Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.09.2024 року у справі №521/11013/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 521/11013/20

провадження № 61-18072св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяна Іванівна,

третя особа: юридичний департамент Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року у складі судді Леонової О. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернулося із вказаною позовною заявою та просило суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. від 20 грудня 2019 року, індексний номер 50346043, зобов`язати ОСОБА_1 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу №1084 від 12 липня 2019 року за власний рахунок.

На обґрунтування позову зазначило, що за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 2019 року було зареєстровано право власності на частку магазину-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» з літнім майданчиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У лютому 2020 року зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ОД 061200430841 (далі - повідомлення), об`єкт будівництва - «Капітальний ремонт нежитлової будівлі з літнім майданчиком літ. А, навіс літ. Б без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 », замовник будівництва - ОСОБА_1 . На момент здійснення перевірки встановлено, що в зазначеному повідомленні міститься інформація про проведення експертизи проектної документації регіональним представником ТОВ «Експерт Проект Груп» в Житомирській області, однак відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначена експертна організація не значиться. Отже встановлено, що замовником будівництва наведено недостовірні дані в повідомленні щодо проведеної експертизи проектної документації. Наказом державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 24 березня 2020 року № 01-13/120 скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Капітальний ремонт нежитлової будівлі з літнім майданчиком літ. А, навіс літ. Б без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 » замовник - ОСОБА_1 . Однак, не зважаючи на відсутність в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, інформації щодо видачі документів, які б засвідчували прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за вказаною адресою, рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. від 20 грудня 2019 року №50346043 внесені зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме: магазин-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» з літнім майданчиком загальною площею 79,5 кв.м. змінено на нежитлову будівлю з літнім майданчиком загальною площею 120,5 кв.м. без відповідного документу, що підтверджує прийняття зазначеного об`єкту до експлуатації. Інформація, яка міститься в довідці ФОП ОСОБА_2 від 20 грудня 2019 року №50346043, поданій державному реєстратору для внесення змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно, про те, що загальна та основна площа змінені внаслідок проведення робіт з перепланування, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції і не потребують документів, які надають право на їх виконання, не відповідає дійсності. В даному випадку має місце саме будівництво, оскільки відбулося розширення площі з 79,5 кв.м. до 120,5 кв.м., тобто на 41 кв.м. Крім того, у вказаній довідці відсутня інформація про площу приміщення до початку будівництва. Враховуючи викладене позивач вважає незаконним рішення державного реєстратора від 20 грудня 2019 року №50346043 щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 та таким, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду мотивована тим, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Враховуючи наведене, суд вважав, що вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишено без задоволення, ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 грудня 2023 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради через систему «Електронний Суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради поновлений строк на касаційне оскарження ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

30 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального законодавства, не надали належної оцінки обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 травня 2019 року у справі №815/4063/15, від 11 вересня 2019 року у справі №815/4789/16, від 16 січня 2019 року у справі №815/1121/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 та у справі №916/2791/13. За наявності спору про право, що є підставою для розгляду вказаного спору за правилами цивільного судочинства, ухвалили рішення про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частиною 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Судами не враховано, що об`єкт побудований/реконструйований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, ОСОБА_1 не підтвердила наявність права власності або користування земельною ділянкою, зареєструвавши право власності на вказаний вище об`єкт нерухомості без прийняття його до експлуатації у встановленому законом порядку.

Позиція інших учасників справи

04 березня 2024 року через систему «Електронний Суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Самодурова Н. В. , просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради з огляду на таке.

На обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, постановлені з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради створено з метою виконання делегованих органам місцевого самоврядування повноважень держави, зокрема щодо надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Випадки, за наявності яких Управління має право звернутися до суду з відповідним позовом передбачені статтями 38, 39-1 та 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема з позовними вимогами про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням та припиненням права на виконання підготовчих або будівельних робіт. При цьому підставою для такого звернення є систематичне (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовим особам органам державного архітектурно-будівельного контролю, невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановлених під час перевірки, виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом. Відтак, законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду із законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог. Представник відповідача вважає, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, який реалізує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 лютого 2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано повідомлення № ОА061200430841 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), а саме здійснення капітального ремонту нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

12 березня 2020 року головним спеціалістом інспекційного відділу № 2 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на підставі наказу від 24 березня 2020 року № 01-13/120 ДАБК та направлення від 13 березня 2020 року № 000370 проведено перевірку дотримання суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті: капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 .

З акта перевірки від 12 березня 2020 року № 000370 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 12 липня 2019 року, зареєстрованого реєстрі за №1084, належала на праві власності 1/2 частка магазину-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» з літнім майданчиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,5 кв.м.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі з літнім майданчиком (загальна площа - 120,5 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено з технічного паспорту, виготовленого станом на 18 жовтня 2012 року, загальна площа об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 79,5 кв.м.

Натомість згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 27 листопада 2019 року, загальна площа даного об`єкта збільшена та становить 120,5 кв.м.

Наказом Управління державної архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 12 березня 2020 року № 01-13/120 Управління державного архітектурно-будівельного контролю скасовано реєстрацію повідомлення від 12 лютого 2020 року № ОД 061200430841 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), а саме: здійснення капітального ремонту нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За статтею 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4 19 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому Кодексі термін «суб`єкт владних повноважень» вживається у такому значенні: це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 23 листопада 2021 року у справі №175/1571/15.

Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради просило суд зобов`язати ОСОБА_1 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу №1084 від 12 липня 2019 року за власний рахунок, посилаючись на те, що остання навела недостовірні відомості в повідомленні про початок виконання будівельних робіт № ОД 061200430841 щодо проведеної експертизи проектної документації.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд (частина перша статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Згідно із частинами другою та третьою статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт (частини перша, друга, пункт 3 частини третьої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно з підпунктом 1 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

У справі, що переглядається, Управління державного архітектурно-будівельного контролю звернулось з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію, як такого, що зареєстроване без введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку.

У частині другій статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18) зроблено висновок, що «у справі, яка розглядається, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду з позовом, у якому просила суд зобов`язати ОСОБА_3 за свій рахунок привести до попереднього стану житловий будинок, мотивувавши свої вимоги тим, що будівництво та реконструкція здійснені відповідачем без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог зокрема законів України: від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», від 17 грудня 1993 року № 3745-XII «Про пожежну безпеку», від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» та низки підзаконних актів. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Більше того, звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими».

Схожі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а, від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц, від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 та Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №522/14301/20 від 26 квітня 2023 року, у постанові від 11 серпня 2023 року у справі №524/7871/20, у постанові від 28 лютого 2023 року у справі №522/10859/19, у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 522/13316/19.

За таких обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим.

Зазначені норми процесуального права при вирішенні питання юрисдикційності спору були дотримані судом першої та апеляційної інстанцій, релевантна практика Верховного Суду також застосована правильно, а тому суди дійшли обґрунтованих висновків про закриття провадження у справі.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (який може не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду в частині закриття провадження у справі суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15, від 16 січня 2019 року у справі №815/1121/17 та від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, їх суб`єктний склад, характер правовідносин та зміст порушеного права, є відмінними від справи, що переглядається.

Так, у справі № 815/4063/15 заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради звернувся до суду з позовом до державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Саченко О.Ф., реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління Одеської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними дій державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Саченко О.Ф. щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування свідоцтва про право власності на вказане майно, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського управління юстиції в Одеській області про державну реєстрацію прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна. Позов мотивовано тим, що оскаржувані дії та рішення державного реєстратора, а також свідоцтво про право власності є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки реєстрація за ОСОБА_1 права власності на будинок здійснена всупереч вимогам законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташоване вказане майно. У постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства, зазначивши, що оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

У справі № 815/1121/17 ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, треті особи: Громадська організація «Отрада», ОСОБА_5 , у якому просила визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Департаментом архітектурно-будівельної інспекції 4 травня 2016 року за № ОД 142161251280 (далі - реєстрація декларації). Отже, у вказаній справі оскаржувались дії державної архітектурно-будівельної інспекції щодо неправомірної реєстрації декларації про готовність нерухомого майна до експлуатації. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва і що такий спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови належної їй будівлі (куреня), що призвело до руйнації сусідньої будівлі (куреня) позивача, ускладнило доступ до будівлі (куреня) позивача, а також порушило норми інсоляції в будівлі (курені) позивача. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто існує спір про право.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, Приватне підприємство «Колос Чигиринщини» звернулося до суду з адміністративним позовом до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи - ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон», у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Слуцького А.Г. від 22 квітня 2016 року, індексний номер 29383451, про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,8888 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розміщеної в адміністративних межах Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» на підставі договору оренди землі від 11 квітня 2016 року б/н, укладеного між останнім та ОСОБА_6 . У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача. Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ СП «Нібулон» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ СП «Нібулон» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Таким чином, позови у зазначених справах були спрямовані на захист майнових прав позивача, зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права власності та користування (оренди) і має приватно-правовий характер.

У свою чергу у справі, що переглядається, спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту внесення недостовірних відомостей в повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо проведеної експертизи проектної документації та усунення порушень шляхом приведення у відповідність до договору. Справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Звертаючись до суду з такими позовами і мотивуючи їх порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам, а не для захисту своїх приватних прав та інтересів.

Спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

З огляду на викладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних ухвали та постанови не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо витрат на правову допомогу

04 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самодурова Н. В., через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Управління державного архітектурного будівельного контролю Одеської міської ради, в якому просила стягнути з позивача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн. До відзиву додані документи на підтвердження направлення його копії Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (квитанція №673166 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС).

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Суд також повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Розглядом справи по суті у суді першої інстанції є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення. Апеляційне та касаційне провадження відповідно до глав 1, 2 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами). Подання особою апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено статтею 59 Конституції України.

Касаційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. З процесуальними діями суду пов`язано право учасників справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі.

Тобто надання відзиву на касаційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності такої касаційної скарги.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

Колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Самодурової Н. В. про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, оскільки відповідач підтвердила належними доказами понесення нею витрат на правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи.

До заяви про розподіл судових витрат на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу долучено:

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1339691 від 01 березня 2024 року;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №003938 від 18 вересня 2019 року;

- договір про надання правової допомоги №1-14 від 25 січня 2024 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Щит» в особі керуючого партнера Самодурової Н. В. та ОСОБА_1 ;

- акт приймання-передачі наданих правових послуг №1 від 01 березня 2024 року;

- докази надіслання заяви та додатків до неї іншим учасникам справи.

Як вбачається зі змісту акту приймання-передачі наданих правових послуг №1 від 01 березня 2024 року, адвокатом були надані відповідачу наступні послуги: надання усної консультації, побудова стратегії та тактики щодо представництва інтересів в Верховному Суді тривалістю три години вартістю 3 000 грн, аналіз практики Верховного Суду у подібних відносинах тривалістю три години вартістю 3 000 грн, складання та подання до суду відзиву на касаційну скаргу, направлення копій іншим сторонам тривалістю дев`ять годин вартістю 9 000 грн, а всього вартість наданих адвокатом послуг склала 15 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу документи, колегія суддів вважає, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Самодуровою Н. В. роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, отже, заява про розподіл судових витрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 , від Управління державного архітектурно-будівельного контролю до суду касаційної інстанції не надходило, а тому підстав для зменшення витрат на правову допомогу немає.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська