Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.05.2023 року у справі №307/3048/20
Постанова КЦС ВП від 08.05.2023 року у справі №307/3048/20

Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

місто Київ

справа № 307/3048/20

провадження № 61-12534св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дубівська селищна ради Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,

третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області,

особа, яка подала касаційну скаргу, - заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Джуги С. Д., Кожух О. А., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, у якому просив визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, складську будівлю, загальною площею 34, 50 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовував позов тим, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04 березня 2016 року отримав у користування на умовах оренди земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, розташовану АДРЕСА_1 . Право оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 вересня 2016 року.

На цій земельній ділянці ОСОБА_1 побудував об`єкт нерухомого майна - складську будівлю, площею 34, 50 кв. м, щодо якої 27 серпня 2020 року виготовлено технічний паспорт.

Згідно з актом обстеження технічного стану складської будівлі технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації за функціональним призначенням як складська будівля.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1933 розташування побудованої складської будівлі, загальною площею 34, 50 кв. м, у АДРЕСА_1 не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.

Позивач зазначав, що оскільки земельна ділянка для будівництва і обслуговування будівель торгівлі отримана ним у користування на умовах оренди у встановленому законодавством порядку під уже збудоване нерухоме майно, вважав, що право власності на побудований на ній об`єкт нерухомого майна може бути визнано за ним у судовому порядку на підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також ОСОБА_1 зазначив, що складська будівля побудована ним на орендованій земельній ділянці за рахунок особистої праці та власних коштів, тому визнання за ним права власності на це нерухоме майно не буде порушувати прав інших осіб. Цільове призначення орендованої земельної ділянки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі відповідає призначенню побудованої на ній складській будівлі.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 22 січня 2021 року Тячівський районний суд Закарпатської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна, складську будівлю, загальною площею 34, 50 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції керувався тим, що згідно з частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо не порушує права інших осіб. З наведених підстав суд виснував, що потрібно визнати за позивачем право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Стислий виклад змісту ухвали суду апеляційної інстанції

Виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області як особи, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 19 травня 2022 року Закарпатський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року, ухвалою від 06 червня 2022 року призначив справу до розгляду, ухвалою від 15 вересня 2022 року залучив до участі у справі Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступника Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області.

Ухвалою від 10 листопада 2022 року Закарпатський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин в цій справі, тож рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, інтереси та (або) обов`язки держави в особі цього Сектору. З наведених підстав апеляційний суд закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області 05 грудня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Прокурор, наполягаючи на тому, що ухвалу апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19 (провадження № 61-19357св20), від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20 (провадження № 61-3030св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 (провадження № 61-7272св22), щодо порядку представництва прокурором інтересів держави;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) та постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц (провадження № 61-1245св21), відповідно до яких поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах, тобто як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17

(провадження № 61-40298св18), згідно з якими при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд повинен виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у визначених законом випадках за умови отримання дозволу на виконання будівельних робіт;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19

(провадження № 61-9953св20), згідно з якими визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад учасників справи;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17 (провадження № К/9901/31706/19), про те, що рішення є таким, що ухвалене про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про її права та/чи обов`язки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської областіна ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 відповідно до договору оренди земельної ділянки отримав у користування земельну ділянку, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, розташовану у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування будівель торгівлі.

Право оренди земельної ділянки за орендарем ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 04 жовтня 2016 року № 69645954.

На зазначеній орендованій земельній ділянці позивач збудував об`єкт нерухомого майна - складську будівлю.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 27 серпня 2020 року Дочірнім підприємством «Хуст-Земля Карпат», до складу будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , входить складська будівля, площею 34, 50 кв. м.

У звіті про проведення технічного обстеження встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації спірної складської будівлі.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1931 побудована ОСОБА_1 складська будівля, загальною площею 34, 50 кв. м, має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1932 земельна ділянка комунальної власності, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що перебуває у користуванні на умовах оренди у ОСОБА_1 має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .

На земельній ділянці розташована складська будівля, загальною площею 34, 50 кв. м.

У довідці виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1933 зазначено, що розташування побудованої ОСОБА_1 складської будівлі, загальною площею 34, 50 кв. м, не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Спір у справі, що переглядається, стосується визнання права власності на самочинне будівництво. Позивач визначив відповідачем Дубівську селищну раду Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третьою особою - Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, правонаступником якої є Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області

Виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області як особи, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно на підставі частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням прав Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, прокурор посилався на те, що цей Сектор є уповноваженим державним органом, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Верховний Суд врахував, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків такої особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або містити висновки про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

У справі, що переглядається, Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не є учасником справи, що переглядається. Водночас третьою особою у справі за позовом ОСОБА_1 до селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно є Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області. Зазначена третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржувала.

Вирішуючи питання чи стосується ухвалене судом першої інстанції рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване нерухоме майно прав, інтересів чи обов`язків Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, суд апеляційної інстанції правильно врахував таке.

Положенням про Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, затвердженим розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19 (далі - Положення), передбачено, що цей Сектор є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації та є юридичною особою (пункти 1.1, 1.6). Основним завданням Сектору є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району (пункт 2.1), на виконання якого він забезпечує, серед іншого здійснення моніторингу щодо реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях (пункт 2.2.4); надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.12); надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки (пункт 2.2.13); надання пропозицій щодо присвоєння органами місцевого самоврядування поштових адрес об`єктам містобудування (пункт 2.2.15); ведення містобудівного кадастру на території району (пункт 2.2.16); ведення реєстру містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.17); співпрацю з органами державного архітектурно-будівельного контролю з питань самочинно збудованих об`єктів містобудування (пункт 2.2.20).

Апеляційний суд врахував, що зазначене Положення не містить таких умов, які б наділяли Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області наглядовими та контролюючими функціями, а також правом звернення до суду на захист інтересів держави.

Положенням не передбачено повноважень Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, а також повноважень погоджувати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі - ДАБІ), на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Повноваження ДАБІ щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені Положенням про ДАБІ, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, Положенням про ДАБІ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2014 року № 294, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» прийнято рішення ліквідувати ДАБІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 18 березня 2020 року, вирішено утворити Державну інспекцію містобудування України (далі - ДІМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (пункт 1).

Також цією постановою внесені зміни до Положення про ДАБІ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, та в пункті 1 Положення зазначено, що ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Пунктом 1 Положення про ДІМ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» (далі - Положення про ДІМ) визначено, що ДІМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Абзацом 4 пункту 3 Положення про ДІМ передбачено, що основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 зазначеного Положення, ДІМ відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, скасовує чи зупиняє дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених законом повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з одночасним складенням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті.

Отже, починаючи з 18 березня 2020 року повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду і щодо скасування містобудівних умов та обмежень були віднесені до компетенції ДІМ.

В подальшому відбулися зміни в законодавстві, яким регулюються питання управління у сфері містобудівної діяльності. На момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення та подання прокурором апеляційної скарги, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб`єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, ДАБІ, які ліквідовуються.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Цією постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво. Таким органом на момент подання прокурором апеляційної скарги була ДІАМ в особі Управління ДІАМ у Закарпатській області, як правонаступник ДАБІ в особі Управління ДАБІ у Закарпатській області.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прокурор, подавши апеляційну скаргу в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, не довів наявності права на апеляційне оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року, яким не вирішувалися питання про права, інтереси та обов`язки цього Сектору та який не був учасником справи, що переглядається.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20 (провадження № 61-342св22), від 18 травня 2022 року у справі № 307/4046/19 (провадження № 61-216св22), від 17 січня 2023 року у справі № 307/3540/19 (провадження № 61-11537св22), від 27 січня 2023 року у справі № 307/784/20 (провадження № 61-10878св22), від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3831/20

(провадження № 61-12533св22), від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3053/20 (провадження № 61-12532св22), ухвалених у подібних правовідносинах щодо вирішення питання можливості прокурора в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області оскаржувати судове рішення про визнання права власності на самочинне будівництво.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за скаргою прокурора в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20 (провадження № 61-342св22).

У касаційній скарзі заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури не навів такої підстави касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, як необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Тобто відповідного вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення (перегляду) від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20 (провадження № 61-342св22) та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, прокурор у касаційній скарзі не зазначив.

У справі, що переглядається, апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою прокурора в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, який не брав участі у справі, належно дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, оскільки Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин у цій справі.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах особи, яка не брала участі у справі - Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) та у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17 (провадження № 61-40298св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17 (провадження № К/9901/31706/19), від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19

(провадження № 61-19357св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц (провадження № 61-1245св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20 (провадження № 61-3030св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 (провадження № 61-7272св22) з таких міркувань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22), а також у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц (провадження № 61-1245св21) зазначено, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тож у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) дійшов висновку про те, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

За змістом постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18 Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недодержання прокурором передбаченого законом обов`язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб`єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову. Проте відповідно до пункту 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, що прокурором не порушено. Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначених прокурором підстав для представництва такого суб`єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. З огляду на те, що прокурор правильно зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20 (провадження № 61-3030св22) та від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19

(провадження № 61-19357св20).

У справі № 308/5527/21 прокурор звертався з позовом в інтересах держави в особі виконавчого комітету міської ради. Натомість питання захисту в справах про визнання права власності на самочинне будівництво прокурором інтересів держави саме в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області було предметом перегляду Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20 (провадження № 61-342св22), від 18 травня 2022 року у справі № 307/4046/19 (провадження № 61-216св22), від 17 січня 2023 року у справі № 307/3540/19 (провадження № 61-11537св22), від 27 січня 2023 року у справі № 307/784/20 (провадження № 61-10878св22), від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3831/20 (провадження № 61-12533св22), від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3053/20 (провадження № 61-12532св22), в яких зроблено висновки про те, що цей Сектор не є компетентним державним органом у спірних правовідносинах. Прокурор у касаційній скарзі не обґрунтовував потребу у відступленні від цих висновків.

Отже, на відміну від наведених справ, у справі, що переглядається, прокурор подав апеляційну скаргу в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, який не є компетентним державним органом у спірних правовідносинах та предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного перегляду на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. У цій справі, прокурор не довів, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області. Тобто правові висновки, які містяться у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

З огляду на те, що ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять будь-яких висновків про права, інтереси та (або) обов`язки Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, безпідставним є також посилання заявника в касаційній скарзі на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17 (провадження № К/9901/31706/19), про те, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про її права та/чи обов`язки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17 (провадження № 61-40298св18), в якій зазначено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які надають право виконувати будівельні роботи, а також у передбачених законом випадках за умови отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону), не заслуговують на увагу, так як ці правові висновки зроблені за наслідками розгляду справи по суті, натомість у справі, яка переглядається, предметом касаційного оскарження є ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, інтереси та (або) обов`язки Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи з участю представника Офісу Генерального прокурора

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи з участю представника Офісу Генерального прокурора відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської областізалишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак