Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2021 року у справі №582/1101/20

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 582/1101/20

провадження № 61-10364св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року у складі судді Жмурченка В. Д., постанову Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С. та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З часу народження доньки сторони почали проживати разом, але на початку 2017 року стосунки між ними погіршилися та з березня 2017 року сторони проживають окремо.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 30 серпня 2017 було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю - ОСОБА_2.

Крім того, ухвалою суду від 31 січня 2018 було затверджено мирову угоду між сторонами та визначено ОСОБА_1 систематичні побачення з донькою.

Незважаючи на вказане судове рішення ОСОБА_2 продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з донькою, її вихованні, можливості оздоровлювати її як на території України, так і за її межами.

Вважав, що такі дії відповідача суперечать інтересам дитини та порушують її права, а тому просив позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що враховуючи вік малолітньої ОСОБА_4, її стать, на даний час проживання останньої з матір'ю, з якою вона проживає з самого народження, буде відповідати найкращим інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв'язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме її розвитку, як психологічному, так і фізичному.

Постановою Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року залишено без змін.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо ухвалення додаткового судового рішення, апеляційний суд, врахувавши заперечення сторони позивача щодо неспівмірності витрат, та з врахуванням складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, вважав за необхідне стягнути на користь позивача 2 000 грн витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, провадження № 61-13573св19, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник також зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 367 ЦПК України не дослідив додаткові докази, що були ним подані, проте такі докази стосуються фактів, на які він посилався в апеляційній скарзі.

Крім того, вказує, що в порушення частини 1 статті 372 ЦПК України та частини 4 статті 19 СК України розглянув справу за відсутності служби у справах дітей.

Посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди послались на висновок служби у справах дітей від 01 грудня 2020 року, яким служба у справах дітей вважала за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю, проте не обґрунтували мотиви його прийняття.

Представники органу опіки та піклування в судове засідання не з'явились, не направляли до суду заяву про розгляд справи без їх відсутності, а тому такий розгляд справи проведено в порушення частини 4 статті 19 СК України, якою визначено обов'язкову участь органу опіки та піклування у вказаній категорії справ.

Заявник також незгодний із прийняттям судами попередніх інстанцій довідки психолога Центру психологічного консультування та психотерапії "Відродження", яка складена на основі психологічних тестів. Крім того, судами не було розглянуто клопотання представника позивача щодо недопустимості в якості доказу вказаного висновку всупереч положенням статті 222 ЦПК України.

Вказує, що судами не надано оцінки його аргументам в частині того, що відповідач, нехтуючи психічним, моральним та фізичним здоров'ям дитини, в період з 04 вересня 2020 року по кінець жовтня 2020 року забрала дитину до м. Києва, де сама перебувала в лікарні з приводу пологів. Такі дії негативно вплинули на психіку дитини.

Також суди не врахували надані докази, які підтверджують факт перешкоджання відповідачем йому в побаченнях з дитиною.

Касаційна скарга також містить посилання щодо неправильного вирішення судами питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Заявник посилається на те, що суд першої інстанції стягнув з нього на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, не дослідивши документи та докази, які б саме підтверджували вказаний розмір витрат, які відповідачка понесла у зв'язку розглядом справи у суді першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції під час ухвалення додаткової постанови також не були належним чином оцінені докази, які б слугували підставою для стягнення таких витрат. Заявник незгодний із заявленим відповідачем розміром судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000
грн, оскільки такий є необґрунтованим та не відповідає вимогам частини 4 статті 136 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З лютого 2012 року до травня 2017 року сторони по справі проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9).

Після припинення сімейних відносин дитина залишилась проживати разом із матір'ю.

Недригайлівський районний суд Сумської області рішенням від 30 серпня 2017 визначив місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю, ОСОБА_2, яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10-14).

Недригайлівський районний суд Сумської області ухвалою від 31 січня 2018 року затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та визначив ОСОБА_1 систематичні побачення з дочкою, ОСОБА_4, щотижня з 10 год 00 хв. суботи по 10 год 00 хв. неділі з можливістю перебування дитини за місцем проживання батька та протягом літа сумарно тридцять календарних днів з можливістю оздоровлення дитини поза межами місць проживання батьків та дитини (а. с. 15-17).

27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника служби у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації про необхідність повернути дитину матері, оскільки йому не відомо місце перебування ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 21).

З 04 вересня 2020 року і до кінця жовтня 2020 року ОСОБА_2 перебувала у м. Київ у зв'язку з вагітністю та пологами, отримувала необхідну медичну допомогу, малолітня дочка ОСОБА_4 також знаходилася з нею у м. Києві (т. 1, а. с. 24,86,87).

22 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. на підставі виконавчого листа № 582/1644/17, виданого 18 вересня 2020 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63097783 про визначення ОСОБА_1 систематичних побачень з донькою ОСОБА_4, щотижня з 10 год 00 хв. суботи по 10 год. 00 хв. неділі з можливістю перебування дитини за місцем проживання батька та протягом літа сумарно тридцять календарних днів з можливістю оздоровлення дитини поза межами місць проживання батьків та дитини (т. 1, а. с. 25).

03 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. у межах виконавчого провадження № 63097783 складено акт про те, що за місцем виконання рішення суду ОСОБА_2 відсутня.

31 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. у межах виконавчого провадження № 63097783 складено акт про те, що ОСОБА_2 відмовляється надати дочку батькові у зв'язку з хворобою дитини (т. 1, а. с. 31).

Відповідно до довідки лікаря ОСОБА_7 від 05 листопада 2020 року ОСОБА_4 хворіла на легку форму стоматиту з 29 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 90).

07 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. у межах виконавчого провадження № 63097783 складено акт про виконання ОСОБА_2 рішення суду, оскільки вона передала дитину батьку, та 13 листопада 2020 року винесено постанову про закінчення даного виконавчого провадження (т. 1, а. с. 88-89).

З довідки психолога Центру психологічного консультування та психотерапії "Відродження", яка складена на основі психологічних тестів, вбачається, що дитина емоційно прив'язана до матері (т. 1, а. с. 95).

З висновку практичного психолога ОСОБА_8 вбачається, що у малолітньої ОСОБА_4 нерівне відношення до рідних. По шкалі прихильності батько ОСОБА_1 набрав більше балів ніж мама ОСОБА_2. Однак дитина в однаковій мірі потребує спілкування як з мамою, так і з батьком. Діана бажає щоб тато з мамою проживали разом, щоб всі жили дружно, щоб всі були щасливі (т. 1, а. с. 133-136).

Відповідно до довідки Коровинської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 30 від 07 грудня 2020 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ученицею 3 класу. До школи дитину привозить і забирає мама, яка також постійно цікавиться навчанням дочки, відвідує батьківські збори, шкільні та класні заходи (т. 1, а. с. 93).

У висновку служби у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації № 01-20/207 від 01 грудня 2020 року зазначено про те, що врахувавши думку членів комісії за результатами голосування, служба у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 68-69).

ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 проживає у належному їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1, має постійне місце роботи в ТОВ "Агрофірма "Довіра 2008", де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи, відповідальна, користується авторитетом у колег по роботі (а. с. 91,92,94).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1, звертаючись до суду із вказаним позовом, вказував, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з донькою, її вихованні, можливості оздоровлювати її як на території України, так і за її межами, тому на підставі частини 4 статті 159 СК України просив задовольнити позов.

Відповідно до частини 4 статті 159 СК України у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави дійти висновку про те, що суд при вирішенні спору на підставі частини 4 статті 159 СК України повинен врахувати всі об'єктивні обставини, на підставі яких суд мав би можливість дійти законного висновку у вирішенні заявлених позовних вимог.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 , 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18,27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 161 СК України).

Судами встановлено, що Недригайлівський районний суд Сумської області ухвалою від 31 січня 2018 року затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та визначив ОСОБА_1 систематичні побачення з дочкою, ОСОБА_4, щотижня з 10 год 00 хв. суботи по 10 год 00 хв. неділі з можливістю перебування дитини за місцем проживання батька та протягом літа сумарно тридцять календарних днів з можливістю оздоровлення дитини поза межами місць проживання батьків та дитини (т. 1, а. с. 15-17).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_2 наприкінці серпня 2020 року, забравши доньку, з 04 вересня 2020 року обірвала з ним будь-які контакти. Він у період з 04 вересня 2020 року і до кінця жовтня 2020 року не міг зв'язатися ані з ОСОБА_2, ані з дочкою. Зазначав, що ОСОБА_2 та їх дочка були відсутні за місцем їх проживання.

З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2020 року ОСОБА_2 написала заяву на ім'я начальника служби у справах дітей, у якій вказується, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 07 серпня 2020 року буде тимчасово проживати з батьком - ОСОБА_1 до її повернення з лікарняного закладу (т. 1, а. с. 20).

27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника служби у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації про необхідність повернути дитину матері, оскільки йому не відомо місце перебування ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 21).

З 04 вересня 2020 року і до кінця жовтня 2020 року ОСОБА_2 перебувала у м. Київ у зв'язку з вагітністю та пологами, отримувала необхідну медичну допомогу, малолітня дочка ОСОБА_4 також знаходилася з нею у м. Києві (т. 1, а. с. 24,86,87).

Отже, вбачається, що ОСОБА_2 мала об'єктивні причини бути відсутньої за місцем проживання разом із дитиною, оскільки перебувала у медичному закладі.

31 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. у межах виконавчого провадження № 63097783 складено акт про те, що ОСОБА_2 відмовляється надати дочку батькові у зв'язку з хворобою дитини (т. 1, а. с. 31).

Відповідно до довідки лікаря ОСОБА_7 від 05 листопада 2020 року ОСОБА_4 хворіла на легку форму стоматиту з 29 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 90).

07 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Глущенком С. А. у межах виконавчого провадження № 63097783 складено акт про виконання ОСОБА_2 рішення суду, оскільки вона передала дитину батьку та 13 листопада 2020 року винесено постанову про закінчення даного виконавчого провадження (т. 1, а. с. 88-89).

Відповідно до частин 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Разом із тим, під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини, як і не надано доказів того, що до вересня 2020 року відповідач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в справах про визначення місця проживання дітей, основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому, ЄСПЛ в рішенні "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Отже, суди дійшли правильного висновку, що на даний час проживання малолітньої доньки з матір'ю, яка фактично проживає з нею з самого народження, буде відповідати інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв'язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному, так і фізичному, що відповідає висновкам психологів та служби у справах дітей, що містяться в матеріалах справи.

Посилання заявника на те, що суди помилково врахували висновок служби у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації від 01 грудня 2020 року, не можуть бути прийняті судом, оскільки висновок надавався щодо визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, є обґрунтованим та відповідає найкращим інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи проведено в порушення частини 4 статті 19 СК України, якою визначено обов'язкову участь органу опіки та піклування у вказаній категорії справ, представленого належною юридичною особою, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник служби у справах дітей Недригайлівської районної державної адміністрації брав участь у судових засіданнях, які відбулись 02 грудня 2020 року, 04 лютого 2021 року та 15 лютого 2021 року.

Доводи заявника про те, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не можуть бути прийняті судом, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій без належного дослідження доказів понесених витрат стягнули на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу, не можуть бути прийняті судом, оскільки матеріали справи містять докази отримання відповідачем послуг адвоката, обсяг наданих послуг та їх вартість, що підтверджується договорами про надання правової допомоги від 09 листопада 2020 року, від 12 квітня 2021 року, додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2021 року, актами приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 15 лютого 2021 року, від 25 травня 2021 року, копіями прибуткового касового ордеру № 26 від 22 грудня 2020 року, № 28 від 15 лютого 2020 року, № 32 від 25 травня 2021 року та квитанціями до них.

Крім того, суд апеляційної інстанції, стягуючи на користь відповідача 2 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував складність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, час витрачений адвокатом на надання відповідних послуг.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення, ухвалені у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 15 лютого 2021 року, постанову Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта