Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.03.2019 року у справі №282/1438/18

Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 282/1438/18

провадження № 61-5474св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Любарська селищна рада Житомирської області,

третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі управління Державної архітектурно будівельної інспекції у Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2018 року в складі судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 13 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Любарської селищної ради Житомирської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовна заява мотивована тим, що у 2014 році побудував нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Будівельні роботи здійснені без отримання дозвільних документів, що дають право на виконання робіт. Будівництво здійснено на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні дієцезіального благодійного фонду (далі - ДБФ) "Карітас-Спес". Рішенням Любарської селищної ради Житомирської області від 17 серпня 2018 року № 328 позивачу передано у оренду земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, на якій розташоване самочинне будівництво, загальною площею 0,0050 га, кадастровий номер 1823155100:00:002:0068, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. 21 серпня 2018 року між позивачем та Любарською селищною радою Житомирської області укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки та зареєстровано право користування нею у встановленому порядку. Технічний паспорт на будівлю виготовлено 11 вересня 2018 року. Будівля не суперечить вимогам державних будівельних норм (далі - ДБН). Із метою набуття права власності на самочинно збудоване приміщення, він звертався до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, проте йому було відмовлено та запропоновано звернутися до суду із відповідним позовом.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення - будівлю торгівлі, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 376 ЦК України, оскільки надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно без належного дозволу та проекту не є достатньою підставою для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно у судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 376 ЦК України, оскільки наявні три основні вимоги для визнання права власності на самочинне побудовану будівлю, зокрема: відмова компетентних органів про введення в експлуатацію самочинного будівництва - магазину, вимоги ДБН не порушені, земельна ділянка виділена заявнику в оренду на 49 років з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Заявник вважав, що у нього є єдиний шлях на реалізацію свого права на власність - рішення суду, оскільки будівля є самочинно побудованою і приймається до експлуатації тільки за рішенням суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року Любарська селищна рада Житомирської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами установлено, що у 2014 році ОСОБА_1 побудовано нежитлове приміщення по АДРЕСА_1.

Рішенням ІХ сесії Любарської селищної ради від 17 серпня 2018 року № 328

ОСОБА_1 передано в оренду на 49 років земельну ділянку, площею 0,0050 га, кадастровий номер undefined, на якій розташоване самочинне будівництво, за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

21 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та Любарською селищною радою Житомирської області укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки та зареєстровано право користування на неї в установленому законом порядку.

11 вересня 2018 року на вказану будівлю виготовлено технічний паспорт (інвентаризаційна справа № 243/11092018).

Згідно з довідкою відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та цивільного захисту населення Любарської районної державної адміністрації від 04 вересня 2018 року № 199 нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, не суперечить вимогам ДБН.

На звернення ОСОБА_1 щодо порядку прийняття в експлуатацію самочинно збудованого у 2014 році нежитлового приміщення, позивач отримав лист

від 01 жовтня 2018 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інстанції у Житомирській області, яким йому було роз'яснено такий порядок.

Під час розгляду судом першої інстанції цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області зі зверненням, а не із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметом права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 ЦК України).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:

1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

З контексту частин 3 та 4 статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини 3 статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини 1 статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 1328цс15, а також постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17 (провадження № 61-2875св18).

Встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що земельна ділянка надана позивачу в оренду під уже збудоване нерухоме майно - нежитлове приміщення (будівлю торгівлі), проте відсутній належний дозвіл та належно затверджений проект на будівництво, правильно вважав, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 376 ЦК України, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська