Історія справи

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 522/14289/14

провадження № 61-24742св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2017 року, у складі колегії суддів: Сидоренко І. П., Станкевича В. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_6, про визнання батьківства.

Позовна заява мотивована тим, що з 2005 року він та ОСОБА_6 підтримували близькі відносини, які припинились у лютому 2007 року.

З 9 листопада 2007 року ОСОБА_6 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 народила сина - ОСОБА_7, батьком якого в актовому записі про народження вказано ОСОБА_5, відповідача по справі.

У вересні 2009 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано.

Позивач зазначав, що зустрівшись у червні 2014 року з ОСОБА_6 та неповнолітнім ОСОБА_7, позивач помітив схожість дитини із собою, у зв'язку з чим звернувся до КУ Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи для проведення генетичної ідентифікації. Згідно висновку експертизи від 14 липня 2014 року вірогідність біологічного батьківства позивача відносно дитини ОСОБА_7 складає 99,99999 %.

Маючи намір приймати участь у вихованні дитини та вважаючи, що відповідач чинитиме йому перешкоди, ОСОБА_4 звернувся з даним позовом до суду, в якому, з врахуванням його уточнення, просив: визнати його батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції внести відповідні зміни до актового запису № 2107 від 20 грудня 2007 року про народження ОСОБА_5, як батька дитини, включивши відомості про ОСОБА_4 як батька дитини, змінити прізвище дитини з «ІНФОРМАЦІЯ_3» на «ІНФОРМАЦІЯ_3» та по-батькові дитини з «ІНФОРМАЦІЯ_3» на «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач підтримував інтимні стосунки з третьою особою ОСОБА_6 до лютого 2007 року, знав про її вагітність та спілкувався із нею та дитиною після її народження. Звернувшись до суду з позовом у липні 2014 року, ОСОБА_8 пропущено річний строк позовної давності, встановлений статтею 129 СК України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2017 року рішення місцевого суду скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано батьківство ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначено, що рішення суду про визнання батьківства є підставою для внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі нового свідоцтва про народження дитини.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 з формальних підстав, не врахувавши ані відповідні докази по справі, ані інтереси неповнолітньої дитини. Наявні у справі експертні висновки засвідчують походження дитини ОСОБА_7 від позивача ОСОБА_4 Доказів протилежного апеляційним судом не встановлено, обставини, на які посилався

ОСОБА_4 відповідачем не спростовано.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на однобічність апеляційного суду у дослідженні доказів, що пояснюється наданням висновку спеціаліста значення експертного дослідження.

ОСОБА_5 вказує, що Миколаївський НДКЕКЦ МВС України не викликав його для дачі зразків його біологічного матеріалу для проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, призначеної ухвалою місцевого суду від 19 лютого 2015 року. А на вирішення питання експертизи, призначеної ухвалою апеляційного суду від 14 листопада 2016 року, було поставлено лише питання чи може ОСОБА_4 бути біологічним батьком ОСОБА_7 Зазначеним пояснює відсутність підстав для здачі ним своїх біологічних зразків на дослідження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих ОСОБА_4 та ОСОБА_6, зазначається про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Установлено, що, перебуваючи з 09 листопада 2007 року у шлюбі з ОСОБА_5, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народила сина - ОСОБА_7 Відділом реєстрації актів цивільного стану батьком дитини записано ОСОБА_5 відповідно до норм статті 133 СК України.

Згідно зі статтею 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

ОСОБА_4 посилаючись на те, що відповідач перешкоджає йому, як біологічному батьку дитини, спілкуватись з його сином та реалізувати свої батьківські права, звернувся до суду з позовом про встановлення факту його батьківства відносно ОСОБА_7, а також внесення відповідних змін до актового запису про народження та зміни прізвища та по-батькові дитини.

На підтвердження позовних вимог вказував на існування між ним та третьою особою, ОСОБА_6 інтимних стосунків, які було припинено у лютому 2007 року. Періодично спілкуючись з ОСОБА_6 та знаючи про її вагітність та народження нею дитини, позивач був впевнений, що біологічним батьком дитини є відповідач. Сумніви щодо батьківства останнього виникли у відповідача лише у червні 2014 року, коли він випадково зустрів ОСОБА_6 разом із сином. Помітивши схожість з дитиною, ним було замовлено проведення судово-медичного дослідження. До позовної заяви долучено висновок спеціаліста з питання судово-медичної експертизи, з якого вбачається, що вірогідність біологічного батьківства позивача відносно дитини ОСОБА_7 складає не менше 99,99999 %.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Калачова проти Російської Федерації»,

№ 3451/05, § 34, рішення від 07 травня 2009 року).

Відповідно до статті 143 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

В ході розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції призначалась судово-медична молекулярно-генетична експертиза ідентифікації для з'ясування питання, чи може бути ОСОБА_4 біологічним батьком ОСОБА_7 При цьому, повторна судово-медична експертиза апеляційним судом призначена на підставі заявленого ОСОБА_4 клопотання у зв'язку з надходженням листа від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із повідомленням про проведення попереднього дослідження з порушенням процедурних норм.

З наявних у матеріалах справи телефонограм-довідок вбачається, що відповідач та його представник були повідомлені апеляційним судом про необхідність виконання клопотання експерта щодо надання ОСОБА_5 додаткових матеріалів, а саме - зразків біологічного матеріалу (т. 2, а.с. 20-21).

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для здачі відповідачем своїх біологічних зразків на дослідження.

На підставі вищевикладеного, та беручи до уваги досліджені судом висновок спеціаліста та два експертні висновки, кожен з яких підтверджує батьківство позивача щодо ОСОБА_7 та не суперечать один одному, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому висновок апеляційного суду стосовно того, що ОСОБА_4 дізнався про те, що він є біологічним батьком народженої ОСОБА_6 дитини в червні 2014 року належними доказами не спростовано.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В.Пророк

І. М.Фаловська