Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №390/380/19

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 390/380/19

провадження № 61-16841св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-2010»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорова С. М., Мурашка С. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива-2010» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,89 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

01 листопада 2009 року між ним та СВК «Нива» Кіровоградського району, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-2010» (далі - ТОВ «Нива-2010), було укладено договір оренди належної йому на праві власності землі на строк 15 років, починаючи з дати його державної реєстрації, тобто з 29 липня 2010 року.

Згідно з розділом 4 зазначеного договору відповідач зобов`язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати йому 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, не пізніше 31 грудня кожного року.

ТОВ «Нива-2010 порушило взяті на себе зобов`язання щодо своєчасності сплати орендної плати у 2017 та 2018 роках. Послуг в рахунок орендної плати, передбачених розділом 4 договору, за цей період він від відповідача також не отримував.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі, укладений між ним та відповідачем, зареєстрований 29 липня 2010 року в Управлінні Держкомзему в Кіровоградському районі Кіровоградської області за № 041037200362.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2019 року у складі судді Квітки О. О. позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 01 листопада 2009 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Нива-2010», зареєстрований 29 липня 2010 року у Кіровоградського районному відділі КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України» за № 041037200362.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем порушені умови договору оренди землі в частині зобов`язання сплати ОСОБА_1 орендної плати за 2017-2018 роки.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Нива-2010» задоволено. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що орендна плата за 2018 рік сплачена відповідачем у грошовій формі та у строк, встановлений договором, що підтверджується наданими квитанціями. Відсутність у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відомостей про виплату орендної плати позивачу не спростовує сам факт виконання відповідачем свого зобов`язання перед орендодавцем, який підтверджено належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом - квитанціями про поштовий переказ. Позивач не спростував наданих відповідачем доказів та не довів, що кошти ним не були отримані. Спір щодо розміру сплаченої орендної плати між сторонами відсутній, оскільки жодна із сторін заперечень щодо цього не висловлювала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що станом на березень 2019 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості за користування у 2017-2018 роках належною йому земельною ділянкою не сплачено будь-яких грошових коштів. На його неодноразові звернення до відповідача про здійснення повного розрахунку за договором, відповідач відповідав відмовою. Підтвердженням несплати орендної плати за 2017-2018 роки є довідки з податкової служби, в яких зазначено види доходів, які він отримував за вказаний період. Відповідач не вживав жодних заходів щодо його повідомлення про направлення йому грошового переказу, що свідчить про неналежне виконання своїх обов`язків орендарем.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 4,89 га із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії КР № 064414, виданим 21 листопада 2005 року.

01 листопада 2009 між ОСОБА_1 і СВК «Нива» Кіровоградського району, правонаступником якого є ТОВ «Нива-2010», укладено договір оренди вищезазначеної землі, який зареєстровано 29 липня 2010 у Кіровоградському районному відділі КРФ ДП «ЦДЗК при Держкомземі України» за № 041037200362.

Згідно із розділом 4 зазначеного вище договору орендар сплачує земельний податок за використання земельної ділянки у встановлений законодавством України термін та розміри. Розмір орендної плати за кожен рік використання земельної ділянки складає три відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної ділянки (паю). Орендна плата може бути проведена с/г продукцією, в еквіваленті 3 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частики (паю). По замовленню орендодавця орендар проводить послуги в рахунок розрахунку за користування земельною ділянкою: оранку присадибної земельної ділянки, доставку соломи, сіна, інші послуги по собівартості на момент надання послуг. Орендар проводить розрахунки протягом терміну, зазначеному в договорі, але не пізніше 31 грудня кожного року. Орендар за погодженням з орендодавцем може перенести строки сплати, але не більше ніж на місяць. Орендар сплачує передбачені чинним законодавством податки самостійно.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми отриманих доходів в період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2017 року в 2015 та 2016 роках ОСОБА_1 нараховано та виплачено від ТОВ «Нива-2010» доходи від надання майна в лізинг (оренду - суд) і додаткове благо, а в 2017 році будь-яких доходів від ТОВ «Нива-2010» позивачу не нараховано і не сплачено.

ТОВ «Нива-2010» нарахувало ОСОБА_1 в четвертому кварталі 2018 року 6 849,99 грн доходу від надання майна в лізінг (оренду - суд), відомості про виплату вказаної суми не зазначені, але з цієї суми стягнуто і сплачено податки в сумі 1 233 грн, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків за від 27 лютого 2019 року № 1290.

Апеляційним судом також встановлено, що 26 грудня 2018 року з відділення поштового зв`язку Бережинка ПАТ «Укрпошта» ТОВ «Нива-2010» надіслало два поштові перекази ОСОБА_1 за адресою: Кіровоградська область, село Бережинка: перший переказ на суму 1 094,80 грн, другий - на суму 4 419 грн, що підтверджується наданими відповідачем квитанціями.

Крім того, 21 грудня 2018 року ТОВ «Нива-2010», як податковим агентом, сплачено податки з доходів платника з РРОКПП 3179519936 (цей номер відповідає ОСОБА_1 ) в сумі 25,34 грн і 304,10 грн за період січень-грудень 2017 року, а також податки за період січень-грудень 2018 року у розмірі 82,35 грн і 988,20 грн, що підтверджується наданими відповідачем квитанціями.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.

08 жовтня 2019 року справа № 390/380/19 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду

права оренди земельної ділянки.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з

урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду нагадує, що у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.5, 4.6 договору оренди землі:

розмір орендної плати за кожен рік використання земельної ділянки складає 3 відсотки визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної ділянки (паю);

орендна плата може бути проведена с/г продукцією, в еквіваленті 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю);

орендар проводить розрахунки протягом терміну, зазначеного в договорі, але не пізніше 31 грудня кожного року;

орендар за погодженням з орендодавцем може перенести строки сплати, але не більше ніж на місяць.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не виплатив йому орендну плату за 2017-2018 роки.

Як встановлено апеляційним судом 26 грудня 2018 року з відділення поштового зв`язку Бережинка ПАТ «Укрпошта» ТОВ «Нива-2010» надіслало два поштові перекази ОСОБА_1 за адресою: Кіровоградська область, село Бережинка: перший переказ на суму 1 094,80 грн, другий - на суму 4 419 грн.

Адреса, за якою направлено відповідачем переказ позивачу відповідає адресі місцю його проживання.

Крім того, 21 грудня 2018 року ТОВ «Нива-2010», як податковим агентом, сплачено податки з доходів платника з РРОКПП 3179519936 (цей номер відповідає ОСОБА_1 ) в сумі 25,34 грн і 304,10 грн за період січень-грудень 2017 року, а також податки за період січень-грудень 2018 року у розмірі 82,35 грн і 988,20 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки надані відповідачем докази підтверджують факт належного виконання ним зобов`язання перед позивачем, які виникли у 2018 році.

Отже, у даному випадку має місце невиконання договору оренди землі зі сплати орендної плати лише у 2017 році, що не свідчить про систематичність порушення його умов.

Викладене узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 390/384/19 (провадження № 61-16840св19).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська