Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №183/1731/16

Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 183/1731/16

провадження № 61 - 4984 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, Губиниська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

представник Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області - Горбонос Роман Миколайович,

треті особи: Новомосковська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Губиниська селищна рада), треті особи: Новомосковська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_9, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_10, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У встановлений шестимісячний строк він, як син спадкодавця та спадкоємець першої черги, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

У 2016 року йому стало відомо, що 15 серпня 2003 року його матір'ю, нібито, був складений заповіт на ім'я відповідача, який був посвідчений секретарем селищної ради. Вважає цей заповіт недійсним, оскільки у порушення Закону України «Про нотаріат» він був складений та посвідчений секретарем Губиниської селищної ради ОСОБА_11, яка не мала повноважень на здійснення нотаріальних дій. Крім того, зазначав, що підпис, який міститься у заповіті складеному від імені ОСОБА_10, їй не належав.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_10 від 15 серпня 2003 року, складений та посвідчений секретарем виконавчого комітету Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_11, зареєстрований у реєстрі за № 140 щодо спадкування ОСОБА_6 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та все її майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі земельний пай, майновий пай, грошові кошти в ощадбанку з належними процентами, компенсаціями, індексаціями.

Рішенням Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 20 квітня 2017 року у складі судді Дубовенко І. Г. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, оформлений секретарем Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_11 15 серпня 2003 року за реєстровим № 140 від імені ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_6

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що секретар виконавчого комітету Губиниської селищної ради ОСОБА_11 не мала права посвідчувати заповіт, складений ОСОБА_10 15 серпня 2003 року, оскільки з відповіді архівного відділу № 01-29/62 від 3 червня 2016 року вбачається, що рішення виконавчого комітету Губиниської селищної ради про покладення повноважень на вчинення нотаріальних дій у відповідному виконавчому комітеті станом на 15 серпня 2003 року на державне зберігання до архівного відділу Новомосковської РДА не надходило.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не спростував факт волевиявлення ОСОБА_10 на складення заповіту та підпису заповідача у ньому, а наявні у матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що секретар виконавчого комітету Губиниської селищної ради ОСОБА_11 не мала повноважень для здійснення нотаріальних дій, оскільки та обставина, що примірник рішення виконавчого комітету Губиниської селищної ради про покладення на ОСОБА_11, як на секретаря виконавчого комітету, відповідних повноважень по спливу більш як 14 років було втрачено саме по собі не може бути підставою для визнання заповіту недійним.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом було ухвалено помилкове рішення, оскільки суд не врахував, що спірний заповіт був складений з порушенням законодавства, так як особа, яка посвідчила заповіт, не мала такого права. Крім того, зауважує, що підпис його матері у заповіті їй не належить, оскільки він знав її почерк, та жоден свідок не підтвердив, що вона мала намір скласти заповіт на свого онука - ОСОБА_6

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 серпня 2003 року ОСОБА_10 у приміщенні виконавчого комітету Губиниської селищної ради на випадок своєї смерті все майно заповіла неповнолітньому на той час онуку - ОСОБА_6 Заповіт підписано 15 серпня 2003 року о 9-45 год. у присутності секретаря виконавчого комітету Губиниської селищної ради ОСОБА_11, яка його і посвідчила. Заповіт був зареєстрований у реєстрі за № 140.

Відповідно до статті 541 ЦК Українсько РСР, який був чинним на час складання спірного заповіту, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно з положеннями статей 1, 37 Закону України «Про нотаріат», у редакції 1993 року, чинній на час складання спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, зокрема, посвідчення заповітів (крім секретних), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Пунктом 2 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 25 вересня 1994 року № 22/5, що була чинною на момент складення спірного заповіту, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач не надав суду доказів на спростування факту волевиявлення ОСОБА_10 на складення заповіту і підпису заповідача у ньому та, відповідно до наданих посадових обов'язків секретаря виконавчого комітету, затверджених головою Губиниської селищної ради - ОСОБА_12, ОСОБА_11 мала повноваження на здійснення нотаріальних дій щодо посвідчення спірного заповіту, як секретар виконавчого комітету Губиниської селищної ради.

Апеляційний суд правильно вказав, що втрата примірника рішення виконавчого комітету Губиниської селищної ради про покладення на секретаря виконавчого комітету відповідних повноважень по спливу більш як 14 років, саме по собі, не може бути підставою для визнання заповіту недійним.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_4 на те, що у матеріалах справи відсутні достовірні докази того, що ОСОБА_11, як секретар виконавчого комітету Губиниської селищної ради, була наділена повноваженнями на здійснення нотаріальних дій, оскільки позивач не вказував, що на день складання спірного заповіту у смт. Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області була особа, яка здійснює нотаріальну діяльність, чи на вчинення нотаріальних дій у вказаному населеному пункті була уповноважена інша особа, а не ОСОБА_11, яка працювала секретарем виконавчого комітету Губиниської селищної ради.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу про те, що підпис його матері у спірному заповіті не належав ОСОБА_10, оскільки він знав її почерк, та жоден свідок не підтвердив, що вона мала намір скласти заповіт на свого онука - ОСОБА_6 є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, у супереч положенню частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року.

Клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивач не заявив.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, дослідив усі наявні у матеріалах справи докази та дійшов обґрунтованого висновку про скасування помилкового рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б.І. Гулько

Ю.В. Черняк