Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.06.2019 року у справі №201/11354/15

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 201/11354/15-ц

провадження № 61-5338св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року у складі судді Батманова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та повернення майна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та повернення майна.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 01 квітня 2014 року між нею (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди № 2, відповідно до якого орендодавець передає в строкове користування столові прибори, посуд, приладдя, меблі, побутову техніку, обладнання, а орендар приймає майно та використовує його за цільовим призначенням виключно та в межах нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 6.2 договору оренди строк оренди починається з дати підписання сторонами акта приймання-передання майна (4 квітня 2014 року) та закінчується 01 квітня 2017 року.

Орендарем не виконані вимоги договору оренди щодо страхування майна, вона систематично не дотримувалася вказівок орендодавця щодо порядку використання майна та погіршувала його стан. У зв'язку з цим на адресу відповідача направлено повідомлення від 03 липня 2015 року про дострокове розірвання договору оренди та повернення майна. Відповідь позивач не отримала.

На підставі викладеного позивач просила розірвати договір оренди та зобов'язати відповідача повернути майно, визначене відповідно до умов договору оренди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного міста Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року позов задоволено. Розірвано договір оренди № 2, укладений 1 квітня 2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. майно, визначене відповідно до умов договору оренди № 2 від 01 квітня 2014 року. Стягнено з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди (невиконання вимог договору про страхування орендованого майна, порушення порядку використання майна та погіршення його стану), наявні підстави для його розірвання та зобов'язання відповідача повернути позивачу передане в оренду майно.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2. Рішення Жовтневого районного міста Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року скасовано в частині повернення майна та стягнення судових витрат і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні вимог до ОСОБА_2 про зобов'язання повернути майно.

Суд мотивував своє рішення ненаданням позивачем доказів, які б підтверджували, що все майно, зазначене в акті приймання-передачі орендарю майна, відповідач позивачу не повернув.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. майно, визначене відповідно до умов договору оренди № 2 від 01 квітня 2014 року та ухвалити в цій частині нове ріння, яким відмовити у задоволенні цих вимог, повністю скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

15 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а також не встановив фактичні обставини справи, зокрема, стосовно того, що майном користується ОСОБА_5

Вказує, що рішення суду першої інстанції є не зрозумілим для виконання.

Відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 квітня 2014 між фізичною особою-підприємцем Захаровою Н. Г. (орендодавцем) та ОСОБА_2 (орендарем) укладено договір оренди № 2, відповідно до якого орендодавець передає в строкове користування столові прибори, посуд, приладдя, меблі, побутову техніку, обладнання, а орендар приймає майно та використовує його за цільовим призначенням виключно та в межах нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

На виконання умов договору оренди сторонами підписано акти приймання-передачі майна від 04 квітня 2014 року (додаток № 1 та додаток № 1/1 до договору), згідно з якими загальна вартість майна, що передається в оренду, становить 814 294,03
грн.

Відповідно до пункту 3.3 договору орендар зобов'язаний використовувати майно на умовах, визначених договором оренди; своєчасно за власні кошти застрахувати майно на користь орендодавця; підтримувати майно в технічно справному стані; самостійно або на вимогу орендодавця власними коштами забезпечити підтримання майна у стані, не гіршому ніж на дату укладення договору; після закінчення строку договору або після його дострокового розірвання не пізніше 5 календарних днів в повному обсязі повернути майно орендодавцю в технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами.

Згідно з пунктом 6.2 договору оренди строк оренди починається з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна в оренду та закінчується 01 квітня 2017 року.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що орендодавець має право достроково розірвати договір оренди в односторонньомупорядку шляхом надання письмового повідомлення за п'ять календарних днів до дати розірвання договору у випадку, якщо орендар використовує майно всупереч його функціонального призначення, дозволеному використанню та умовам договору; орендар заборгував сплату будь-яких платежів за договором оренди більш ніж на один місяць або ж не виконав свої зобов'язання щодо страхування майна, встановлені пунктом 4.1 договору оренди; орендар систематично не дотримується правил, інструкцій і вказівок, виданих орендодавцем щодо порядку використання майна. Відповідно до пункту 6.8 договору у випадках одностороннього розірвання договору орендодавцем з викладених підстав договір буде розірвано через десять календарних днів після відправлення відповідного повідомлення орендодавцем на юридичну адресу орендаря, якщо орендар не виправив допущені порушення протягом вказаного строку. Орендар зобов'язаний повернути майно протягом десяти календарних днів з дати розірвання договору оренди.

Всупереч вимогам договору орендарем не виконані вимоги про страхування майна та орендар систематично не дотримується вказівок орендодавця щодо порядку використання майна, погіршує його стан.

Орендодавцем на адресу орендаря 06 липня 2015 року направлено повідомлення від 03 липня 2015 року про дострокове розірвання договору оренди та повернення орендованого майна. Відповіді щодо вказаного повідомлення позивачем не отримано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до Частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).

Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно зі статтею 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За правилами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди.

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до статті 10 ЦПК України (у редакції 2004 року).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Положення статті 11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 60 ЦПК України (у редакції 2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Звертаючись до суду з даними вимогами позивачем було доведено належними та допустимими доказами його обґрунтованість (а. с. 8-16).

Позивачем доведено передачу орендованого майна відповідачу на підставі актів приймання-передачі, а відповідач в свою чергу зобов'язаний довести повернення цього майна позивачеві.

Посилання відповідача на те, що наразі спірним приміщенням та столовим приладдям користується ФОП ОСОБА_5 не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

В матеріалах справи відсутні належні докази повернення спірного майна (столових приборів, посуду, приладдя, меблів техніки).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська