Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.05.2018 року у справі №349/644/17
Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №349/644/17

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 349/644/17

провадження № 61-9709св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крат В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В, Горейко М. Д., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Пуків Агро» (далі - ТОВ «СГП «Пуків Агро») про стягнення розрахункових виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом № 27-к від 26 червня 2012 року був звільнений з посади виконавчого директора ТОВ СГП «Пуків Агро» на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, однак по даний час відповідач не виплатив належних йому сум від підприємства.

Просив стягнути з відповідача 14 098,00 грн належних сум при розрахунку, 12 744,00 грн шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції з липня 2012 року по січень 2017 року, 1 969,00 грн - три проценти річних від простроченої суми з липня 2012 року по січень 2017 року, та 195 999,00 грн середнього заробітку за час затримки виплати зарплати.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від

14 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «СГП «Пуків Агро» про стягнення розрахункових виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «СГП «Пуків Агро» на користь ОСОБА_1 14 098,00 грн належних до виплати в день звільнення, 12 744,00 грн інфляційних втрат, 195 999,00 грн середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до

ТОВ «СГП «Пуків Агро» про стягнення 1 969,00 грн трьох процентів річних.

Стягнуто з ТОВ «СГП «Пуків Агро» в дохід держави судовий збір в розмірі

2 228,41 грн.

Відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з ТОВ «СГП «Пуків Агро» судових витрат з оплати правової допомоги.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем у порушення вимог статті 116 КЗпП України не були проведені виплати, належні позивачу від підприємства при звільненні, а надання підприємством позивачу сільськогосподарських послуг на суму 12 134,12 грн не є доказом виконання обов'язку щодо виплати зарплати в натурі.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «СГП «Пуків Агро» задоволено.

Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від

14 вересня 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «СГП «Пуків Агро» про стягнення 14 098,00 грн належних до виплат в день звільнення, 12 744,00 грн інфляційних втрат та 195 999,00 грн середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Звільнившись з роботи 26 червня 2012 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом лише 24 квітня 2017 року. При цьому позивач не подав доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою про виплату зарплати і що йому було відмовлено, та не заявляв клопотання про поновлення строку із зазначенням причин його пропуску.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від

14 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги відповідають нормам трудового законодавства, які регулюють строки розрахунку при звільненні (стаття 116 КЗпП України), відповідальність за затримку при звільненні (стаття 117 КЗпП України), строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів частина друга стаття 233 КЗпП України), задоволення грошових вимог (стаття 238 КЗпП України) відповідно до якої при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (стаття 235 КЗпП України) орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що наказом від 26 червня 2012 року № 27к ОСОБА_1 був звільнений з посади виконавчого директора ТОВ «СП «Пуків Агро» з 26 червня 2012 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням.

Згідно довідки про середню заробітну плату, виданої ТОВ «СП «Пуків Агро», заробітна плата ОСОБА_1 за травень та червень становила відповідно 3 500,00 грн та 10 598,00 грн.

Відповідно до копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) в рахунок зарплати від 31 травня 2012 року, 25 червня 2012 року та 26 червня 2012 року, за якими ТОВ «СГП «Пуків Агро» надавало ОСОБА_1 послуги сільськогосподарської техніки на загальну суму 12 134,12 грн.

Крім того, встановлено, що в копії наказу від 26 червня 2012 року № 27-к зазначено «Бухгалтерії провести остаточний розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити йому компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку», що підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату його звільнення.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по деньфактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги зробив висновок, що позовна давність не спливла, посилаючись на частину другу статті 233 КЗпП України, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Натомість суд апеляційної інстанції зробив висновок, що обчислення строку звернення починається з 24 квітня 2017 року (з моменту звернення до суду з позовом). При цьому позивач не подав доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою про виплату зарплати і що йому було відмовлено, та не заявляв клопотання про поновлення строку із зазначенням причин його пропуску. У зв'язку із чим, зробив висновок, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Тому позивач, звернувшись з вимогами про виплату зарплати, пропустив тримісячний строк звернення до суду за захистом свого права.

З таким висновком погодитись не можливо.

У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року прийнята без додержанням норм матеріального права (частини другої статті 233 КЗпП України).

Крім того, апеляційний суд не перевірив наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку, не перевірив, чи всі належні до виплати суми заробітної плати при звільненні отримав позивач, не звернув увагу на те, що невиплаченою сумою зарплати позивач вказує 14 098,00 грн, а підприємством подано позивачу сільськогосподарських послуг на 12 134,12 грн. Суд не перевірив доводи позивача про невиплату йому компенсації за невикористану відпустку.

Оскільки Верховний Суд, відповідно до положень статей 355 360-2 ЦПК України 2004 року не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіВ. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило