Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №370/1927/14

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 370/1927/14-ц

провадження № 61-8739св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Макарівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської районної державної адміністрації Київської області,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області, у складі судді Тандира О. В., від 11 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., від 14 березня

2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2014 року прокурор Макарівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської районної державної адміністрації Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договору, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року у справі № 2-0-62/07 встановлено факт передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 3222780600:06:015:0022,який дає право отримати державний акт на право власності на землю. На підставі цього судового рішення ОСОБА_1 02 жовтня 2007 року видано державний акт на право власності на землю серії ЯЕ №810531.10 липня 2009 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) укладено договір дарування цієї земельної ділянки. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого

2009 року зазначене рішення скасовано, а відтак, на думку позивача, скасована і підстава для видачі державного акту на право власності на землю. Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула із власності на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, прокурор вважав, що земельна ділянка вибула з власності поза волею власника.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222780600:06:015:0022, площею 1,5 га, виданий

на ім'я ОСОБА_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733000546; визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_3 серії ЯД №924380, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010994800293; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 1,5 га, укладений 10 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що зареєстрований в реєстрі за № 2079; витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі територіальної громади Бишівської сільської ради Київської області вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року позовні вимоги прокурора залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний державний акт видано ОСОБА_1 на підставі судового рішення і правомірність його видачі залежить від чинності судового рішення, проте підстава виникнення у

ОСОБА_1 права власності на землю скасована, тому володіння земельною ділянкою є незаконним, а оскільки земля за безвідплатним договором перейшла у власність іншої особи, є підстави для її витребування відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України. Разом з тим, про наявність підстав для правомірного витребування землі прокурору мало бути відомо з 03 лютого 2009 року (ухвала Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року), проте позов подано лише 05 серпня

2014 року, а відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що не можуть бути визнані недійсними правочини щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що майно вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого стосовно цього майна, але в подальшому скасованого, тобто поза волею власника, та на момент укладення договору дарування дарувальник не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, отже правильним є застосування до цих правовідносин статті 388 ЦК України. Проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з серпня 2015 року відсутній запис про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 3222780600:06:015:0022, за ОСОБА_3, що дає підстави для висновку про відсутність у ОСОБА_3 на момент смерті прав на цю земельну ділянку.

З матеріалів спадкової справи слідує, що земельна ділянка, кадастровий номер undefined, площею 1,5 га, не входить до складу спадщини, отже відсутні підстави вважати, що

ОСОБА_2 набула в порядку спадкування право власності на цю земельну ділянку, що унеможливлює задоволення позовних вимог про витребування у неї цього нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить скасувати оскаржені судові рішення та залишити в силі заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року і закрити провадження за заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що ухвалою суду першої інстанції від 29 березня 2018 року прийнято заяву ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року. Судами не враховано, що вищевказане заочне судове рішення не було оскаржено первісним відповідачем за її життя та набрало законної сили. ОСОБА_2 не є титульним власником спірної земельної ділянки, оскільки остання не увійшла до складу спадкової маси, а тому у неї було відсутнє право на перегляд заочного рішення суду через відсутність її прав та інтересів на предмет цього спору.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

27 серпня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року у справі № 2-0-62/07 встановлено факт переходу права користування земельною ділянкою, площею 1,5 га, по АДРЕСА_1 до ОСОБА_1.

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 02 жовтня 2007 року отримав державний акт серії ЯЕ №810531 на право власності на земельну ділянку, площею 1,5 га, розташовану по АДРЕСА_1, з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року за апеляційною скаргою прокурора Макарівського району Київської області рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня

2007 року у справі № 2-0-62/07 було скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

10 липня 2009 року між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдаровуваною, укладено договір дарування цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А. П. та зареєстрований у реєстрі за № 2079.

На підставі цього договору ОСОБА_3 18 серпня 2009 року отримала державний акт серії ЯД № 924380 на право власності на вказану вище земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №
010994800293.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області

від 09 грудня 2014 року у справі, яка переглядається, позовні вимоги прокурора задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_1. Визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_3. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі територіальної громади Бишівської сільської ради Київської області земельну ділянку, площею 1,5 га, вартістю 218 490 грн.

09 грудня 2014 року Макарівським районним судом Київської області видано виконавчий лист про витребування з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі територіальної громади Бишівської сільської ради Київської області земельної ділянки, площею 1,5 га, вартістю 218 490 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області закінчено виконавче провадження ВП № 4878203 з виконання виконавчого листа від 10 серпня 2015 року № 370/1927/14-ц.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Спадкоємцем майна ОСОБА_3 згідно заповіту є ОСОБА_2, яка прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину на заповітом від 10 січня 2018 року, зокрема на корівник по

АДРЕСА_1 та на складську будівлю № 1 за цією ж адресою.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

07 березня 2018 року ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 29 березня 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

За змістом статті 228 ЦПК України, 2004 року, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд судового рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Вирішуючи спір, суд апеляційноїінстанції на зазначені положення законодавства увагу не звернув, зазначивши про те, що на момент смерті ОСОБА_3 не була титульним власником спірної земельної ділянка, і ця земельна ділянка не увійшла до складу спадщини, не врахував, що із заявою про перегляд заочного рішення у справі звернулась спадкоємець відповідача ОСОБА_3, яка за життя зазначене судове рішення не оскаржувала. Крім того, на момент смерті відповідача заочне рішення набрало законної сили та було виконано. Суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, зазначивши про те, що з одного боку ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 і залучена до участі у справі в якості її правонаступника, має всі процесуальні права, в тому числі і при вирішенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, з іншого боку, вказавши, що земельна ділянка, яка вибула з володіння власника поза його волею, не може бути витребувана у ОСОБА_2, оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 була скасована (у зв'язку із виконанням заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року). При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що ОСОБА_2 є власником споруд, які розміщені на спірній земельній ділянці.

Отже, суд апеляційної інстанції на зазначені обставини справи увагу не звернув, доводи прокурора належним чином не перевірив та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, фактично залишивши невирішеними позовні вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович