Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №394/492/17

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 394/492/17

провадження № 61-38150св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року у складі судді Запорожця О. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Чельник О. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" (далі -

ТОВ "Агрофірма "Кочубій") про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 серпня 2002 року вона є власником земельної ділянки, загальною площею 5,05 га, розташованої на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області.

05 грудня 2005 року між нею та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого вона передала товариству в оренду вищевказану земельну ділянку строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У березні 2017 року їй стало відомо, що 10 вересня 2007 року нібито між нею та відповідачем укладено додатковий договір до зазначеного договору оренди землі від 20 грудня 2005 року, згідно з якими збільшено строк дії основного договору до 15 років.

У квітні 2017 року вона зверталася до відповідача із заявою про відмову продовжувати строк дії договору оренди землі і виявила бажання

у подальшому самостійно обробляти належну їй земельну ділянку.

ТОВ "Агрофірма "Кочубій" дій щодо повернення їй земельної ділянки

не вчинило та продовжувало її обробляти, посилаючись на укладену додаткову угоду.

Спірну додаткову угоду до договору оренди землі було укладено

і оформлено без її відома, про існування цього договору їй не було відомо, вона його не підписувала, отже, такі обставини свідчать про недійсність цього договору.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати додатковий договір до договору оренди землі від 05 грудня 2005 року, укладений

10 вересня 2007 року від її імені з ТОВ "Агрофірма "Кочубій", недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 25 січня 2018 року у задоволенні заяви представника ТОВ "Агрофірма "Кочубій" про застосування позовної давності відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним додатковий договір від 10 вересня 2007 року № 1

до договору оренди землі від 20 грудня 2005 року № 381, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" в особі директора ОСОБА_2 терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний додатковий договір до договору оренди землі позивачка не підписувала,

що підтверджується висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 листопада 2017 року, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на продовження строку її оренди та на підставі

статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Про укладення спірного додаткового договору до договору оренди землі позивачка довідалася лише у березні 2017 року, а, отже, саме

з цього часу вона дізналася про порушення своїх прав, а з позовом до суду звернулася у серпні 2017 року, тобто у межах позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня

2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Кочубій" залишено без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності

та дійшов правильного висновку про те, що у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на продовження строку оренди, оскільки згідно

з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

від 03 листопада 2017 року вона, як власник земельних ділянок, спірний додатковий договір до договору оренди землі не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала.

Також, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка звернулася з позовом до суду

у межах позовної давності, оскільки вона не знала і не могла дізнатися про порушення свого права до березня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,

ТОВ "Агрофірма "Кочубій", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Новоаргангельського районного суду Кіровоградської області.

У грудні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

ТОВ "Агрофірма "Кочубій" зазначало, що позивачка отримувала орендну плату за користування її земельною ділянкою за період з 2010 року

по 2017 рік, а, тому, як товариство вважало, такі дії останньої свідчать про обізнаність про укладення спірного додаткового договору до договору оренди землі та згоду на продовження використання земельної ділянки товариством.

Вважало, що позивачка не мала об'єктивних перешкод довідатися про наявність спірного додаткового договору з часу його укладення у 2007 році, тому вона звернулася до суду з пропуском позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,05 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 321015 (а. с. 10).

20 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 10 років. Цей договір зареєстровано Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК"

06 квітня 2006 року № 381 (а. с. 6-7).

У пункті 43 вказаного договору зазначено, що він укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один із яких знаходиться

у орендодавця, другий - у орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

10 вересня 2007 року від імені ОСОБА_1 було укладений додатковий договір № 1 до договору оренди землі від 20 грудня 2005 року № 381

з ТОВ "Агрофірма "Кочубій", який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" при Державному Агентстві земельних ресурсів України 26 вересня 2007 року за № 468

(а. с. 8).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 03 листопада

2017 року № 454/455/17-27, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі

від 10 вересня 2007 року № 1 до договору оренди землі від 20 грудня

2005 року № 381 виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою без наслідування її підпису (а. с. 55-61).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "Агрофірма "Кочубій" підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства,

а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки

(на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину

є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним

у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно

до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також

не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним,

не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку,

що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме

у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним додаткового договору до договору оренди землі, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє у поверненні використовуваної земельної ділянки позивачці як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивачки.

Суди попередніх інстанцій повно та всебічно встановили обставини справи, за якими спірний додатковий договір позивачка не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій

статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися,

бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Отже оскільки спірний додатковий договір не вчинено, зокрема його

не підписано позивачкою, Верховний Суд вважає, що не підлягають задоволенню її позовні вимоги щодо визнання додаткового договору

до договору оренди землі недійсним.

Разом з тим, ураховуючи підстави позову, наведені позивачкою у позовній заяві, остання наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи,

що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача

без установлених законом підстав, Верховний Суд вважає, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, тому у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Крім того відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивачку права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц та від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц.

Таким чином, враховуючи те, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга

ТОВ "Агрофірма "Кочубій" підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно із частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агрофірма "Кочубій" підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги - 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" задовольнити.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00
грн та касаційної скарги - 1 280,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович