Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.06.2025 року у справі №369/12433/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 369/12433/21

провадження № 61-7332св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , Державне підприємство «Київське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що Києво-Святошинська окружна прокуратура за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Бучанського району виявила порушення земельного та лісового законодавства під час передання земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 23 грудня 2014 року № 10-12956/15-14с затверджено проєкт землеустрою, щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544, площею 0,1000 га, для індивідуального садівництва на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського (зараз Бучанського) району Київської області.

На підставі зазначеного наказу 30 грудня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності серії та номер НОМЕР_1 , на підставі якого державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (далі - державний реєстратор) Євко В. В. 30 грудня 2014 року зареєстрував право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, про що внесено інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 545101932224.

Позивач уважав, що наказ ГУ Держгеокадастру і подальша реєстрація права власності на земельну ділянку прийнято з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні

ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 25 червня 2021 року

№ 02-432, спірна земельна ділянка частково розташована на землях лісогосподарського призначення підприємства у кварталі 74, виділ 16 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

За інформаціями ДП «Київське лісове господарство» від 25 червня 2021 року

№ 02-432, а також Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 23 липня 2021 року № 04-48/1283, згоди на вилучення чи припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою вони не надавали. Рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» Кабінет Міністрів України не приймав.

Також вказує, що під час реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку порушено порядок зміни цільового призначення.

Ураховуючи наведене, прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544, площею 0,1000 га, яка розташована в адміністративних межах на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (зараз - Бучанського району), шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 23 грудня 2014 року № 10-12956/15-14с про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

- скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень від

30 грудня 2014 року № 18496542 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку;

- повернення спірної земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

16 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що заявлені прокурором вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, суд зазначив, що власник з дотриманням вимог статей 387 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, повернення майна чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України,

є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 травня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватної особою слід розглядати як не пов?язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади,

а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Вказує, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не пов?язане із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок уважає порушеним, є усунення перешкод

у користуванні належним йому майном. Зазначає, що прокурор обрав належний і ефективний спосіб захисту порушеного права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

25 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - Тарновецький П. Я. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційне провадження закрити.

Відзив мотивований тим, що апеляційний суд врахував висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі. Вказує, що прокурор не довів того, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, квартал 74, виділ 16 Ірпінського лісництва. Оскаржувані судові рішення законні та обґрунтовані, ухвалені з урахуванням висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

18 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року залучено правонаступника

ДП «Київське лісове господарство» - ДСПГ «Ліси України» до участі у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Наказом ГУ Держгеокадастру від 23 грудня 2014 року № 10-12956/15-14с затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544, площею 0,1000 га, для індивідуального садівництва на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського (зараз Бучанського) району Київської області.

На підставі зазначеного наказу 30 грудня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності серії та номер НОМЕР_1 , на підставі якого державний реєстратор Євко В. В. 30 грудня 2014 року зареєстрував за

ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку, про що внесено інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 545101932224.

Згідно з відповіддю на лист прокурора, наданою ВО «Укрдержліспроект» від

29 червня 2021 року № 322 та наданими фрагментами з публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544 розташована в межах 16 виділу 74 кварталу Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Листом від 25 червня 2021 року № 02-432 ДП «Київське лісове господарство» повідомило прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544 частково розташована на землях лісогосподарського призначення підприємства, у кварталі 74 , виділ 16 Ірпінського лісництва.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 23 липня 2021 року № 04-48/1283, згода на вилучення чи припинення права постійного користування земельною ділянкою

з кадастровим номером 3222484400:09:004:5544 не надавалась.

Відповідно до листа Держлісагентства від 22 грудня 2021 року

№ 02-18/10929-21, наданого у відповідь на адвокатський запит

Тарновецького П. Я. , в Держлісагентстві немає рішення про затвердження лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство».

ДП «Київське лісове господарство» на адвокатський запит листом від 17 січня 2022 року № 01-31 повідомило, що проєкт землеустрою про надання в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» земельної ділянки, а саме

у кварталі 74 Ірпінського лісництва, на даний час не розроблений. Землі лісогосподарського призначення, що розташовані у кварталі 74 Ірпінського лісництва, перебувають в постійному користування підприємства відповідно до пункту 5 Перехідних положень ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності ЗК України передані їм на такому праві.

Розпорядження Києво-Святошинської Районної державної адміністрації від

27 червня 2019 року № 493 «Про надання ДП «Київське лісове господарство» дозволу на розроблення проєкту землеустрою, щодо відведення у постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства» в межах

с. Дмитрівка та с. Капітанівка підприємством не реалізоване через відсутність фінансів.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги в межах її вимог і доводів, Верховний Суд враховує таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити

у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте

є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Позов у цій справі подав прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації у зв?язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут

і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення

земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів

з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений

у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана

у приватну власність ОСОБА_1 , частково накладається на землі лісогосподарського призначення Ірпінського лісництва.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод

в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод

у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно

у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном

у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо

ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95)

і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі

№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року

у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_3 ».

Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

Крім того, урахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що власник з дотриманням статей 387 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, повернення майна чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися

з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення прокурором норм матеріального права.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року- без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська