ПостановаІменем України01 липня 2020 рокум. Київсправа № 379/942/17провадження № 61-39368св18Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Лівінського С. В., Сушко Л. П.,ВСТАНОВИВ:1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимогУ липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.05 січня 2014 року між ОСОБА_4 та відповідачами укладено усний договір позики, що підтверджується розпискою, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_4 позику у розмірі 30 000 доларів США зі строком повернення - два роки з моменту отримання коштів, тобто до 05 січня 2016 року, та сплатою позичальниками процентів за користування позикою в розмірі 1 000 доларів США на місяць.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем першої черги після ОСОБА_4 була його мати - ОСОБА_5, яка померла після відкриття спадщини.Тому право на прийняття спадщини перейшло до неї (позивача) у порядку спадкової трансмісії, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 травня 2017 року.
Зазначала, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 до неї як спадкоємця за законом перейшли всі права та обов'язки спадкодавця як кредитора за борговою розпискою від 05 січня 2014 року.Вимогу повернути кошти добровільно відповідачі проігнорували.Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 1 480 290 грн, з яких 779 100 грн - основна заборгованість за позикою, 701 190 грн - заборгованість за процентами за період з 12 березня 2015 року до 12 липня 2017 року.Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Таращанського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року у складі судді Бойка М. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 1 480 290 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали, що боргова розписка від 05 січня 2014 року була складена саме ними та вони отримали від ОСОБА_4 грошові кошти у позику, діючи за взаємною згодою як подружжя.Оскільки зобов'язання з повернення позики відповідачами не виконано, суд вважав, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме: з відповідачів на користь позивачки як спадкоємиці позикодавця підлягає стягненню солідарно сума заборгованості за договором позики від 05 січня 2014 року у розмірі 1
480 290грн, з яких 779 100 грн - основна заборгованість за позикою, 701 190 грн - заборгованість за процентами за період з 12 березня 2015 року до 12 липня 2017 року, тобто за 27 місяців.Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 січня 2014 року в сумі 385 654,50 грн, проценти за користування позикою - 441 490 грн.Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 293,92 грн з кожного.У решті позовних вимог відмовлено.Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що факт отримання відповідачами позики від ОСОБА_4 є доведеним, позивачі його визнали, не заперечували проти неналежного виконання зобов'язання щодо повернення позики та сплати процентів за користування коштами.Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за період з 06 лютого до 22 листопада 2014 року відповідачі сплатили ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 25 150 доларів США, з яких 10 000 доларів США сплачено на погашення процентів за користування коштами відповідно до умов правочину за 10 місяців, а 15 150 доларів США - на повернення основної заборгованості за позикою. Сплачена відповідачами сума підлягає виключенню із загального розміру заборгованості. Суд вважав необґрунтованими доводи відповідачів про те, що нарахування процентів закінчується із закінченням дії договору позики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати частково постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року в частині стягнення процентів за користування позикою.Касаційна скарга мотивована тим, що нарахування процентів за користування позикою є можливим лише у період дії договору позики, а не до повного погашення заборгованості. Сторони погодили щомісячне нарахування та сплату процентів, а також строк дії договору позики. Тому апеляційний суд повинен був застосувати до спірних правовідносин положення статті
1048 ЦК України з урахуванням строку дії договору позики.Короткий зміст позиції інших учасників справиВідзив на касаційну скаргу позивачка до суду не подала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року, витребувано із Таращанського районного суду Київської області цивільну справу № 379/942/17 і зупинено виконання постанови Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики призначено до судового розгляду.Фактичні обставини справи05 січня 2014 року між ОСОБА_4 та відповідачами укладено усний договір позики, що підтверджується розпискою, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_4 позику у розмірі 30 000 доларів США зі строком повернення - два роки з моменту отримання коштів, тобто до 05 січня 2016 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язалися кожного п'ятого числа наступного місяця сплачувати ОСОБА_4 проценти за користування позикою в розмірі 1 000 доларів США (а. с. 172).Відповідачі у справі визнають факт отримання ними від ОСОБА_4 грошових коштів у борг.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем першої черги після ОСОБА_4 була його мати ОСОБА_5, яка прийняла спадщину після нього, але не оформила своїх спадкових прав, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 померла (а. с. 68,71,89,98).Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_1, яка в установленому законом порядку отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 травня 2017 року, видане державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Карпусь І. О. у спадковій справі № 521/2016 (а. с. 7).Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики від 05 січня 2014 року, наведеного позивачкою у позовній заяві, станом на 12 липня 2017 року сума заборгованості відповідачів становить 1 480 290 грн, виходячи із суми позики - 30 000 доларів США, процентів за користування позикою за період з 12 березня 2015 року до 12 липня 2017 року - 27 000 доларів США, та курсу долара до гривні - 1 долар США / 25,97 грн (а. с. 4).
Відповідачі надали до суду першої інстанції розписки про повернення ОСОБА_4 частини боргу: 06 лютого 2014 року в розмірі 4 000 доларів США, 25 лютого 2014 року - 4 000 доларів США, 18 травня 2014 року - 4 000 доларів США, 06 серпня 2014 року - 2 300 доларів США, 21 серпня 2014 року - 4 200 доларів США, 12 жовтня 2014 року - 4 650 доларів США, 22 листопада 2014 року - 2 000 доларів США, а всього - 25 150 доларів США (а. с. 175).2. Мотивувальна частинаПозиція Верховного СудуВідповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення"
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності
Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".Положеннями частини
2 статті
389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності
Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини
1 статті
400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.Постанова Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року оскаржується відповідачами в частині стягнення процентів за користування позикою, а тому в іншій частині Верховним Судом не переглядається.Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого праваВідповідно до статті
213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Згідно з пунктами
1,
2,
3,
4 частини
1 статті
214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.Згідно зі статтею
303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті
1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.Тлумачення статей
1046 та
1047 ЦК України вказує на те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.Тлумачення частини
2 статті
1047 ЦК України вказує на те, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.Згідно з частиною
1 статті
1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини
1 статті
1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.Згідно зі статтею
526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.Одним із способів припинення зобов'язання відповідно до статті
599 ЦК України є його виконання, проведене належним чином.Відповідно до статті
610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною
1 статті
612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.Таким чином, за змістом статті
526, частини
1 статті
530, статті
610 та частини
1 статті
612 ЦК України належне виконання позичальником зобов'язання за договором позики передбачає, у тому числі, дотримання визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що факт отримання відповідачами позики від ОСОБА_4 є доведеним, позивачі його визнали, не заперечували проти неналежного виконання зобов'язання щодо повернення позики та сплати процентів за користування коштами, а тому позивачка як спадкоємиця позикодавця вправі порушувати питання про захист свого права та повернення позики. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що районний суд не врахував часткове повернення відповідачами ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 25 150 доларів США за договором позики, а тому розмір заборгованості відповідачів підлягає зменшенню з урахуванням цієї суми.У цій частині постанова Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року касаційним судом не переглядається.Разом з цим, вирішуючи питання про розмір заборгованості, який підлягає стягненню із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, апеляційний суд вважав обґрунтованим нарахування процентів за користування позикою за період з 12 березня 2015 року до 12 липня 2017 року.
Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду помилковими з огляду на таке.Частиною
4 статті
263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено правовий висновок про те, що припис абзацу другого частини
1 статті
1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування коштами. Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку, на який надавалась позика, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною
2 статті
1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною
2 статті
625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.Апеляційний суд у порушення вимог частини
4 статті
263 ЦПК України не врахував правові висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду, та залишив поза увагою ту обставину, що право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.Встановлено, що строк дії договору позики визначено сторонами до 05 січня 2016 року.
Ураховуючи викладене, нарахування процентів за позикою припинилось після спливу визначеного договором строку позики, тобто 05 січня 2016 року, а тому вимоги позивачки про стягнення процентів, нарахованих з 06 січня 2016 року до 12 липня 2017 року, є необґрунтованими.Розмір процентів за користування грошовими коштами у договорі позики (борговій розписці) сторонами визначений у розмірі 1 000 доларів США, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язалися сплачувати позикодавцю кожного п'ятого числа наступного місяця.Апеляційним судом встановлено, що за період з 06 лютого до 22 листопада 2014 року відповідачі сплатили ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 25 150 доларів США, з яких 10 000 доларів США сплачено на погашення процентів за користування коштами відповідно до умов правочину, тобто за 10 місяців.Водночас позивачка порушувала питання про стягнення процентів, нарахованих з 12 березня 2015 року до 12 липня 2017 року, а тому сплачені відповідачами кошти у вигляді процентів не враховуються під час розгляду цієї справи, оскільки не стосуються періоду, заявленого позивачкою у позові.За таких обставин, з відповідачів на користь позивачки підлягають стягненню проценти за користування позикою, нараховані за період з 12 березня 2015 року до 05 січня 2016 року, тобто за 10 місяців, у розмірі 10 000 доларів США.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідачів за договором позики становить 24 850 доларів США, що еквівалентно 645 354,50 грн, з яких:
14 850доларів США, що еквівалентно 385 654,50 грн, - основна заборгованість,
10 000доларів США, що еквівалентно 259 700 грн, - проценти за користування позикою за період з 12 березня 2015 року до 05 січня 2016 року.Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині стягнення процентів за договором позики підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про часткове задоволення позову.Згідно з частинами
1 ,
3 статті
412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Відповідно до частини
3 статті
436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження, виконання постанови у нескасованій частині на підставі частини
3 статті
436 ЦПК України підлягає поновленню.Керуючись статтями
400,
409,
412,
416,
436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики у розмірі 441 490 (чотириста сорок одна тисяча чотириста дев'яносто) грн скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики задовольнити частково.Стягнути солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики у розмірі 259 700 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот) грн.Поновити виконання постанови Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми основного боргу за договором позики у розмірі 385 654 (триста вісімдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн 50 коп.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. ВоробйоваБ. І. ГулькоР. А. ЛідовецьЮ. В. Черняк