Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №227/4535/18

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 227/4535/18

провадження № 61-13403св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство",

відповідачі: ОСОБА_1, Селянське (фермерське) господарство "Світлана",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство" на постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство" (далі -

ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство"; товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та Селянського (фермерського) господарства "Світлана" (далі - СФГ "Світлана") про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди землі

від 11 квітня 2008 року № 63 поновленим шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 11 квітня 2008 року.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2008 року між позивачем

та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 63, за умовами договору ОСОБА_1 передала позивачу в оренду земельну ділянку площею 10,1100 га, кадастровий номер 1422084400:06:000:0195, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, строком на 10 років, тобто до 11 квітня 2018 року.

28 лютого 2018 року товариство на адресу ОСОБА_1 направило

лист-повідомлення № 27-6/2-18 разом з проектом додаткової угоди, в якому було запропоновано поновити договір оренди на той самий строк

та встановити орендну плату на рівні 26 000 грн на рік.

23 березня 2018 року ОСОБА_1 направила заперечення у поновленні договору оренди землі з тих підстав, що не бажає укладати договір оренди

з будь-якими третіми особами, а має намір встановити межу земельної ділянки в натурі для самостійного використання та обробки земельної ділянки. Також не погоджувалася із запропонованим розміром орендної плати, вважаючи його заниженим, та зі строком, на який поновлюється договір.

Товариство як добросовісний орендар після закінчення дії договору повернуло відповідачу земельну ділянку.

Однак, як стало відомо позивачу з інформації, отриманої з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, ОСОБА_1 уклала договір оренди землі із СФГ "Світлана". Право оренди зареєстровано 21 серпня 2018 року Новогродівською міською радою. Вважало, що відповідач такими діями порушує переважне право позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Ураховуючи зазначене, ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" просило суд:

- визнати договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422084400:06:000:0195, площа 10,1100, укладений 16 серпня 2018 року

між ОСОБА_1 та СФГ "Світлана", зареєстрований Новогродівською міською радою 21 серпня 2018 року, недійсним;

- визнати договір оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63, укладений між ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" та ОСОБА_1, поновленим на умовах, викладених у додатковій угоді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 05 лютого 2019 року у складі судді Левченка А. М. позовні вимоги

ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки від 21 серпня 2018 року, площею 10,1100 га, кадастровий номер 1422084400:06:000:0195, укладений між ОСОБА_1 та СФГ "Світлана", недійсним.

Визнано договір оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63, укладений між ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" та ОСОБА_1, поновленим на умовах, викладених у додатковій угоді, строком на 10 років та з орендною платою у розмірі 26 000 грн на рік.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач уклав новий договір оренди земельної ділянки на менш сприятливих для себе умовах, зокрема в частині строку дії договору та розміру орендної плати, що

є порушенням переважного права позивача на поновлення дії договору оренди. При цьому орендарем були дотримані строки та процедура повідомлення відповідача про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 05 лютого 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" до ОСОБА_1, СФГ "Світлана" про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63 поновленим шляхом визнання укладеною додаткової угоди

до договору оренди землі від 11 квітня 2008 року відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що волевиявлення орендодавця на продовження строку договору оренди з позивачем було відсутнє, домовленості між сторонами щодо орендної плати та інших істотних умов договору досягнуто не було, у зв'язку із чим переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося, тому договір оренди землі від 16 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_1

та СФГ "Світлана", не порушує прав та обов'язків позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував того, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення

із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими

і містити конкретні посилання на порушення закону зазначені у листі-повідомленні або проектів додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору щодо яких орендодавець пропонує зміни, а отже, законодавець не пов'язує можливість поновлення договору оренди землі лише з бажанням або небажанням орендодавця.

Зазначає, що такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17.

Вказує, що небажання ОСОБА_1 поновлювати дію договору оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63 було зумовлено її бажанням самостійно використовувати та обробляти земельну ділянку. Крім того, ОСОБА_1 була незгодна з істотними умовами договору, зокрема, вважала орендну плату заниженою та зазначала, що не має наміру на укладання нового договору оренди у подальшому з будь-якими третіми особами.

Зазначає, що товариство виконало приписи частин першої-шостої

статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Вважає, що апеляційний суд, вирішуючи цей спір, не врахував висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 жовтня 2017 року

у справі № 6-1634цс17 та від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, відповідно до яких, за відсутності попереднього повідомлення орендодавця щодо наміру укладання нового договору оренди землі з новим орендарем, посилання на бажання самостійного використання земельної ділянки

(з метою припинення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі), право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі", буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 02 червня 2006 року на підставі розпорядження голови Добропільської районної державної адміністрації, є власником земельної ділянки площею 10,1100 га, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

11 квітня 2008 року між ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 63, за умовами якого ОСОБА_1 передала товариству земельну ділянку площею 10,1100 га, кадастровий номер 1422084400:06:000:0195, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, строком на 10 років з моменту його державної реєстрації. Державну реєстрацію зазначеного договору здійснено 11 квітня 2008 року.

Пунктом 8.2 вказаного договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк.

28 лютого 2018 року ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" на адресу ОСОБА_1 направило лист-повідомлення № 27-6/2-18 разом

з проектом додаткової угоди та запропонувало поновити договір оренди на той самий строк та встановити орендну плату на рівні 26 000 грн на рік.

23 березня 2018 року ОСОБА_1 направила заперечення у поновленні договору оренди землі з тих підстав, що вона не має наміру укладати новий договір оренди у подальшому з будь-якими третіми особами, має намір встановити межу земельної ділянки в натурі для самостійного використання та самостійної обробки земельної ділянки. Крім того, вона не згодна з істотними умовами, а саме із запропонованим розміром орендної плати, вважала його дуже заниженим.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки площею

10,1100 га, кадастровий номер 1422084400:06:000:0195, ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" у зв'язку із закінченням строку договору оренди 31 липня 2018 року повернуло зазначену земельну ділянку

ОСОБА_1

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 уклала договір оренди спірної земельної ділянки із СФГ "Світлана" строком на 20 років з орендною платою на рівні 25 208,40 грн на рік. Право оренди зареєстровано 21 серпня 2018 року Новогродівською міською радою, що підтверджується інформацією

з Державного земельного кадастру про право власності на речові права.

17 серпня 2018 року зазначений договір оренди землі додатковою угодою змінено в частині сплати орендної плати з 25 208,40 грн на 26 500 грн на рік.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 та СФГ "Світлана" подали до Верховного суду відзиви на касаційну скаргуТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство", в яких зазначають, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 2 статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договоруз урахуванням вимог статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача

в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян

і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно

до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до статтею 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури

і строків.

Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця

не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі",

у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами другою-п'ятою цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї норми).

При статтею 33 Закону України "Про оренду землі" зобов'язує орендодавця повідомити орендаря про бажання чи небажання продовжувати договір, а не вказувати причини такого.

Судом встановлено, що пунктом 8.2 договору оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63, укладеного між ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" та ОСОБА_1, передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк.

28 лютого 2018 року ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" на адресу ОСОБА_1 направило лист-повідомлення разом з проектом додаткової угоди, в якому було запропоновано поновити договір оренди на той самий строк та встановити орендну плату на рівні 26 000 грн на рік.

23 березня 2018 року ОСОБА_1 направила заперечення у поновленні договору оренди землі від 11 квітня 2008 року № 63, у якому зазначала,

що вона не бажає укладати новий договір оренди у подальшому

з будь-якими третіми особами, має намір встановити межу земельної ділянки в натурі для самостійного використання та самостійної обробки земельної ділянки.

Крім того, вона не згодна з істотними умовами, а саме запропонованим розміром орендної плати, вважала його дуже заниженим.

31 липня 2018 року у зв'язку із закінченням строку договору оренди землі

від 11 квітня 2008 року № 63, позивач повернув земельну ділянку відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки площею 10,1100 га, кадастровий номер undefined.

Отже, підстави для застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" відсутні, оскільки до закінчення строку дії договору оренди орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що переважне право

ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки позивачем не дотримано всіх необхідних юридичних фактів в їх сукупності, наявність яких передбачена законом, а саме: орендодавець у передбачений законом строк направив заперечення щодо поновлення договору оренди, що свідчить про недосягнення домовленості щодо умов договору.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди землі згідно з положеннями частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ним виконано приписи частин 1 -6 статті 33 Закону України "Про оренду землі",

є безпідставними, оскільки у строки, передбачені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", ОСОБА_1 повідомила ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство", що не бажає поновлювати договір оренди земельної ділянки та заперечує проти використання її земельної ділянки позивачем. Листи про відмову поновлювати договір оренди земельної ділянки надіслано позивачу у місячний термін після отримання пропозиції щодо поновлення договору оренди земельної ділянки.

У пункті 59 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого "суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити".

У справі, що переглядається, строк оренди за первинним договором сплив, ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" вчинило дії

з повернення земельної ділянки орендодавцю, а отже, за наведених обставин справи підстави для поновлення первинного договору оренди відсутні, що унеможливлює задоволення позову.

Верховний Суд також враховує практику суду касаційної інстанції

у вирішенні аналогічних спорів, у тому числі за участю ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство". Так, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19) Верховний Суд зазначив, що суди встановили, що орендодавець до закінчення строку дії укладеного з ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" договору виявив свою волю не продовжувати строк його дії, тобто повідомив, що заперечує щодо продовження (переукладення) угоди, а тому відсутні підстави, зазначені у статті 33 Закону України "Про оренду землі", для поновлення зазначеного договору на новий строк.

Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено. Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року

у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19) та від 21 жовтня

2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).

Вказані вище, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції

не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики

в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Наведені ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду,

в розумінні приписів частини 5 статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що клопотання

ТОВ "Добропільське сортонасінницьке підприємство" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною 5 статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство" про передачу справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство" до ОСОБА_1, Селянського (фермерського) господарства "Світлана" про визнання договору оренди недійсним, визнання договору оренди землі

від 11 квітня 2008 року № 63 поновленим шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 11 квітня 2008 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське сортонасінницьке підприємство" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк