Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2020 року у справі №583/1151/19

Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 583/1151/19

провадження № 61-1732св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство "Уксоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремус",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2019 року у складі судді Соколової Н. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Акціонерне товариство "Уксоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус" (далі - ТОВ "Ремус"), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк ") та ТОВ "Ремус" уклали договір кредиту № 755/1-04, відповідно до умов якого ТОВ "Ремус" зобов'язалося в порядку та на умовах визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строках та на умовах договору та додатку № 1 до нього - графіку погашення кредиту.

На порушення умов договору ТОВ "Ремус" свої зобов'язання належним чином не виконало, внаслідок чого станом на 13 листопада 2018 року утворилася заборгованість за кредитом - 281 685,00 грн, за процентами - 120 084,95 грн, за комісіями - 34 354,19 грн, інфляційні втрати за кредитом - 28 168,52 грн, інфляційні втрати за процентами - 12 008,47 грн.

На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, 18 січня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 185, відповідно до якого остання передала кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме - трикімнатну квартиру, загальною площею 59,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до висновку про вартість майна від 23 січня 2019 року, ринкова вартість предмету іпотеки становила 372 130,00 грн.

Позивач зазначав, що у добровільному порядку позичальник виконувати взяті на себе кредитні зобов'язання не бажає, тому відповідно до умов укладеного іпотечного договору, АТ "Укрсоцбанк" просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2008 року № 755/1-04, звернути стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру, загальною площею 59,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки проведеної незалежним експертом, яка складає 372 130,00 грн.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ "Укрсоцбанк" про визнання іпотеки припиненою.

Зустрічний позов мотивований тим, що постановою Господарського суду Сумської області від 23 вересня 2014 року у справі № 920/685/14, ТОВ "Ремус" було визнано банкрутом і стосовно нього відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідація ТОВ "Ремус" є свідченням припинення зобов'язання за кредитним договором від 18 січня 2008 року № 755/1-04, а оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання, то іпотечний договір від 18 січня 2008 року також є припиненим.

Позивач за зустрічним позовом просила визнати припиненим іпотечний договір від 18 січня 2008 року № 185, укладений між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк", та виключити з Державного реєстру іпотек, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (заборон відчуження нерухомого майна) трикімнатну квартиру, загальною площею 59,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2019 року провадження у справі закрито.

Роз'яснено позивачам право на звернення з цим позовом в порядку господарського судочинства до Господарського суду Сумської області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі слід закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі є правильним та узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суб'єктний склад цього спору є визначальним при визначенні його юрисдикційної залежності та ця справа є більш характерною для цивільного судочинства; договір поруки не може бути господарським договором, оскільки є додатковим, акцесорним, таким, що забезпечує виконання основного договору; судами не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що предметом спору у цій справі є позовні вимоги АТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Зазначений іпотечний договір укладено на виконання зобов'язань ТОВ "Ремус" за кредитним договором від 18 січня 2008 року № 755/1-04, який укладено між АТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Ремус", тобто між двома суб'єктами господарювання.

У зустрічному позові ОСОБА_1 просить визнати припиненим іпотечний договір від 18 січня 2008 року № 185, укладений між нею як майновим поручителем та АТ "Укрсоцбанк", та виключити з Державного реєстру іпотек, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (заборон відчуження нерухомого майна) квартиру АДРЕСА_1, оскільки 27 вересня 2017 року було ліквідовано ТОВ "Ремус", тому і зобов'язання між іпотекодавцем і кредитором є припиненими в розумінні частини п'ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залучено до участі у цій справі АТ "Альфа-Банк" як правонаступника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом АТ "Укрсоцбанк".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У спірних правовідносинах між сторонами наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі можуть бути особи, зазначені у статтею 45 ГПК України, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України.

Пункт 1 частини 1 статті 20 ГПК України правильно пов'язує також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та або фізичні особи - підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Установивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 3 частини 6 статті 403 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суб'єктний склад цього спору є визначальним при визначенні його юрисдикційної залежності та ця справа є більш характерною для цивільного судочинства; договір поруки не може бути господарським договором, оскільки є додатковим, акцесорним, таким, що забезпечує виконання основного договору, не знайшли свого підтвердження та не свідчать про порушення судами норм процесуального права.

Доводи скарги про те, що судами не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) є безпідставними, оскільки у цій справі позов поданий у квітні 2015 року, тобто до внесення змін до ГПК України та ЦПК України у грудні 2017 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.

Ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська