Історія справи

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 561/562/17

провадження № 61-7490св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_2,

заінтересована особа - Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області, у складі судді Світличного Р. В., від 31 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шеремет А. М., від 14 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що він є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10 червня 1998 року. Вказував, що згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, мають право на зниження пенсійного віку на три роки та додатково на один рік за два роки проживання, роботи, але не більше шести років. Заявник вважає, що має право на пільги щодо зменшення пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення більше трьох років.

Із урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просив суд заяву задовольнити.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 в смт Зарічне Рівненської області станом на 01 січня 1993 року не менше 3 (трьох) років.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із урахуванням наданих позивачем доказів, показів свідків є підстави вважати встановленим факт проживання ОСОБА_2 в смт Зарічне Рівненської області станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задоволено частково. Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року змінено: у другому абзаці резолютивної частини рішення замість «станом на 1 січня 1993 року не менше 3 (трьох) років» вказано «з 6 вересня 1988 року по 9 січня 1989 року та з 1 березня 1989 року по 29 липня 1990 року». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують законних висновків суду першої інстанції про факт постійного проживання ОСОБА_2 у смт Зарічне Рівненської області. Разом з тим, районний суд допустився помилки у викладенні резолютивної частини рішення суду, оскільки не зазначив, з якого по який час судом встановлений факт постійного проживання ОСОБА_2 у зоні гарантованого добровільного відселення.

04 грудня 2017 року Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Рівненській області подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у задоволенні заяви ОСОБА_2 необхідно відмовити, оскільки первинними документами підтверджено факт постійного проживання заявника у зоні гарантованого добровільного відселення з 10 серпня 1990 року по даний час, однак не підтверджений період проживання з 12 вересня 1985 року по 09 серпня 1990 року, і не підтверджений факт постійної роботи у цей період. Надані заявником документи не підтверджують факт постійного проживання чи роботи у зоні гарантованого відселення у смт Зарічне Рівненської області станом на 01 січня 1993 року не менше 3-х років.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, про встановлення факту постійного проживання призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, щоОСОБА_2 є громадянином, який постраждав від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 10 червня 1998 року (а. с. 9).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 09 травня 1981 року ОСОБА_2 перебував на військовому обліку у Зарічненському РВК Рівненської області з 20 грудня 1984 року до 19 серпня 1985 року. З 10 вересня 1985 року до 16 травня 1987 року перебував на військовому обліку Новоуренгойського РВК Тюменської області. Починаючи з 26 травня 1987 року, і по даний час перебуває на військовому обліку в Зарічненському РВК Рівненської області (а. с. 20).

Згідно довідки Зарічненського РС УДМС України Рівненської області від 19 квітня 2017 року № 199 ОСОБА_2 з 29 жовтня 1986 року по 24 листопада 1995 року був зареєстрований в АДРЕСА_1, а з 24 листопада 1995 року по даний час зареєстрований в АДРЕСА_2 (а. с. 18).

08 травня 1981 року заявник уклав шлюб з ОСОБА_3, від якого мають трьох дочок, а саме ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 31), які народилися в смт Зарічне Рівненської області.

На підставі записів у трудовій книжці ОСОБА_2 встановлено, що він з 12 вересня 1985 року по 09 серпня 1990 року працював в районах Крайньої Півночі Російської Федерації.

Відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність від 09 жовтня 1988 року домашня адреса проживання ОСОБА_2 зазначена: АДРЕСА_1 (а. с. 32).

Із урахуванням встановлених обставин, показів свідків, враховуючи те, що робота ОСОБА_2 за межами зони гарантованого добровільного відселення носила вахтовий характер та була короткостроковою, а у міжвахтовий період ОСОБА_2 постійно проживав зі своєю сім'єю в смт Зарічне Рівненської області, суди попередніх інстанцій вважали встановленим факт проживання ОСОБА_2 в смт Зарічне Рівненської області з 06 вересня 1988 року по 09 січня 1989 року та з 01 березня 1989 року по 29 липня 1990 року.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Аналогічні положення містилися у частині першій статті 234 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви).

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналогічні положення містилися у частині першій та другій статті 256 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, містився у частині першій та другій статті 256 ЦПК України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви) та зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктами 4.1 та 4.3 Порядку № 22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший на підставі звернення особи з відповідною заявою.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Листом ГУ Пенсійного фонду України у Рівненській області від 04 серпня 2017 року № Х?451/02.4-15 ОСОБА_2 повідомлено, що за поданими ним документами він не має права на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а. с. 10-11).

Розглядаючи заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясувати характер спору, який виник між ОСОБА_2 та органом Пенсійного фонду України, не врахували, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Встановлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Статтею 5 чинного КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої цієї статті).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб'єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням норм процесуального права, а саме статті 15 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма містилася й у ЦПК України, 2004 року, який був чинним на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій (стаття 205).

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не встановили природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, невірно застосували норми процесуального права, судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Із урахуванням зазначеного, Верховних Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області підлягає частковому задоволенню, рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Роз'яснити ОСОБА_2 що його заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між ним та органом Пенсійного фонду України підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 255, 402, 409, 414, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2017 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, про встановлення факту постійного проживання - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта