Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2019 року у справі №758/6656/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 758/6656/17-ц

провадження № 61-511св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року у складі судді Ларіонова Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі суддів: Шкоріної О. І., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Іноземне підприємство "1+1 Продакшн",

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Іноземного підприємства "1+1 Продакшн" про розірвання договору.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що між сторонами 14 червня 2014 року укладений договір, який містить елементи ліцензійного договору, договору доручення та договору комісії. За умовами договору він зобов'язався надати відповідачеві виключну ліцензію на використання на території виконань без збереження за артистом протягом строку дії договору та на території виконання права видачі ліцензій іншим особам. Відповідач зобов'язувався протягом строку дії договору вживати всіх заходів, які необхідні для розвитку його творчої діяльності в якості артиста-виконавця, та просування результатів інтелектуальної діяльності позивача на музичному ринку. При цьому відповідач зобов'язався сприяти йому у створенні фонограм, проводити реліз фонограм, альбому, збірників, синглів та інших об'єктів інтелектуальної власності, здійснювати та організовувати (замовляти) зйомку відеокліпів та інших аудіовізуальних творів за його участю, організовувати концертну діяльність, проводити рекламні заходи, спрямовані на його просування та популяризацію. Проте з моменту укладення договору відповідач не приступив до його виконання, розірвати договір відмовляється.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач відмовлявся від пропозицій організації концертів. Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідач не здійснює заходи щодо розвитку творчої діяльності ОСОБА_1, оскільки всудовому засіданні достеменно встановлено, що саме під час дії оспорюваного договору відповідачем був знятий відеокліп за участю позивача та записано 2 авторські пісні. Суд також не погоджується з доводами сторони позивача про те, що запис кліпу та пісень відбувся в межах трудового договору з позивачем (16 липня 2014 року - 31 березня 2015 року), оскільки перебування позивача в цей час в трудових відносинах з відповідачем не впливає на виконання укладеного між сторонами 14 червня 2014 року оспорюваного договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем допущено порушення умов договору, чим позивачу заподіяно шкоди, стороною позивача, не надано. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача з пропозицією розірвати договір. Саме по собі посилання позивача на те, що з моменту укладення договору між сторонами не було підписано жодної додаткової угоди про передачу позивачем відповідачеві виключних прав на будь-який об'єкт інтелектуальної власності, в тому числі фонограм, реміксів, альбомів, концертних альбомів, збірників, синглів тощо, не дає підстав для висновку, що відповідачем умови договору не виконуються, оскільки позивачем не доведено, що записи виконань були створені і останній здійснив дії щодо дередачі своїх прав на ці об'єкти відповідачеві, а останній їх відмовився приймати. Посилання в апеляційній скарзі на невиконання відповідачем договору, яким передбачено складення останнім "райдера" протягом місяця з дати укладення договору, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення, оскільки виходячи із розуміння визначення терміну "райдер", слід дійти висновку, що райдер складається у зв'язку з укладенням договору з замовником концертів. Доказів на підтвердження того, що договір щодо організації концерту був укладений без складання райдера, позивачем суду не надано. Оскільки позивачем не доведено обставини, що дають підстави для розірваннядоговору відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України, а саме: істотне порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, посилання представника позивача на відсутність складеного відповідачем райдера, строк дії договору, не можуть бути підставою для розірвання договору.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом пункту 10.1 осопрюваного договору сторони домовилися про те, що відповідач за надання заявником виключної ліцензії на виконання виплачуватиме винагороду, розмір та порядок виплати якої визначається у додатку 1 до договору. Відповідач протягом усього часу розгляду справи не надав доказу виплати йому належної винагороди. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач вчиняв дії щодо організації його діяльності у сфері шоу-бізнесу. За умовами договору він зобов'язується протягом строку його дії (до 13 червня 2023 року) не доручати іншим особам та не здійснювати самостійно дій, доручених заявником відповідачеві за оскаржуваним договором, в тому числі зобов'язався не укладати аналогічних договорів із іншими агентами та утримуватися від самостійної аналогічної діяльності. При цьому, навіть отримавши згоду на співпрацю із третіми особами окремо від відповідача, він зобов'язаний відчужувати на його користь права інтелектуальної власності на будь-які створені ним об'єкти інтелектуальної власності та виплачувати йому агентську винагороду у розмірі 90 % отриманого ним доходу. Зазначені вище обставини свідчать про те, що він вже понад п'ять років зазнає збитків, оскільки з огляду на те, що оскаржуваний договір продовжує діяти, він не працює у сфері шоу-бізнесу та відповідач не вчиняє жодних дій на виконання своїх обов'язків за договором. Це позбавляє його можливості отримати те, на що він розраховував при укладенні оскаржуваного договору; саме у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача він позбавлений можливості отримувати не лише дохід, а й працювати у сфері шоу-бізнесу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Подільського районного суду м. Києва цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п'яти суддів.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 червня 2014 року між ОСОБА_1 як артистом та іноземним підприємством "1+1 Продакшн" укладений договір, який набув чинності з моменту його підписання і діє до 13 червня 2023 року. За умовами договору ОСОБА_1 надав компанії виключну ліцензію на використання на території виконань (без збереження за артистом протягом строку і на території права видачі ліцензій іншим особам) у спосіб, визначений цим договором.

В свою чергу, відповідач зобов'язався протягом строку дії договору приймати всі заходи, які на думку компанії необхідні для розвитку творчої діяльності артиста, просування результатів інтелектуальної діяльності артиста на музичному ринку; як агент артиста зобов'язався організовувати концерти, при цьому маючи право укладати субагентські договори з іншими особами на умовах, які компанія визначає самостійно; з метою виконання зобов'язань за договором може на свій погляд призначати окремих осіб (фізичних або юридичних) для виконання покладених на компанію обов'язків та передавати таким особам частково свої права та повноваження за цим договором. Крім того, компанія зобов'язалася не допускати необгрунтованих відмов від пропозицій про організацію концертів артиста при умові, що такі пропозиції будуть відповідати узгодженій сторонами концертній діяльності.

Крім того, установлено, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем з 16 липня 2014 року, був зарахований на посаду артиста продюсерського центру на умовах строкового трудового договору по 31 березня 2015 року (звільнився за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України).

Позивач знявся в одному відео кліпі та взяв участь як виконавець у записі двох авторських пісень в період з 16 липня 2014 року по 31 березня 2015 року.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до частині 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суди дійшли висновку про те, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем допущено порушення умов договору, чим позивачу заподіяно шкоди, стороною позивача суду не надано; саме по собі посилання позивача на те, що з моменту укладення договору між сторонами не було підписано жодної додаткової угоди про передачу позивачем відповідачеві виключних прав на будь-який об'єкт ІВ, в тому числі фонограм, реміксів, альбомів, концертних альбомів, збірників, синглів тощо, не дає підстав для висновку, що відповідачем умови договору не виконуються, оскільки позивачем не доведено, що записи виконань були створені і останній здійснив дії щодо передачі своїх прав на ці об'єкти відповідачеві, а останній їх відмовився приймати. Оскільки позивачем не доведено обставини, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України, а саме: істотне порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, у задоволенні позову слід відмовити.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик