Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.10.2018 року у справі №446/154/16

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 446/154/16

провадження № 61-19037св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк) про захист прав споживачів та стягнення коштів за банківським вкладом.

Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2012 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 873 м. Кам'янка-Бузька ОСОБА_6 було укладено договір банківського вкладу (депозит) строком на 3 місяці до 08 травня 2012 року, із виплатою 15% річних на перший строк. Зазначає, що гроші в розмірі 11 000,00 євро вона передала особисто начальнику відділення № 873 ОСОБА_6 в присутності інших працівників банку для внесення в касу. Квитанцію про внесення зазначених коштів на рахунок Банку в день укладення спірного договору та передачі зазначених коштів не отримала, на її видачі не наполягала, оскільки в неї на руках був укладений депозитний договір. У подальшому договір пролонговувався, а їй нараховувались проценти. У жовтні - листопаді 2012 року позивачу стало відомо, що відділення банку у м. Кам'янка-Бузька припинило свою діяльність, а його керівник ОСОБА_6 виїхала за межі України. Позивач звернулась до керівництва Банку із заявою про повернення коштів, однак кошти їй не повернули, оскільки вона не надала квитанції про їх внесення. Вважає, вказані дії банку неприпустимими, так як кошти вона передавала в приміщенні банку керівнику установи в присутності інших посадових осіб.

У зв'язку з викладеним просила стягнути з Банку грошовий вклад за строковим договором банківського вкладу у розмірі 11 000,00 євро, пеню у розмірі 61 050,00 євро, відсотки за користування вкладом у розмірі

1 925,00 євро, 3% річних у розмірі 877,89 євро та інфляційні втрати у розмірі

7 557,00 євро, а разом 82 409,89 євро.

Рішенням Камя?нка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 суму банківського вкладу за договором банківського вкладу (депозит) № НОМЕР_2 EUR від 08 лютого 2012 року у розмірі 11 000,00 євро, а також відсотки за користування вкладом у розмірі 8 042,05 євро, а разом 19 042,05 євро, що еквівалентно 522 763,53 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено як факт укладання з нею договору банківського вкладу, так і факт внесення спірних коштів до каси банку, у зв'язку з чим після закінчення строку дії такого договору сума вкладу повинна бути повернута вкладнику разом з відсотками за користування кредитом. Також зазначено, що факт непроведення суми коштів на рахунку банку, за наявності доказів про одержання таких від вкладника, тобто позивача, є невиконанням банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів за банківським вкладом відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано досуду належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт внесення нею коштів у розмірі 11 000,00 євро на вкладний рахунок на підставі договору банківського вкладу НОМЕР_3 EUR від 08 лютого

2012 року, томувідсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошового вкладу за строковим договором банківського вкладу

№ НОМЕР_2 EUR в розмірі11 000,00 євро, пені, відсотків за користування вкладом, а також 3% річних від простроченої суми після закінчення строку договору.

У травні 2017 року ОСОБА_4, через свого представника ОСОБА_5, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасував правильне та законне рішення суду першої інстанції. Скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що нею не доведено належними та допустимими доказами внесення коштів в розмірі

11 000,00 євро на вкладний (депозитний) рахунок банку, а саме, що надана позивачем квитанція не містить необхідних реквізитів, які б підтверджували той факт, що позивачем перераховані спірні кошти на передбачений договором рахунок. Зазначає, що суд першої інстанції на підставі тих же доказів дійшов законного, обґрунтованого та правильного висновку стосовно того, що між нею та Банком було укладено договір банківського (депозитного) вкладу, оскільки належними і допустимими доказами підтверджено як факт укладення спірного договору, так і факт внесення спірних коштів на рахунок Банку. Також суд першої інстанції правильно послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені 06 квітня 2016 року у справі

№ 6-352цс16 та 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16.

18 серпня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ «УкрСиббанк» на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких Банк зазначив, що позивач трактує на свою користь встановлені судом обставини, оскільки в судовому засіданні вона вказала, що спірні кошти давала особисто в руки начальнику відділення № 873 АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_6, оскільки довіряла їй, а не внесла їх безпосередньо в касу Банку, а оригінал квитанції отримала через декілька днів після передачі коштів. Крім того, у висновку комплексної криміналістичної судово-почеркознавчої та технічної експертиз друкарських форм вказано, що експерт не може встановити, ким було здійснено підпис на оригіналі квитанції № 22 від 08 лютого 2012 року, чи безпосередньо

ОСОБА_6, чи іншою особою, тому ця квитанція не може бути належним доказом. Зазначають, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт внесення нею коштів у розмірі 11 000,00 євро на вкладний рахунок Банку, тому підстав для задоволення касаційної скарги не має.

07 серпня 2018 року до суду надійшли пояснення представника позивача ОСОБА_5, у яких він зазначає, що ОСОБА_4 дійсно в приміщенні Банку 08 лютого 2012 року передала кошти в розмірі 11 000,00 євро начальнику відділення № 873 м. Кам'янка-Бузька ОСОБА_6 в присутності інших працівників Банку, на підтвердження факту передачі спірних коштів

ОСОБА_6 особисто передала позивачу квитанцію від 08 лютого 2012 року, яка була завірена її підписом та печаткою Банку. Проте, що ОСОБА_6 не зареєструвала спірний договір банківського вкладу , не відкрила рахунок на ОСОБА_4 та не внесла передані нею кошти в касу банку, позивач не знала і не могла знати, оскільки з документів, повернутих ОСОБА_6 (оригіналу договору та квитанції від 08 лютого 2012 року), не мала жодних сумнівів у достовірності укладеного між нею та працівником Банку спірного договору. Також зазначає, що факт невнесення спірних коштів на рахунок Банку вказує лише на неналежне виконання працівником Банку покладених на його службових обов'язків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 08 лютого 2012 року між АКІБ «УкрСиббанк» та

ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу (депозит)

№ НОМЕР_2 EUR, згідно якого банк приймає на зберігання від вкладника або для нього грошові кошти (вклад) та зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму вкладу та проценти на нього на умовах та в порядку, встановлених цим договором. Пунктом 1.3 цього договору визначено, що вкладник вносить/розміщує на вкладний рахунок грошові кошти в розмірі 11 000,00 євро на строк зберігання з 08 лютого 2012 року до 08 травня 2012 року, що є також строком дії договору. У пункті 1.4. цього договору встановлено процентну ставку у розмірі 15% річних (а. с. 60-62).

Відповідно до квитанції № 22 про внесення готівки від 08 лютого 2012 року ОСОБА_4 внесла до банку отримувача АТ «УкрСиббанк» 11 000,00 євро

(а. с. 59).

ПАТ «УкрСиббанк» є правонаступником всіх права та зобов'язань АКІБ «УкрСиббанк» (а. с. 70-73).

ОСОБА_6 працювала на посаді заступника начальника відділення

№ 146 АКІБ «УкрСиббанк» з 27 червня 2006 року, а з 01 листопада 2006 року - на посаді начальника відділення № 873 та наказом № 89-ВК від 02 березня 2012 року була звільнена з 15 березня 2012 року за угодою сторін

(а. с. 131-133).

Листом від 15 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до голови правління АКІБ «УкрСиббанк» із проханням повернути їй кошти за договором банківського вкладу та виконати його умови (а. с. 8-9).

У довідці ПАТ «УкрСиббанк» від 03 березня 2016 року №57-2-2/0610 банк вказав, що 08 лютого 2012 року не здійснювалась операція з внесення

11 000,00 євро ОСОБА_4 в касу відділення № 873 АТ «УкрСиббанк» у

м. Кам'янка-Бузька та номер рахунку банківського вкладу № НОМЕР_4 не відкривався в банку згідно облікових даних (а. с. 55).

З висновку комплексної криміналістичної судово-почеркознавчої та технічної експертизи друкарських форм від 28 листопада 2016 року № 2358/2359 встановлено, що в оригіналі договору № НОМЕР_2 EUR від 08 лютого 2012 року підпис від імені ОСОБА_6 в рядку «Банк» виконаний

ОСОБА_6, підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Вкладник» виконаний ОСОБА_4, а відтиск круглої печатки відділення № 873 АТ «УкрСиббанк» нанесений рельєфною еластичною друкарською формою круглою печаткою Кам?янка-Бузького «Відділення № 873 АТ «УкрСиббанк», вільні зразки якої були надані для порівняльного дослідження

У пункті 2 цього висновку вказано, що встановити ким саме, ОСОБА_6 чи іншою особою виконано підпис від імені ОСОБА_6 на оригіналі квитанції № 22 про внесення готівки від 08 лютого 2012 року не виявилося можливим (а. с. 177-183).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами факт внесення ним спірних коштів на депозитний рахунок Банку в розмірі 11 000,00 євро, оскільки квитанція

№ 22 про внесення готівки від 08 лютого 2012 року, не підтверджує перерахування коштів на рахунок Банку.

Проте, погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від

03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) якого залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада

2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки позивачем до суду було надано оригінал договору банківського вкладу та оригінал квитанції про внесення готівки від 08 лютого 2012 року № 22, що відповідає вказаним вимогам законодавства.

Крім того, з висновку комплексної криміналістичної судово-почеркознавчої та технічної експертизи друкарських форм від 28 листопада 2016 року

№ 2358/2359 вбачається, що експертом не було встановлено факту підписання квитанції від 08 лютого 2012 року № 22 іншою особою, хоч і не підтверджено факту її підписання ОСОБА_6, а також зазначено, що договір банківського вкладу було підписано, як позивачем, так і начальником відділення Банку ОСОБА_6, відтиск печатки на договорі банківського вкладу нанесений рельєфною еластичною друкарською формою, а саме круглою печаткою відділення Банку.

Стосовно відтиску печатки відділення Банку, на квитанції від 08 лютого

2012 року № 22, то судом першої інстанції була врахована та обставина, що згідно довідки ПАТ «УкрСиббанк» від 04 травня 2016 року в архівному центрі Західного регіону відсутні документи, на яких міститься відтиск такої печатки (а. с. 115), та взірці такої не надано до суду для призначення експертизи, що в свою чергу унеможливило проведення експертизи по питанню відтиску печатки на оригіналі квитанції.

Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цією статтею.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем було надано всі належні і допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, які Банком не були спростовані належним чином.

У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що позивач довела факт укладення договору банківського вкладу із відповідачем та факт внесення спірних коштів на виконання умов такого договору.

Посилання Банка на те, що в них відсутні дані про банківську операцію з внесення спірних коштів та відкриття відповідного рахунку, вказує лише на невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу, оскільки сам факт непроведення суми коштів на рахунку Банку, за умови наявності доказів про одержання таких від вкладника, не може бути причиною для відмови в позові, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12.

Стосовно доводів Банку про те, що договір банківського вкладу було підписано начальником відділення № 873 м. Кам'янка-Бузька ОСОБА_6 після закінчення дії довіреності, на підставі якої вона укладала договір банківського вкладу з ОСОБА_4, необхідно зазначити, що договір банківського вкладу від 08 лютого 2012 року зі сторони Банку було підписано ОСОБА_6 на підставі довіреності №1 від 08 січня 2009 року, посвідченої нотаріусом ЦибкоТ. Є., яка була дійсна лише до 31 грудня 2011 року, однак ця обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки підписання договору відбулося в приміщенні банківської установи її керівником та питання про визнання договору недійсним не порушувалося.

Підписання договору представником на підставі довіреності, яка втратила чинність не свідчить також про нікчемність цього договору, оскільки прямої вказівки про таку нікчемність чинний ЦК України не містить та на момент укладення договору банківського вкладу від 08 лютого 2012 року

ОСОБА_6 виконувала обов'язки начальника відділення № 873 АКІБ «УкрСиббанк».

Разом з тим, не можна погодитись із висновками суду першої інстанції щодо збільшення розміру відсотків за банківським договором з 1 925,00 євро до 8 042,05 євро з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові.

Відповідно до пункту 1.3 договору № НОМЕР_2 EUR банківського вкладу (депозиту) від 08 лютого 2012 року вказано, що вкладник вносить/розміщує на вкладний рахунок, суму 11 000,00 євро на строк зберігання з 08 лютого 2012 року до 08 травня 2012 року, що є також строком дії договору. У разі, якщо вкладник не вимагає повернення вкладу у дату повернення, то з цієї дати дія договору продовжується на такий самий строк зберігання. В цьому разі датою повернення вважається остання дата строку, на який було продовжено дію договору.

У пункті 1.4 цього договору зазначено, що за час зберігання та користування коштами Банк нараховує й виплачує вкладнику проценти на суму вкладу. Процентна ставка встановлюється у розмірі 15% річних, і може змінюватися згідно умов цього Договору. Проценти нараховуються від дня, наступного за датою внесення, до дня, що передує даті повернення. У разі дострокового розірвання договору проценти нараховуються до дня, який передує дню розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до ПАТ «УкрСиббанк» з письмовою заявою про виплату вказаного вкладу.

У позовній заяві ОСОБА_4 просила про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 1 925,00 євро.

Частиною першою статті 11 ЦПКУкраїни 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, відповідно до норм ЦПК України суд не має права з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, заявлених стороною у справі.

Таким чином, погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно стягнення з Банку відсотків за користування спірними коштами не можна, оскільки у мотивувальній частині рішення судом не наведено жодних обставин та обрахунків з яких він виходив, стягуючи на користь позивача відсотки за користування вкладом у розмірі 8 042,05 євро, а не в розмірі

1 925,00 євро, про яку просила позивач.

Отже, розглядаючи спір який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено належними і допустимими доказами факт укладення договору банківського вкладу та факт передання нею спірних коштів працівникові Банку.

Однак, стягуючи на користь ОСОБА_4 відсотки за користування вкладом у розмірі 8 042,05 євро на вище наведені норми процесуального права уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку в цій частині.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем ні до суду апеляційної інстанції, ні до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, тому в цій частині не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою та третьоюстатті 412 ЦПКУкраїни порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування вкладом зміні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року скасувати.

Рішення Камя?нка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 8 042,05 євро змінити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 відсотки за користування вкладом у розмірі 1 925,00 євро, що еквівалентно

52 847,22 грн.

У іншій частині рішення Камя?нка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик