Постанова

іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа № 484/1615/18

провадження № 51- 10620 км 18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С. О.,

суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,

за участю секретаря

судового засідання Крохмаль В. В.,

прокурора Пашкова Є. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 , засудженого ОСОБА_2 та захисника Сіхарулідзе Д. Г. на вирок Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2018 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1207150000000792, щодо

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 13 червня 2018 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Миколаївський апеляційний суд вироком від 28 листопада 2018 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за детально викладених у вироку обставин, приблизно о 07 год. 30 хв. 24 вересня 2017 року, керуючи технічно несправним автомобілем ВАЗ 21083 р. н. НОМЕР_1 , разом із пасажиром ОСОБА_3 проїжджав відрізок автодороги Первомайськ-Новоукраїнка-Благодатне (03км+500м - 09км+300м) неподалік с. Богославка Первомайського району Миколаївської області з боку с. Бандурка у напрямку с. Софіївка, де всупереч вимогам п.п. 2.3 «б», 10.1, 12.6 «г» Правил дорожнього руху виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем MAN TGA 26.430 р. н. НОМЕР_2 з причепом FSK KOLN р. н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 .

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_1 , засуджений ОСОБА_2 та захисник Сіхарулідзе Д. Г. кожен окремо, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставлять вимогу про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважають, що цей суд повною мірою не врахував даних про особу ОСОБА_2 , безпідставно зазначив, що потерпіла ОСОБА_1 наполягала на призначенні реального покарання і засуджений не відшкодував їй завданих збитків.

Крім цього, захисник Сіхарулідзе Д. Г. посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, чим погіршив становище засудженого.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах сумніву не піддаються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_2 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Так, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину врахував особливу сукупність обставин цієї справи: характер винних дій засудженого, котрий у стані алкогольного сп`яніння керував несправним автомобілем, при цьому допустив грубі порушення Правил дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, і незворотні наслідки діяння (смерть людини).

З огляду на зазначені обставини, що не оспорюються в касаційних скаргах, апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_2 та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а отже, і про відсутність правових підстав для застосування ст. 75 КК.

Водночас не залишились без оцінки суду й інші дані про особу засудженого, котрий раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні трьох малолітніх дітей, а також обставина, яка пом`якшує покарання, - щире каяття.

Саме з огляду на вказані обставини апеляційний суд призначив ОСОБА_2 основне покарання в мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається навіть з урахуванням позиції потерпілої ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначивОСОБА_2 апеляційний суд, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Крім цього, з матеріалів кримінального провадження видно, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 переглядався за апеляційною скаргою прокурора, в якій останній зазначав про неправильне та безпідставне застосування положень ст. 75 КК, у зв`язку з чим просив скасувати цей вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_2 реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Враховуючи викладене, доводи в касаційній скарзі захисника Сіхарулідзе Д. Г. про те, що суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_2 вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, не можна визнати обґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування оскарженого вироку апеляційного суду, у справі не встановлено.

Касаційні скарги потерпілої, засудженого та його захисника не містять переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного ОСОБА_2 покарання, скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а також наявності підстав для застосування до призначеного йому покарання положень ст. 75 КК, а тому ці скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 , засудженого ОСОБА_2 та захисника Сіхарулідзе Д. Г. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. О. Стороженко В. М. Бородій С. В. Єремейчук