Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 331/3944/18

провадження № 61-11311св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2018 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

22 червня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила в порядку забезпечення позову накласти арешт на майно ОСОБА_3, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Позивач вказувала, що незабезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 призведе до того, що належне відповідачу майно може бути перереєстроване та надалі продане з метою уникнення фактичного виконання рішення суду, що суттєво ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на майно ОСОБА_3, а саме, нежитлове приміщення

АДРЕСА_1, до набрання рішенням законної сили.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 до набрання рішенням у справі законної сили, є необхідним для можливості виконання рішення суду у справі про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 80 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені аргументи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2019 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ
"ФК "Довіра та Гарантія"), посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати й постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" посилається на те, що нежитлове приміщення

АДРЕСА_1, на яке оспорюваною ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, накладено арешт є предметом іпотеки за договорами іпотеки від 28 грудня 2005 року № 1335-125І та № 1336-125І, укладеними між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит") й ОСОБА_3 на забезпечення кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1335-125К, укладеного між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_3, й кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1336-125К, укладеного між ТОВ
"Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_4, відповідно, права вимоги за якими перейшли до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" за договорами

від 06 березня 2018 року та від 27 лютого 2018 року відповідно. Заборгованість ОСОБА_3 перед ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" станом на 06 березня 2018 року становила 12 741 долар США 23 центи

(677 028 грн 42 коп. ), а заборгованість ОСОБА_4 станом на 27 лютого 2018 року - 25 649 доларів США 32 центи (1 583 734 грн 82 коп. ). Дії щодо накладення арешту на зазначену нерухомість суперечать чинному законодавству України та порушують права ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" як іпотекодержателя, оскільки позбавляють останнього законного права одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, враховуючи, зокрема, те, що рішенням Ордженікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року задоволено позов публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), яке є правонаступником ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1336-125К та ухвалою цього ж суду від 23 червня 2018 року змінено стягувача з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, поданий в інтересах ОСОБА_1, на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотивуючи відзив, заявник зазначив, що суди дійшли правильного висновку про те, що захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 є необхідним для можливості виконання рішення суду у справі про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 80 000,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2017 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму

80 000,00 грн.

На виконання вищевказаного договору, 21 січня 2017 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 80 000,00 грн, про що складена розписка від 21 січня 2017 року.

В порушення визначеної у договорі дати повернення суми позики ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 80 000,00 грн не повернула та ухиляється від виконання взятого на себе зобов'язання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини 3 статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про стягнення заборгованості, ціна позову становить 80 000,00 грн, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке належить останній, виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду шляхом забезпечення виконання боргових зобов'язань за рахунок майна відповідача, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України "Про іпотеку", оскільки відповідно до стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Суди правильно застосували частини 5 і 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку", оскільки у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фактів можливого ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення висновків судів не спростовують, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що дії щодо накладення арешту на зазначену нерухомість суперечать чинному законодавству України та грубо порушують права ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" як іпотекодержателя, оскільки позбавляють останнього законного права одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами є безпідставними, оскільки застосування в цій справі заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки, не порушує права іпотекодежателя.

Крім того, заявником не вчинено жодних дій, які б свідчили про порушення його права внаслідок невиконання кредитного договору, забезпеченого іпотекою, ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" не зверталося до нотаріуса для вчинення відповідного виконавчого напису. Тобто, обставини, які б вказували на порушення права скаржника, відсутні.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними й обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун