Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2019 року у справі №335/8807/18

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 335/8807/18

провадження № 61-15170св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пономаренка Олександра Олександровича на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2019 року у складі судді Макарова В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, про визнання незаконним рішень Виконавчого комітету Запорізької міської ради, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення, визнання права користування житловим приміщенням (квартирою) та вселення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що згідно з ордером № 418, виданим 29 квітня 1966 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради депутатів трудящих, на ім`я її матері ОСОБА_4 була надана у користування однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , площею 19,15 кв. м.

Станом на 1988 рік у вказані квартирі були прописані вона та члени її родини, а саме: матір ОСОБА_4 , її брат - ОСОБА_5 та батько - ОСОБА_6 .

Після одруження в 1990 році вона виписалася із квартири та прописалася у свого чоловіка, з яким на той час перебувала у шлюбі.

24 лютого 1998 року вона розлучилася з чоловіком, а тому була вимушена знятися з реєстраційного обліку із квартири колишнього чоловіка.

В подальшому у період часу з 1998 року до 2004 року включно вона працювала в Італії, а у 2004 році повернулася до України.

За час перебування в Італії її мати розлучилася, в результаті чого її батько знявся з реєстраційного обліку. Таким чином, станом на час повернення її до України у спірній квартирі залишилися зареєстрованими рідний брат та її мати.

У 2004 році вона познайомилася з чоловіком, з яким в наступному проживала більше шести років, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, та була прописана у нього в квартирі.

В 2010 році вона повернулася проживати у спірну квартиру, в якій проживали матір та її брат.

Після смерті матері у 2010 році у спірній квартирі залишилися фактично проживати тільки вона з братом, при цьому в квартирі був зареєстрований лише її брат.

Спірна квартира не приватизована та знаходиться у комунальній власності Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Її брат мав намір поставити її на реєстраційний облік у спірну квартиру, проте вказане питання постійно відтягувалося. Після смерті брата, вона, реалізуючи свої цивільні права щодо реєстрації у спірній квартирі, звернулася до Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради із відповідною заявою.

Проте їй було відмовлено у здійсненні реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Вона є інвалідом ІІ групи. Відсутність реєстрації не дає їй можливості оформити необхідні соціальні виплати, а саме виплати по пенсії у зв`язку з інвалідності.

З часу подання позову та до початку слухання справи, вона була примусово виселена відповідачем із спірної квартири.

09 липня 2018 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради було прийняте рішення про затвердження наказу начальника ГУНП в Запорізькі області від 26 червня 2018 року № 799 та від 26 червня 2018 року № 800 про надання службової житлової площі за спірною адресою майору поліції ОСОБА_2 , та оформлення службового ордеру на спірну квартиру ОСОБА_2 , 1976 року народження.

Відповідне рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради є незаконним, оскільки ордер повинен видаватися виключно на житлове приміщення, яке ніким не зайняте. Але, вона наполягає на тому, що проживала у спірній квартирі з 2010 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25 червня 2018 року № 306/6 в частині включення до числа службової житлової площі ГУНП в Запорізькій області однокімнатної квартири № 19 житловою площею 18,76 кв. м, загальною площею 32,17 кв. м АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 липня 2018 року № 344/5 в частині затвердження наказу начальника головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 26 червня 2018 року № 799 про надання службової житлової площі за вищевказаною адресою майору поліції Москалець І. В.;

- визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 липня 2018 року № 344/5 в частині оформлення службового ордеру на вищевказану однокімнатну квартиру на ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним ордер на службове житлове приміщення № 6 серії «С» від 03 серпня 2018 року виданий Виконавчим комітетом Запорізької міської ради на ім`я ОСОБА_2 , 1976 року народження, на право зайняття службового житлового приміщення - квартири № 19 житловою площею 18,76 кв. м, загальною площею 32,17 кв. м АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право користування вищевказаною, житловою площею 18,76 кв. м (загальною площею 32,17 кв. м);

- усунути перешкоди у здійсненні нею права користування спірною однокімнатною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 , 1976 року народження, із квартири АДРЕСА_1 ;

- вселити її у однокімнатну квартиру;

- зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним ордер на службове житлове приміщення № 6 серії «С» від 03 серпня 2018 року, виданий Виконавчим комітетом Запорізької міської ради на імя ОСОБА_2 , на право зайняття службового житлового приміщення квартири № 19 житловою площею 18,76 кв. м (загальною площею 32,17 кв. м) АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання за нею права користування жилим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , тому позовні вимоги про визнання за позивачем права користування спірним житловим приміщенням є безпідставними та необґрунтованими.

Позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання незаконними рішення Ввиконавчого комітету Запорізької міської ради від 25 червня 2018 року № 306/6 в частині включення до числа службової житлової площі Головного управління Національної поліції в Запорізькій області однокімнатної квартири № 19 житловою площею 18,76 кв. м (загальною 32,17 кв. м) АДРЕСА_1 , та рішення Ввиконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 липня 2018 року № 344/5 в частині затвердження наказу начальника головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 26 червня 2018 року № 799 про надання службової житлової площі по АДРЕСА_1 майору поліції ОСОБА_2 та в частині оформлення службового ордеру на однокімнатну квартиру № 19 житловою площею 18,76 кв. м (загальною 32,17 кв. м) за вищевказаною адресою на ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині усунення перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із спірної квартири, вселення ОСОБА_1 до спірної квартири та зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, оскільки зазначені позовні вимоги є похідними від основних позовних вимог.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент видачі ордера, відповідачем № 1 не здійснено належної перевірки щодо вільності житла, що стверджується дослідженим у судовому засіданні висновком службового розслідування Дніпровського відділу поліції Головного управління поліції Національної поліції в Запорізькій області від 31 серпня 2018 року, показаннями позивача та іншими здобутими під час розгляду справи доказами.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року представника ОСОБА_1 - адвокат Пономаренко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що твердження апеляційного суду не спростовує права позивача в розумінні частини першої статті 106 ЖК УРСР на вселення, оскільки смерть наймача не позбавляє права на визнання члена його сім`ї новим наймачем за раніше укладеним договором.

Судами попередніх інстанцій не було враховано те, що позивач без відповідно судового рішення була обмежена у праві на житло органами місцевого самоврядування.

Приймаючи рішення органи місцевого самоврядування не пересвідчилися в тому, що чи є спірне приміщення житловим, не звернулися до позивача з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення, тобто порушили ряд охоронюваних Конституцією України, міжнародним законодавством житлових прав позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

09 жовтня 2019 року Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Суди правильно визначили, що відповідно до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_7 за життя надавав згоду на реєстрацію позивача у спірній квартирі. Піклуванням та доглядом ОСОБА_7 займалися спеціалісти Вознесенського відділу соціальної допомоги, а похованням - його друг. Крім того, сама позивач зазначала, що не проживала у спірній квартирі, знімала житло. Саме з підстав незгоди ОСОБА_7 позивачу не вдалося тимчасово зареєструвати у спірній квартирі. Доводи позивача про те, що вона вселилася у квартиру на законних підставах як член сім`ї померлого наймача - її матері не заслуговують на увагу, оскільки її вселення відбулося вже після смерті наймача. Позивачем не надано жодного переконливого доказу підстав виникнення права на спірне житло, право на яке випливає з положень статей 64, 65, 106 ЖК УРСР.

23 жовтня 2019 року Запорізька міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Останнім зареєстрованим квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 був брат позивача ОСОБА_5 , який за своє життя не надав письмової згоди на реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі. Доказів, які б спростували цей факт матеріали справи не містять. Зазначена квартира не приватизована, належить до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя, власником є Запорізька міська рада.

01 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ОСОБА_1 знята з реєстраційного обліку із спірної квартири з 19 жовтня 2010 року, а з 2017 року - перебуває на обліку бездомних осіб як така, що не має постійного місця проживання. Тобто ще за місяць до смерті брата була бомжем і сама вимагала соціальної допомоги, тому всі її твердження про догляд за братом і проживання у спірній квартирі є вигадками. Касаційна скарга зводиться до переоцінки фактів, які вже були встановлені судами і яким було надано належну правову оцінку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 квітня 1966 року на підставі протоколу засідання комісії по обміну житлової площі від 20 квітня 1966 року № 16-70 ОСОБА_4 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради депутатів трудящих видано обмінний ордер № 418 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

18 липня 1968 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , шлюб між якими було розірвано 24 лютого 1998 року.

ОСОБА_1 була прописана у квартирі АДРЕСА_1 з 01 березня 1985 року, проте 24 січня 1990 року виписана у зв`язку з вибуттям на іншу адресу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 16 липня 2010 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області.

Після смерті ОСОБА_4 у спірній квартирі залишився мешкати та був зареєстрований з 24 березня 1982 року її син та брат позивача - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації у спірній квартирі, що підтверджується листом Департаменту з управління Житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 11 квітня 2012 року. Також у вказаному листі зазначено про те, що ОСОБА_1 з 2010 року не має місця реєстрації проживання в місті Запоріжжі, а за життя брат не вирішував питання про її вселення, як члена родини, до вказаної квартири.

Договір найму за адресою: АДРЕСА_1 , ні до ні після смерті ОСОБА_5 не переукладався.

ОСОБА_1 за життя брата не зверталася щодо своєї реєстрації в спірній квартирі до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Згідно з довідкою Центру обліку бездомних осіб від 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 перебувала на обліку центру бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання.

Будь-які докази про те, що ОСОБА_5 за життя бажав вселити ОСОБА_1 у свою квартиру, чи намагався її зареєструвати в ній відсутні.

Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25 червня 2018 року № 306/6 «Про службову житлову площу по АДРЕСА_2, та АДРЕСА_1», однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 було включено до числа службової житлової площі ГУ НП в Запорізькій області.

Рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 липня 2018 року № 344/5 «Про надання службової житлової площі по АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 , співробітникам ГУ НП в Запорізькій області», затверджено накази начальника ГУ НП в Запорізькі області від 26 червня 2018 року № 799 та від 26 червня 2018 року № 800 про надання службової площі по АДРЕСА_1 , майору поліції ОСОБА_2 та по АДРЕСА_2 , майору поліції ОСОБА_10 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

09 жовтня 2019 року справа № 335/8807/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК УРСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК УРСР).

При цьому, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Статтею 107 ЖК УРСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела підстав виникнення у неї права на спірне житло, право на яке випливає з положень статей 64, 65, 106 ЖК УРСР, оскільки позивач за життя не зверталася щодо своєї реєстрації у спірній квартирі до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, а вселилися у неї вже після смерті наймача.

Також у матеріалах справи відсутні доказів того, що ОСОБА_5 бажав вселити позивача у свою квартиру, чи намагався її зареєструвати у ній.

Тобто, позивачем не надано жодного доказу того, що її вселення у спірну квартиру мало місце в установленому законом порядку, того, що квартира АДРЕСА_1 була постійним місцем її проживання, факту проживання з наймачем ОСОБА_5 однією сім`єю, ведення з ним спільного господарства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який на думку позивача, свідчить про намір приховати договір купівлі-продажу та факт отримання дарувальником грошових коштів.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Рішення місцевого суду в частині визнання недійсним ордера на службове приміщення № 6 серії «С» від 03 серпня 2018 року, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради на ім`я ОСОБА_2 на право зайняття службового приміщення - квартири № 19 житловою площею 18,76 кв. м (загальною площею 32,17 кв. м) АДРЕСА_1 апеляційним судом не переглядалося, тому і не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пономаренка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська