Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №591/1562/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 591/1562/17

провадження № 61-28151св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Апеляційного суду Сумської області, у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Собини О. І., Хвостика С. Г.,

від 17 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

Міністерства оборони Українипро відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. Під час виконання службового обов'язку отримав закриту черепно-мозкову травму, контузію головного мозку, травму правого плеча, що у подальшому призвело до виникнення у нього ряду захворювань. Згідно довідки до акта медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) йому встановлена третя група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби під час перебування у країні, де велись бойові дії. Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з

відповідача на його користь 240 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми, у складі судді Бурди Б. В.,

від 26 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на норми якого посилається позивач, не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди за рахунок Міністерства оборони України особам, які проходили військову службу у складі збройних формувань СРСР та отримали поранення на території Демократичної Республіки Афганістан.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 17 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обов'язок держави відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. Держава через Міністерство оборони України несе відповідальність за завдану моральну шкоду військовозобов'язаній особі внаслідок настання каліцтва від отриманої травми під час участі у бойових діях в зоні, куди позивач був направлений для проходження строкової військової служби. Моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії відповідача, що завдають позивачу моральних або фізичних страждань, почались до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності, а тому до спірних правовідносини застосовуються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема статті 17, норма якої передбачає відшкодування моральної шкоди військовослужбовцям.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 13 вересня 2017 року, Міністерство оборони України просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою апеляційного суду залишилося те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою, оскільки позивач ніколи не проходив військову службу на штатних посадах у центральному апараті ані Міністерства оборони України чи Генерального штабу Збройних Сил України, ані у Міністерстві оборони СРСР. Перебування позивача на військовому обліку не можу бути підставою для визначення відповідача у справі, тому що військовий облік безпосередньо не пов'язаний з проходженням військової служби. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та не врахував, що військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, а тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та грошові компенсації.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

03 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії СРСР у період ведення бойових дій з 20 квітня 1983 року

по 11 листопада 1984 року.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 07 лютого 2013 року позивач 22 липня 1984 року внаслідок мінно-вибухової травми отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку середньої тяжкості, ушиб, гематому правого плеча, що призвело у подальшому до розвитку наслідків перенесених травм у вигляді стійких захворювань.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено третю групу інвалідності до 01 січня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) не взяв до уваги, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_3 отримав травму та набув захворювання, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Збройних сил СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, апеляційний суд не врахував, що підстави для покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке не вчиняло протиправних дій, було утворено після участі позивача у бойових діях і отримання травм, відсутні.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни,військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, у тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Зокрема, відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для

санатарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Врахувавши вимоги статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, встановивши відсутність протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між травмами і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України (його посадових осіб), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду відсутні.

Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок Міністерства оборони України.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 17 серпня 2017 року скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 червня

2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк