Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №522/18069/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 522/18069/19

провадження № 61-840св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кисельова Олена Василівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Міглазова Юлія Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,

Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Кисельова О. В. (далі - приватний нотаріус Кисельова О. В.), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Міглазова Ю. О. (далі - приватний нотаріус Міглазова Ю. О.), про витребування нерухомого майна із чужого володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником 145/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 жовтня 1994 року № 7-4086.

06 вересня 2019 року він дізнався, що належна йому частка квартири перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 26 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кисельовою О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1154.

Надалі йому стало відомо, що 26 липня 2017 року між ОСОБА_5 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. (далі - приватний нотаріус Змисловська Т. В.), зареєстрованої у реєстрі за № 713, та ОСОБА_4 укладений договір дарування 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Міглазовою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за № 3874.

07 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Міглазовою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за № 4300.

Водночас позивач не уповноважував ОСОБА_5 , з яким він не знайомий, на укладення в його інтересах договору дарування належної йому частки квартири та не видавав довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В., зареєстрованої у реєстрі за № 713, оскільки починаючи з 1998 року він постійно приживав та працював в Італії. Згідно з відомостями Державної прикордонної служби України у період з 10 жовтня 2014 року до 07 жовтня 2019 року він перетнув державний кордон України лише 12 вересня 2019 року.

Крім того, на час укладення зазначених договорів дарування у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна були наявними відомості про накладення арешту на 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому приватні нотаріуси не мали права здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Посилаючись на наведене позивач просив суд:

визнати недійсним договір дарування 145/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений від 26 липня 2017 року між ОСОБА_5 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Міглазовою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за № 3874;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 145/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 40, 3 кв. м від загальної площі квартири, яка становить 278,1 кв. м та витребувати її у ОСОБА_2 ;

скасувати рішення приватного нотаріуса Кисельової О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38973927 від 26 грудня 2017 року, відповідно до якого 26 грудня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про державну реєстрацію права власності на 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 40,3 кв. м від загальної площі квартири, яка становить 278,1 кв. м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143961251101.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що якщо довіреність як правочин є і вона не оскаржена в судовому порядку або не визнана недійсною, а сторони при розгляді питання щодо їх позовних вимог не надали доказів суду, що вона є недійсною, то в такому випадку діє презумпція правомірності правочину і довіреності. Зазначене свідчить, про те, що ОСОБА_4 набув право власності на спірну частку у нерухомому майні за наявності достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 26 червня 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суди виходили з того, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки не є належним способом захисту порушеного права. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суди виходили з того, що зазначена позовна вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року, у задоволенні якої позивачу відмовлено.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса

Кисельової О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38973927 від 26 грудня 2017 року, суди виходили з того, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року, у задоволенні якої позивачу відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази, зокрема відомості Державної міграційної служби України про перетин кордону України ОСОБА_1 у період з 10 жовтня 2024 року до 07 жовтня 2019 року, які підтверджують, що позивач не міг підписати довіреність від 26 червня 2017 року у м. Києві, оскільки не перебував в Україні.

Суди не звернули уваги на те, що на виконання ухвали Приморського районного суд м. Одеси від 18 листопада 2019 року приватний нотаріус Змисловська Т. В. надала суду, зокрема, належним чином завірену копію паспорта ОСОБА_1 , згідно з якою паспорт виданий Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 18 березня 2005 року, а згідно з належним чином завіреною копію паспорта ОСОБА_1 , наданою на вимогу суду Приморським районним відділом в м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області позивач мав паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 26 жовтня 1998 року.

Таким чином, не надавши оцінки зазначеним розбіжностям у копіях паспорта ОСОБА_1 , суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на презумпцію правомірності довіреності

від 26 червня 2017 року та, відповідно, недоведеність вимог про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на його доводи про те, що спірна частка квартири вибула із його власності поза його волею на підставі довіреності, яку він не підписував. Не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-619цс15 про те, що у разі вчинення правочину представником за довіреністю суду необхідно з`ясувати, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив надалі довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Зважаючи на те, що 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 відчужено без волевиявлення її власника, особою, яка не мала права її відчужувати, така частка підлягала витребуванню на користь позивача від останнього набувача ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 21 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян А. Р., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Приморського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 522/18069/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні 2025 року матеріали справи № 522/18069/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло

від 06 жовтня 1994 року № 7-4086 ОСОБА_1 на праві приватної власності належала 145/1000 частка квартири (приміщення квартири спільного заселення), розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довіреністю від 26 червня 2017 року, посвідченою приватним нотаріусом Змисловською Т. В., зареєстрованою у реєстрі за № 713, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 , зокрема, подарувати на користь ОСОБА_4 , належну йому 145/1000 частку квартири, що складає 40, 3 кв. м від загальної площі квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

26 липня 2017 року між ОСОБА_5 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В., зареєстрованої у реєстрі за № 713, та ОСОБА_4 укладений договір дарування 145/1000 часток квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом

Міглазовою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за № 3874.

07 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Міглазовою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за № 4300.

26 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кисельовою О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1154.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до частини першої 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), зазначено про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Подібні висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що вирішуючи позові вимоги, суди попередніх інстанцій хоча й послалися у оскаржуваних судових рішеннях на висновки щодо застосування статей 387 388 ЦК України, викладених у згаданих постановах Великої Палати Верховного Суду, однак фактично їх не врахували, а тому дійшли помилкового висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 26 червня 2017 року, то позовна вимога про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягає задоволенню, оскільки не є належним способом захисту порушеного права.

Водночас, установивши, що захист порушеного права позивача можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що позовна вимога про витребування у ОСОБА_2 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року, у задоволенні якої позивачу відмовлено, а тому задоволенню також не підлягає.

Таким чином, відповідно до вищезазначеної усталеної практики Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Тобто належним способом захисту прав ОСОБА_1 у спірних правовідносинах є витребування 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для витребування на користь позивача 145/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 судам попередніх інстанцій належало перевірити доводи заявника про те, що частка у зазначеному нерухомому майні вибула з його власності поза його волею.

Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не уповноважував ОСОБА_5 , з яким він не знайомий, на укладення в його інтересах договору дарування належної йому частки квартири та не видавав довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В., зареєстрованої у реєстрі за № 713, оскільки починаючи з 1998 року він постійно приживав та працював в Італії. Згідно з відомостями Державної прикордонної служби України у період з 10 жовтня 2014 року до 07 жовтня 2019 року він перетнув державний кордон України лише 12 вересня 2019 року.

Із матеріалів справи відомо, що у листопаді 2019 року приватний нотаріус Змисловська Т. В. на виконання вимог ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року надіслала до суду, копію довіреності

від 26 червня 2017 року за реєстровим № 713, копію паспорта ОСОБА_1 , копію картки платника податків ОСОБА_1 , копію свідоцтва про право власності ОСОБА_1 , копію квитанції, витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено.

Витребувано у приватного нотаріуса Змисловської Т. В. оригінал екземпляру довіреності від 26 червня 2017 року за реєстровим № 713 щодо надання повноважень на розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який залишився на зберіганні у нотаріуса;

Витребувано у ОСОБА_5 оригінал довіреності від 26 червня 2017 року посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В. за реєстровим № 713 щодо надання повноважень на розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.

На вирішення експерта поставлено такі питання:

1. чи належить підпис та рукописний текст у вигляді « ОСОБА_1 » на довіреності від 26 червня 2017 року посвідченій приватним нотаріусом Змисловською Т. В. за реєстровим № 713 ОСОБА_1 .?

2. чи виконаний підпис ОСОБА_1 у довіреності від 26 червня 2017 року посвідченій приватним нотаріусом Змисловською Т. В. за реєстровим № 713 шляхом наслідування почерку ОСОБА_1 .?

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (вул. Смоленська, м. Київ, 603057).

08 вересня 2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло повідомлення від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку від 01 вересня 2020 року № 10963/10973/20-32, зокрема у зв`язку із ненаданням експертам оригіналу довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В. за реєстровим № 713, а також необхідних для проведення експертизи зразків почерку та підпису ОСОБА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено.

Витребувано з Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління ДМС в Одеській області: належним чином завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 та інформаційну довідку про отримання паспорта громадянином України ОСОБА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено.

Витребувано з Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління ДМС в Одеській області: належним чином завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 та інформаційну довідку про отримання паспорта громадянином України ОСОБА_1 .

Витребувано у приватного нотаріуса Змисловської Т. В. оригінал екземпляру довіреності від 26 червня 2017 року за реєстровим № 713 щодо надання повноважень на розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який залишився на зберіганні у нотаріуса.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду 01 січня 2021 року Приморський районний відділ в м. Одесі Головного управління ДМС в Одеській області надіслав до Приморського районного суду м. Одеси витребувані судом документи.

Оригіналу довіреності від 26 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Змисловською Т. В., зареєстрованої у реєстрі за № 713, суду не надано.

Вирішуючи позовні вимоги суд першої інстанції, витребуваних доказів не дослідив, відповідної оцінки їм не надав, заперечень позивача щодо уповноваження ОСОБА_5 , на укладення в його інтересах договору дарування належної йому частки квартири не перевірив, а відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що вимога про витребування майна задоволенню не підлягає, з тих підстав, що така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування від 26 липня 2017 року, у задоволенні якої позивачу відмовлено.

Крім того, витребувавши у Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління ДМС в Одеській області: належним чином завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 та інформаційну довідку про отримання паспорта громадянином України ОСОБА_1 суд першої інстанції такі докази не дослідив, відповідної оцінки їм не надав.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції не дослідив відомості Державної міграційної служби України про перетин кордону України ОСОБА_1 у період з 10 жовтня 2024 року до 07 жовтня 2019 року, які підтверджують, що позивач не міг підписати довіреність від 26 червня 2017 року у м. Києві, оскільки не перебував в Україні; надана приватним нотаріусом Змисловською Т. В. копія паспорта ОСОБА_1 , яка надавалася при посвідченні довіреності від 26 червня 2017 року, відрізняється від копії його паспорта, наданої на вимогу суду Приморським районним відділом в м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд цілком погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, водночас доводів апеляційної скарги належно не перевірив, жодних висновків стосовно зібраних у справі доказів не зробив, зокрема щодо їх прийняття чи відхилення, відповідної оцінки не надав, а лише послався на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції.

За таких обставин доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права є обґрунтованими. На порушення вимог статей 263-265 382 ЦПК України суди не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зібрані у справі докази не дослідили, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.

Керуючись статтями 141 400 411 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року скасувати, справу № 522/18069/19 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець