Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2018 року у справі №463/1952/15

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 463/1952/15-ц

провадження № 61-374св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк Петрокомерц-Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» на рішення Личаківського районного суду м. Льва від 19 листопада 2015 року у складі судді Грицка Р. Р. та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року у складі суддів: Приколота Т. І., Тропак О. В., Федоришина А. В.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» (далі ПАТ - «Банк Петрокомерц-Україна» або банк), в якому просив визнати несправедливими положення укладеної між ним та банком додаткової угоди від 13 жовтня 2008 року № 1 про внесення змін до кредитного договору від 02 вересня 2008 року щодо збільшення відсоткової ставки до 20,5% та визнати, що укладення зазначеної додаткової угоди про збільшення процентної ставки є нечесною підприємницькою практикою, що вводить споживача в оману і є агресивною, у зв'язку з чим просив визнати вказану додаткову угоду недійсною.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, визнано недійсною додаткову угоду від 13 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору від 02 вересня 2008 року в частині збільшення процентної ставки до 20,5% річних за користування траншем II, укладену між ОСОБА_4 та банком, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що додатковою угодою до кредитного договору в частині збільшення процентної ставки порушені права позивача. Встановивши, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності з поважних причин, пропущений позивачем строк підлягає поновленню, а порушене право позивача захисту.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2015 рокузалишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У серпні 2016 року ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішенняЛичаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2015 рокута на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 13 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору від 02 вересня 2008 року в частині збільшення процентної ставки до 20,5% річних за користування траншем II, укладену між сторонами та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Крім того, суди не застосували позовну давність за клопотанням банку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2016 року поновлено ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» строк на касаційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2015 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Личаківського районного суду м. Львова зазначену справу.

03 грудня 2016 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

У січні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На час розгляду справи заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.

Предметом оскарження є рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди в частині збільшення процентної ставки. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не переглядаються касаційним судом.

Суди встановили, що 02 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклав з ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 60 000 доларів США зі сплатою 17,5% річних на строк до 01 вересня 2023 року. В цей день позивач отримав 30 000 доларів США.

13 жовтня2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою внесено зміни до договору, а саме за користування кредитом за траншем I процентна ставка встановлена 17,5 % річних, а за траншем II в розмірі 20,5% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що положення додаткової угоди про збільшення ставки за користування кредитом з 17,5% до 20,5% річних порушує його законні права як споживача, оскільки є несправедливим в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Додаткова угода укладена в порушення встановленої заборони статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо проведення нечесної підприємницької практики, тобто здійснення відповідачем будь-якої діяльності (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно положень частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності

його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пункт 3 частини третьої статті 18 вказаного Закону визначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (частина перша та пункт другий частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини четвертої статті 19 вказаного Закону агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; вживання образливих або загрозливих висловів; використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позивач отримав 60 000 доларів США в кредит двома траншами рівними частинами по 30 000 доларів США, перший з яких після підписання кредитного договору, а другий після підписання 13 жовтня 2008 року додаткової угоди № 1 до кредитного договору, дійшли висновку про те, що факт зміни процентної ставки за користування кредитом для видачі коштів позивачу за траншем II шляхом укладення додаткової угоди є порушенням принципу добросовісності, наслідком якого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на

шкоду споживача, а тому такі положення договору є несправедливим для позивача та порушують його права. Вважаючи, що відповідач, здійснюючи вплив на рішення позивача, поставив позивача у вкрай невигідне становище, змусивши його укласти додаткову угоду зі збільшенням процентної ставки за користування кредитом для отримання іншої частини коштів, дійшли висновку, що такі дії банку містять ознаки примушування позивача до укладення вказаної угоди та є агресивною підприємницькою практикою.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій не грунтується на встановлених обставинах та положеннях закону.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Позивач, підписавши 13 жовтня 2008 року додаткову угоду до кредитного договору, погодився на умови банку. Обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог не дають підстав для висновку, що умови додаткової угоди є несправедливими, а дії банку містять ознаки примушування позивача до укладення вказаної угоди в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» за таких обставин у суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, в силу статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» в частині позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди щодо збільшення процентної ставки задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року в частині позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди щодо збільшення процентної ставки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» про визнання недійсною додаткової угоди від 13 жовтня 2008 року № 1 про внесення змін до кредитного договору від 02 вересня 2008 року щодо збільшення процентної ставкидо 20,5%, укладеної між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством «Банк Петрокомерц-Україна» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило