Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №296/7668/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 296/7668/21

провадження № 61-5003св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національна академія наук України, Міністерство освіти і науки України, ОСОБА_2 ,

треті особи: Житомирська міська рада, державний університет «Житомирська політехніка», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, державне підприємство «Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г. Є. Пухова НАН України»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 05 липня 2022 року у складі Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії наук України, Міністерства освіти і науки України, ОСОБА_3 , треті особи: Житомирська міська рада, державний університет «Житомирська політехніка», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, державне підприємство «Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г. Є. Пухова НАН України», про встановлення порядку користування та поділ земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Національної академії наук України (далі - НАН України), Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), ОСОБА_3 про встановлення порядку користування та поділ земельної ділянки.

Позов обґрунтувала тим, що на підставі договорів купівлі-продажу їй на праві власності належить ангар-склад загальною площею 115,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Цей ангар-склад знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136600:04:019:0001 загальною площею 0,4594 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка належить Житомирській об`єднаній територіальній громаді в особі міської ради.

Житомирська міська рада рішенням від 31 жовтня 2019 року № 1661 «Про розгляд клопотань щодо надання згоди на виготовлення технічних документацій із землеустрою» надала згоду Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки комунальної власності для подальшого оформлення права користування цими земельними ділянками фізичними та юридичними особами (додаток № 1).

Вказаним рішенням їй дозволено здійснити оплату робіт із землеустрою. Розроблену та погоджену в установленому законом порядку документацію із землеустрою належало подати до Житомирської міської ради для розгляду та затвердження.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення Житомирської міської ради від 31 жовтня 2019 року № 1661 та згідно з договором від 05 лютого 2020 року № 14 виконала комплекс робіт по розробленню технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки загальною площею 0,4594 га (ділянка № НОМЕР_1 - 0,0914 га, ділянка № НОМЕР_2 - 0,3680 га).

Інші землекористувачі (відповідачі у цій справі), які користуються на праві постійного користування земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0,4594 га за адресою: АДРЕСА_1 , проігнорували її прохання узгодити встановлення порядку користування та поділу вказаної земельної ділянки згідно з розробленою технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. За таких обставин, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Позивач просила суд поділити земельну ділянку площею 0,4594 га, що знаходиться у власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі міської ради для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 та встановити порядок користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,4594 га: ділянкою НОМЕР_1 - 0,0914 га і ділянкою № НОМЕР_2 - 0,3680 га згідно з технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,4594 га (ділянка № НОМЕР_1 - 0,0914 га, ділянка № НОМЕР_2 - 0,3680 га), що знаходиться у власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі міської ради для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 і була розроблена на підставі рішення Житомирської міської ради від 31 жовтня 2019 року № 1661 «Про розгляд клопотань щодо надання згоди на виготовлення технічних документацій із землеустрою» та згідно з договором від 05 лютого 2020 року № 14.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Корольовський районний суд м. Житомира ухвалою від 14 грудня 2021 року за клопотанням МОН України до участі в справі залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний університет «Житомирська політехніка».

Корольовський районний суд м. Житомира ухвалою від 19 травня 2022 року до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях).

Корольовський районний суд м. Житомира ухвалою від 20 червня 2022 року, з урахуванням ухвали від 05 липня 2022 року про виправлення описки, до участі у справі залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство «Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова НАН України» (далі - ДП «Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г. Є. Пухова НАН України»).

Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 05 липня 2022 року, яке Житомирський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2022 року залишив без змін, позов задовольнив.

Поділив спірну земельну ділянку площею 0,4594 га, що знаходиться у власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі міської ради для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 і встановив порядок користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,4594 га - ділянка НОМЕР_1 - 0,0914 га і ділянка № НОМЕР_2 - 0,3680 га згідно Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,4594 га на ділянці НОМЕР_1 - 0,0914 га і на ділянці НОМЕР_2 - 0,3680 га, що знаходиться у власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі міської ради для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 і була розроблена на підставі рішення 56 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 31 жовтня 2019 року № 1661 «Про розгляд клопотань щодо надання згоди на виготовлення технічних документацій із землеустрою» та згідно договором від 05 лютого 2020 року № 14.

Стягнув з НАН України, МОН України, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 605,33 грн сплаченого судового збору.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, МОН України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Корольовського районного суду м. Житомира.

05 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06 грудня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що МОН України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сфері освіти і науки, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів. Згідно з підпунктом 89 пункту 4 Положення про МОН України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, міністерство здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Відповідно до автоматизованої системи «Юридичні особи» майно (лабораторний корпус, навчальний корпус № 2, гараж-склад) за адресою: АДРЕСА_1 є державною власністю, що закріплено на праві оперативного управління за державним університетом «Житомирська політехніка». Також на балансі навчального закладу перебуває земельна ділянка. Відповідно до рішення виконкому міської ради від 16 листопада 1999 року № 634 земельна ділянка площею 5,1065 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЖТ № 02522 передана Житомирському інженерно-технологічному інституту, правонаступником якого є державний університет «Житомирська політехніка». Отже, об`єкти нерухомого майна, які перебувають на балансі державного університету «Житомирська політехніка», знаходяться на земельній ділянці, що належить до комунальної власності міста Житомира. Листом від 25 вересня 2020 року № 1/11-6521 МОН України повідомляло про відсутність повноважень для погодження та поділу земельної ділянки, зазначеної у зверненні. Порушене питання відноситься до компетенції комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій. Заклади вищої освіти автономні у питаннях економічної та іншої діяльності.

Суди не з`ясували наміри позивача щодо спірної земельної ділянки, а також не звернули увагу на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, значно перевищує розмір самого ангару-складу.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року НАН України надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу МОН України задовольнити.

У травні 2023 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року та від 25 жовтня 2016 року, ТОВ «МТК» продало, а ОСОБА_1 купила ангар-склад (павільйон-склад) загальною площею 115,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договори купівлі-продажу посвідчені у нотаріальному порядку та право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано у визначеному законом порядку за позивачем ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 4-7).

Рішенням Житомирської міської ради від 31 жовтня 2019 року № 1661 «Про розгляд клопотань щодо надання згоди на виготовлення технічних документацій із землеустрою» надана згода Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади з цільовим призначення для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови площею 0,4594 га з кадастровим номером 1810136600:04:019:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшої передачі частини цієї земельної ділянки ОСОБА_1 (пункт 1 додатку № 1 до рішення ради). Також позивач одержала дозвіл власника земельної ділянки здійснити оплату робіт із землеустрою та звернутися до суб`єкта господарювання для проведення робіт із землеустрою та виготовлення документації із землеустрою (т. 1 а. с. 10-12).

На підставі вказаного рішення Житомирської міської ради у 2020 році розроблена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,4594 га за адресою: АДРЕСА_1 , та запроектовано для подальшої передачі в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0914 га, а інша частина - запроектована земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,3680 га (т. 1 а. с. 13-28).

10 вересня 2020 року позивач через свого представника зверталася до МОН України із клопотанням про надання погодження щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,04594 га з кадастровим номером 1810136600:04:019:0001 на дві земельні ділянки площею 0,0914 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та 0,3680 га (ділянка № НОМЕР_2 ), оскільки на земельній ділянці площею 0,04594 га, у тому числі, знаходиться нерухоме майно, що належить на праві державної власності МОН України (т. 1 а. с. 25).

Листом від 25 вересня 2020 року № 1/11-6521 МОН України надало відповідь представнику позивача, вказавши, що опрацювання та прийняття рішення щодо надання погодження поділу земельної ділянки належить виключно до повноважень комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОН України. Одночасно повідомило, що з наданої інформації неможливо встановити повноважень та підстав для опрацювання МОН України отриманих матеріалів. Пославшись на неточності у зверненні, МОН України повідомило про відсутність повноважень для погодження поділу земельної ділянки (т. 1 а. с. 98).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 жовтня 2014 року нежитлові будівлі загальною площею 1 255,8 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 є державною власністю, власником яких є МОН України (т. 1 а. с. 177).

Нежитлові будівлі загальною площею 1 255,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , включають: навчальний корпус № 2 літ. «А» загальною площею 1 005,3 кв. м; лабораторний корпус (не навчальний) літ. «Б» загальною площею 151,6 кв. м; гараж-склад літ. «В» загальною площею 98,9 кв. м, та у них розміщується державний університет «Житомирська політехніка».

На підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 16 листопада 1999 року № 634 у постійне користування Житомирському інженерно-технологічному інституту, правонаступником якого є державний університет «Житомирська політехніка», передана земельна ділянка площею 5,1065 га, що підтверджується державним актом серії І-ЖТ № 002522 від 19 січня 2000 року (т. 1 а. с. 179-181).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи відомо, що позивач ОСОБА_1 у 2016 році на підставі договорів купівлі продажу набула у власність ангар-склад (павільйон-склад) площею 115,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на будівлю) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із частинами першою та другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на будівлю) у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц).

Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Отже земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Подібні висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Оскільки позивач є власником ангара-складу (павільйона-складу) на підставі договорів купівлі-продажу, дійсність яких презюмується, то згідно з вказаними правовими нормами набула право на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй нерухоме майно та має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такою будівлею.

У договорах купівлі-продажу, на підставі яких позивач набула право власності на будівлю, не вказано розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на цю будівлю.

Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, на яку МОН України посилається в касаційній скарзі.

Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21 зробив висновок, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти розподілу земельної ділянки, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд здійснює поділ земельної ділянки з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Поділивши спірну земельну ділянку на дві окремі земельні ділянки та встановивши порядок користування нею, суд не визначив, яка конкретна ділянка закріплюється у користуванні за кожною із сторін по справі, не з`ясувавна яких умовах і в якому обсязі користувався земельною ділянкою попередній землекористувач.

Враховуючи вказане,колегія суддів Верховного Суду зауважує, що з метою усунення зазначених порушень та забезпечення повного і всебічного дослідження обставин справи, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді суду слід врахувати наведені в цій постанові висновки та забезпечити належне встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, включаючи: визначення площі земельної ділянки, яка є необхідною для реального обслуговування належної позивачу будівлі; аналіз співвідношення між площею нерухомого майна та запроектованою площею земельної ділянки; врахування інтересів інших користувачів земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому ці рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін на підставі належних та допустимих доказів і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 05 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк