Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.09.2022 року у справі №569/2864/20

Постанова

Іменем України

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 569/2864/20

провадження № 61-3493св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та видачі ключів від замків.

На обґрунтування позову вказує на те, що з 13 вересня 2018 року відповідно до договору дарування у її власності знаходиться 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (далі - квартира, приміщення).

Співвласником цієї квартири є ОСОБА_2 , якій належить інша 1/2 частки.

Зазначає, що протягом 2019 року у приміщенні квартири проводились ремонтні роботи, після яких позивач мала намір здійснювати у цій квартирі адвокатську діяльність, проте 14 лютого 2020 року вона прийшла до квартири та виявила, що вхідні двері та замки до неї змінені. Нею було викликано патрульну поліцію та написано заяву про самоуправство ОСОБА_2 .

Також вказує, що ОСОБА_2 без її згоди зайняла більшу кімнату, яка має 12 кв. м, а їй відведено 9 кв. м, що є неправомірним, тим самим порушено її, ОСОБА_1 , право власності як співвласника.

Посилаючись на зазначене, просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні приміщенням шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечити вільний вхід/вихід і її перебування в цьому приміщенні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не було встановлено порушення діями відповідача права позивача на проживання та користування спірною квартирою, тому суд вважав, що заявлені позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами і не підлягають до задоволення. Крім того, суд зазначив, що належним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде припинення дій, які порушують її права, відновлення становища, що існувало до порушення - відновлення порушеного права.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 25 жовтня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2020 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та видачі ключів від замків задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні спірного приміщенням шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечити вільний вхід/вихід і її перебування в цьому приміщенні.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставина неможливості доступу ОСОБА_1 до спірної квартири в цій справі на час її розгляду є фактом. Формальне надсилання ОСОБА_2 один раз (протягом майже двох років спору) ключа ОСОБА_1 не спростовує чинення нею перешкод позивачці в доступі та користуванні спірною квартирою. Відповідачка за наявності доброї волі до вирішення спору, за вказаний період мала достатньо часу та можливостей передати ключі від вхідних дверей спірної квартири позивачці, однак цього не зробила. На пропозицію колегії суддів оголосити перерву для передачі ОСОБА_1 ключів від вхідних дверей, ОСОБА_2 відмовилась. Ця обставина вказує на зацікавленість відповідачки у тому, що вона спростовує, а саме - чинення перешкод в користуванні спірною квартирою для позивачки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 лютого 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 41 Конституції України, статей 316-321 ЦК України, статті 358 ЦК України, частини четвертої статті 82 ЦПК України у правовідносинах щодо усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії за умови наявності судового рішення, мотивувальною частиною якого встановлено факт заміни вхідних дверей до спільного приміщення з огляду на самоусунення іншого співвласника від обов`язку утримання спільного майна та за умови попереднього повідомлення співвласника щодо погодження кошторису, переліку ремонтних робіт з метою збереження цілісності та неушкодженості, ринкової вартості об`єкта нерухомості у відповідності комплексу нагальних поточних ремонтних робіт, встановлених актом обстеження будівельних конструкцій і конструктивних елементів, з послідуючим неодноразовим наданням співвласнику дубліката ключа від замінених вхідних дверей та подальшої відмови останнього від їх отримання (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2020 року в справі № 569/3281/20 встановлено порядок користування спірною квартирою, згідно з яким ОСОБА_2 виділено у користування кімнату, позначену «4», площею 12,3 кв. м, у користування ОСОБА_1 - кімнату, позначену «5», площею 8 кв. м, інші приміщення: коридор, туалет, допоміжну прохідну кімнату залишено у спільному користуванні.

Однак оскаржуваною постановою ОСОБА_2 зобов`язано забезпечити позивачці вільне перебування в спірному приміщенні, тобто у всьому, що суперечить вищезазначеному рішенню Рівненського міського суду Рівненського області від 09 листопада 2020 року.

Також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 самоусунулась від виконання покладеного на неї, як на співвласника, обов`язку, зокрема, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. З кінця літа 2019 року жодної участі в утриманні, збереженні спільного майна, оплаті комунальних послуг не бере, до квартири не приходить.

Зазначає, що жодним належним та допустимим доказом позивач ОСОБА_1 не довела факт чинення відповідачем їй перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Також зазначає, що підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваної постанови твердження суду, а саме: «Колегія суддів вважає, що цивільний процес не місце вияснення неприязних стосунків між бувшими колегами адвокатами, які апріорі мають знати закон та поважати його, а також права один одного, як співвласників спірної квартири», оскільки заявник вважає, що у спірних правовідносинах з позивачем ОСОБА_1 нею було неухильно дотримано усіх вимог чинного законодавства України, наявний спір жодного відношення до здійснення адвокатської діяльності не має. Заявник зазначене мотивування оскаржуваної постанови колегією апеляційного суду з посиланням на вид діяльності - адвокатську розцінює як порушення рівноправності громадян, непряме обмеження прав як адвоката України, що є порушенням приписів статті 24 Конституції України.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, а саме зобов`язавши відповідача забезпечити вільний вхід/вихід і перебування позивача в спірному приміщенні, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2022 року.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки спірної квартири на підставі договору дарування від 13 вересня 2018 року (а. с. 6-8).

ОСОБА_2 є співвласником 1/2 частки спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2018 року (а. с. 10).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 до Рівненського ВП ГУНП у Рівненській області від 14 лютого 2020 року та письмових пояснень, відібраних компетентним працівником УПП в Рівненській області, встановлено, що ОСОБА_1 14 лютого 2020 року о 13 год. 30 хв. підійшла до спірного приміщення та виявила, що вхідні двері та замки змінено, як наслідок не змогла потрапити до свого майна. Зв`язатися зі співвласником ОСОБА_2 було неможливо, оскільки вона перебувала за кордоном, тому просила притягнути ОСОБА_2 до відповідальності за самовільну зміну дверей та замків до спільного приміщення (а. с. 12, 13).

Згідно з відповіддю Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області від 12 травня 2020 року № К-289/200/04-2020 за результатом розгляду вищевказаного звернення ОСОБА_1 Рівненським ВП ГУНП в Рівненській області було прийнято рішення № 1555 про списання матеріалів (а. с. 50).

Факт перебування відповідача ОСОБА_2 за кордоном 14 лютого 2020 року підтверджується копією закордонного паспорту ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 з відповідними відмітками (а. с.47-49).

13 січня 2020 року за замовленням відповідача ОСОБА_2 було проведено обстеження будівельних конструкцій і конструктивних елементів спірної квартири, за результатами якого складено акт (а. с. 63-65).

У матеріалах справи наявні докази того, що відповідач ОСОБА_2 зверталася до позивача ОСОБА_1 щодо необхідності проведення ремонту спірного приміщення з метою його збереження, однак не отримавши таку згоду, з врахуванням того, що квартира потребувала термінового проведення таких робіт, внаслідок недопущення руйнації та з метою збереження приміщення провела заміну вхідних дверей та здійснила ремонт спірної квартири (а. с. 61, 62).

Реалізовуючи своє право вимоги від іншого співвласника на відшкодування частини понесених витрат на ремонт квартири, відповідач ОСОБА_2 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом про стягнення грошових коштів та встановлення порядку користування квартирою, (а. с. 78-79).

Рішенням Рівненського міського суду від 09 листопада 2020 року в справі № 569/3281/20 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування вартості ремонту та утримання спірної квартири стягнено 19 985,46 грн, а також між сторонами встановлено порядок користування спірною квартирою (а. с. 151-156).

24 січня 2020 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 надсилала повідомлення про необхідність отримання дубліката ключа від вхідних дверей (а. с. 66-68, 73).

Неотримання згаданого відправлення ОСОБА_1 в суді пояснила тим, що в телефонному режимі на пошті з`ясувала, що ОСОБА_2 надіслала їй подарунок, а враховуючи їх неприязні відносини, вона не потребувала від неї подарунків. Крім того, зазначала, що вхідні двері мають два замки, а не один. Тобто мало бути надіслано, як мінімум, два ключі.

Окрім того, відповідач ОСОБА_2 вказувала на те, що між нею та позивачем ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки, на підтвердження чого надала копії повідомлень, витягів з Єдиного реєстру досудового розслідування від 19 червня 2019 року, від 18 вересня 2019 року, повідомлень від дисциплінарної палати КДКА Рівненської області, скарг на дисциплінарний проступок адвоката від 27 липня 2019 року, від 03 серпня 2019 року, від 20 січня 2020 року, відповіді Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області, рішень дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області від 30 квітня 2020 року (а. с. 53-59).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою, не надає ключів від вхідних дверей, у зв`язку з чим позивач не має доступу до спірної квартири.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що сторони є співвласниками спірної квартири, відповідач здійснила заміну вхідних дверей до спірної квартири і здійснила заміну замків до цих дверей без погодження з позивачем, а також встановивши, що позивач позбавлена права вільно користуватися своєю власністю, оскільки відповідач не надає їй ключі від спірної квартири, чим здійснює перешкоди у користуванні цією квартирою, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , зобов`язавши відповідача усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечити вільний вхід/вихід і її перебування в цьому приміщенні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони прийняті з дотриманням як норм матеріального права, так і норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що, зобов`язавши відповідача забезпечити вільний вхід/вихід і перебування позивача в спірному приміщенні, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються позовною заявою, зокрема пунктом 3 прохальної частини.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова суперечить рішенню Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2020 року в справі № 569/3281/20, яким встановлено порядок користування спірною квартирою, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки оскаржувана постанова не змінює порядок користування спірною квартирою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тільки зобов`язує відповідача усунути перешкоди в користуванні приміщенням, на яке вона має право власності та користування.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 самоусунулась від виконання покладеного на неї, як на співвласника, обов`язку, зокрема, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, з кінця літа 2019 року жодної участі в утриманні, збереженні спільного майна, оплаті комунальних послуг не бере, до квартири не приходить, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки спростовується рішенням суду в справі № 569/3281/20, відповідно до якого вбачається, що сторони спільно проводили ремонтні роботи у спірній квартирі, до кінця літа 2019 року відповідач брала участь у вказаних роботах матеріально і фізично, однак з серпня 2019 року між ними виникли неприязні стосунки. Оскільки позивач була позбавлена права вільного доступу до квартири, а також з останньої стягнено кошти за ремонт квартири, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами чинення відповідачем їй перешкод у користуванні житловим приміщенням, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема тим, що відповідачка за наявності доброї волі до вирішення спору, за вказаний період мала достатньо часу та можливостей передати ключі від вхідних дверей спірної квартири позивачці, однак цього не зробила.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ОСОБА_2 на пропозицію колегії суддів суду апеляційної інстанції оголосити перерву для передачі ОСОБА_1 ключів від вхідних дверей відмовилась, то ця обставина вказує на зацікавленість відповідачки у тому, що вона спростовує, а саме - чинення перешкод в користуванні спірною квартирою для позивачки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що з мотивувальної частини оскаржуваної постанови підлягає виключенню твердження суду, а саме: «Колегія суддів вважає, що цивільний процес не місце вияснення неприязних стосунків між бувшими колегами адвокатами, які апріорі мають знати закон та поважати його, а також права один одного, як співвласників спірної квартири» є безпідставним, оскільки зазначене посилання суду не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду у цій частині щодо їх оцінки.

Отже, висновки апеляційного суду ґрунтуються на вимогах закону та досліджених матеріалах справи, оскільки судом встановлено порушення житлових прав позивача, які підлягають судовому захисту, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення вільний вхід/вихід і перебування в цьому приміщенні підлягають задоволенню.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 389 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 07 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Пророк