що частина нерухомого майна, яке належало ОСОБА_2 , а саме житловий будинок із надвірними спорудами та земельна ділянка кадастровий номер 7125710100:01:001:0982, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 подарувала 20 лютого 2023 року своїй матері ОСОБА_3 .

Тобто відчуження частини належного їй майна здійснено після отримання коштів у борг.

Із цього приводу 14 серпня 2023 року він звернувся з заявою до правоохоронних органів у Черкаській області з заявою про кримінальне правопорушення, на підставі якої були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023250360001124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, - шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах.

Вважав, що ОСОБА_2 , відчужуючи зазначене нерухоме майно на користь своєї матері, діяла очевидно недобросовісно, зловживала правами стосовно нього, як кредитора, такі дії порушують його майнові інтереси і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Окрім того, ухвалою від 28 лютого 2023 року Шполянський районний суд Черкаської області у справі № 710/268/23 наклав арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку, площею 2,0196 га, кадастровий номер 7125784000:04:001:0138, що знаходиться в межах Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

За невідомих обставин житловому будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , була змінена адреса на АДРЕСА_1 , внаслідок чого ОСОБА_2 отримала можливість подарувати зазначене нерухоме майно своїй матері ОСОБА_3 .

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо існування умислу у діях відповідачів при укладенні оспорюваного договору дарування, які б свідчили про наявність ознак фраудаторного правочину.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, у постановах Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 754/14704/19, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на те, що оспорюваний правочин вчинений у період настання у ОСОБА_2 зобов`язання з погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , такі дії направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного, адже вчинений недобросовісно, з метою уникнення виконання зобов`язань перед ним.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 - адвокат Солодкова С. І. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 та все своє життя проживає у спірному будинку. ОСОБА_2 , у свою чергу, там не проживала, а була лише зареєстрована. Позивач не довів, що укладений між ОСОБА_2 та її матір`ю ОСОБА_3 договір дарування будинку та земельної ділянки є фіктивним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Шполянського районного суду Черкаської області цивільну справу № 710/1431/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Наталії Вікторівни про визнання договору дарування недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Матеріали справи № 710/1431/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу № 710/1431/23 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 06 лютого 2023 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 кошти в розмірі 79 000,00 доларів США та зобов`язалась повернути 10 лютого 2023 року - кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, а залишок суми 59 000,00 доларів США - в повному обсязі до 25 лютого 2023 року.

20 лютого 2023 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н. В. за реєстровим № 727, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належні їй на праві власності житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7125710100:01:001:0982, площею 0,0732 га, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційних довідок, сформованих 20 лютого 2023 року приватним нотаріусом Вечірко Н. В., відомості про наявність заборон на майно: житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7125710100:01:001:0982 по АДРЕСА_1 відсутні.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав від 21 лютого 2023 року № № 323494298 та 323497334 за ОСОБА_3 зареєстроване 20 лютого 2023 року право власності на житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7125710100:01:001:0982, площею 0,0732 га, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконала, борг у встановлений строк не повернула, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Ухвалою від 28 лютого 2023 року Шполянський районний суд Черкаської області у справі № 710/268/23 наклав арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку, площею 2,0196 га, кадастровий номер 7125784000:04:001:0138, що знаходиться в межах Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідні відомості 02 березня 2023 року внесено до Державного реєстру речових прав, номер запису про обтяження 49428741.

09 травня 2023 року Шполянський районний суд Черкаської області у справі № 710/268/23 ухвалив рішення, що набрало законної сили 13 червня 2023 року, яким задовольнив позов ОСОБА_1 та стягнув на його користь із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 79 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 888 919,4 грн.

На підставі виконавчого листа, виданого 13 червня 2023 року Шполянським районним судом Черкаської області, 03 липня 2023 року старший державний виконавець Шполянського відділу ДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задніпряна А. А. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 19 серпня 2023 року внесені відомості за № 12023250360001124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Суди також установили, що ОСОБА_2 належать на праві власності житловий будинок на АДРЕСА_2 та земельна ділянка з кадастровим номером 7125786400:01:001:0465.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, у постановах Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 754/14704/19, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір дарування, укладений між відповідачами, містить ознаки фраудаторного правочину. Вважає, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулось із метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Зокрема, знаючи про наявні у неї грошові зобов`язання перед ним, ОСОБА_2 відчужила на користь своєї матері належні їй на праві власності будинок та земельну ділянку з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21).

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) учасники цивільних відносин не можуть використовувати для уникнення сплати боргу за договором. Боржник (дарувальник), який відчужив частку в праві власності на підставі безоплатного договору після подання позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. З огляду на це не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (див. висновок у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом із тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що «договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 06 лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за яким позивач надав у борг останній грошові кошти в сумі 79 000,00 дол. США. Строк повернення коштів, за умовами цього договору, 25 лютого 2023 року.

20 лютого 2023 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Н. В. за реєстровим № 727, ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 належні їй на праві власності житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7125710100:01:001:0982, площею 0,0732 га, які розташовані по АДРЕСА_1 .

27 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

09 травня 2023 року Шполянський районний суд Черкаської області у справі № 710/268/23 ухвалив рішення, що набрало законної сили 13 червня 2023 року, яким задовольнив позов ОСОБА_1 та стягнув із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 79 000,00 доларів США, еквівалент 2 888 919,4 грн.

На підставі виконавчого листа, виданого 13 червня 2023 року Шполянським районним судом Черкаської області 03 липня 2023 року, старший державний виконавець Шполянського відділу ДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задніпряна А. А. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1.

Виходячи з того, що оспорюваний правочин укладений між відповідачами 20 лютого 2023 року, тобто до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення боргу за розпискою, та, зазначивши, що вказаний договір не дозволяє кваліфікувати його як такий, що вчинений на шкоду кредитору, оскільки позивач не довів наявності умислу обох сторін при його укладенні, а також не довів наявності намірів сторін щодо його майбутнього невиконання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак фраудаторного правочину в укладеному між відповідачами договорі дарування нерухомого майна та відмовив у позові.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений його сторонами без порушення частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і підстави для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України відсутні, апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що спірний будинок до 08 лютого 1996 року належав на праві власності чоловіку ОСОБА_3 та батьку ОСОБА_2 , який подарував його своїй доньці, у ньому проживає та зареєстрована ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_2 , у свою чергу, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, з огляду на те, що правочин, укладений між сторонами, направлений на його реальне виконання та настання правових наслідків ним передбачених, без мети приховування майна боржником ОСОБА_2 від кредитора ОСОБА_1 .

Проте Верховний Суд не може повністю погодитись із такими висновками судів, з огляду на таке.

Так, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).

У період настання у ОСОБА_2 зобов`язання перед ОСОБА_1 із погашення заборгованості за договором позики (25 лютого 2023 року) боржник 20 лютого 2023 року відчужила належне їй на праві власності майно - житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7125710100:01:001:0982, площею 0,0732 га, які розташовані по АДРЕСА_1 , на користь своєї матері ОСОБА_3 .

Таким чином, станом на день укладення договору дарування у боржниці перед позивачем за договором позики був борг, який вона не повернула.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Надаючи ОСОБА_2 у борг грошові кошти, ОСОБА_1 розраховував на виконання боржником свого обов`язку з повернення коштів, з огляду на її платоспроможність та наявність у неї нерухомого майна.

У свою чергу ОСОБА_2 , отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлювала свій обов`язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.

Укладаючи 20 лютого 2023 року оспорюваний договір дарування, ОСОБА_2 передбачала можливе стягнення з неї на користь ОСОБА_1 боргу, з огляду на невиконані зобов`язання за договором позики від 06 лютого 2023 року.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідачка діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй нерухомого майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це її майно як боржника. Оспорюваний договір, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_2 .

Для цього висновку не мають юридичного значення відсутність на день укладення договору дарування судового спору позивача з боржником (див. постанову Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 686/25886/22 (провадження № 61-3937св24). Тому для вирішення питання про наявність у договору дарування ознак фраудаторності недоречними є зауваження судів про означену відсутність судових спорів.

При цьому, пославшись на те, що після відчуження спірного майна, у власності ОСОБА_2 залишилось інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, зокрема, житловий будинок на АДРЕСА_2 та земельна ділянка з кадастровим номером 7125786400:01:001:0465, суди не з`ясували орієнтовну вартість зазначеного майна та чи співмірна вона з непогашеною заборгованістю відповідачки перед позивачем за укладеним між ними договором позики.

Не звернувши увагу на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей договір не є фраудаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування є обґрунтованими. Тому оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні вказаної вимоги необхідно скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Щодо позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав

Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні вимог позивача про скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого здійснено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку за відсутності підстави для визнання недійсним договору дарування. Позивач вважав, що скасування вказаних рішень, як і вимога про визнання недійсним правочину, є ефективним способом захисту.

Колегія суддів із цим доводом позивача не погоджується.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Суди не звернули увагу, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).

Тому в задоволенні позовних вимог про скасування рішень про скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності на будинок та земельну ділянку за матір`ю відповідачки ОСОБА_3 належало відмовити внаслідок обрання неналежного способу захисту. Суди зробили обґрунтований висновок про відмову в їх задоволенні, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим судові рішення в цій частині належить змінити з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса

Позивач визначив відповідачем за позовом також приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Н. В., яка не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).

Отже зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать про те, що спір у цій справі існує між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Приватний нотаріус не є належним відповідачем у цій справі.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Тому в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Н. В. належало відмовити у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Суди зробили обґрунтований висновок про відмову в їх задоволенні, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим судові рішення в цій частині також належить змінити з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову з підстав, викладених у цій постанові; судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса та про скасування рішень про державну реєстрацію прав власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним скасувати.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 20 лютого 2023 року приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Вечірко Наталією Вікторівною за реєстровим № 727.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Наталії Вікторівни про скасування рішень про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов