Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 169/546/22

провадження № 51-2417 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року й ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000802, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Турійського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

У вироку суд частково задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 і постановив стягнути із ОСОБА_6 на його користь 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, і 5000 грн витрат на правову допомогу.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 10 вересня 2022 року близько 13:00, перебуваючи на дорозі біля свого домоволодіння в АДРЕСА_1 ), під час суперечки із сусідом ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно завдав останньому два удари кулаками в ділянку нижньої щелепи, внаслідок чого заподіяв йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому обох гілок нижньої щелепи зі зміщенням.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 19 березня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 на підставі істотних порушень кримінального процесуального закону просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Твердить, що місцевий суд неналежно оцінив висновок судово-медичної експертизи щодо встановлення тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, оскільки останній, на думку захисника, дав для дослідження підроблені записи лікаря-рентгенолога. Також захисник зазначає, що цей суд порушив загальні засади кримінального провадження, відмовивши стороні захисту в задоволенні клопотань про виклик експерта для допиту й витребування документів із відділення поліції щодо завдання тілесних ушкоджень потерпілому. Водночас, як вважає захисник, суд дослідив докази лише сторони обвинувачення і спонукав прокурора до виклику свідків. Розцінивши такі процесуальні дії суду як упереджені, сторона захисту заявила відвід головуючому, у задоволенні якого було відмовлено, із чим також захисник не погоджується. Крім цього, захисник зазначає, що апеляційний суд, порушивши вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України, незаконно відмовив стороні захисту в безпосередньому дослідженні документу, поданого на спростування того, що потерпілий звертався до рентгенологічного відділення, та не зіставив його з іншими доказами, однак в ухвалі дав йому оцінку.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі захисника. Крім цього, зазначає, що суди не дали оцінки висновку судово-медичної експертизи, якою визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, в контексті вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про проведення судово-медичної експертизи та Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки не зважили на те, що експерт, безпосередньо не обстеживши потерпілого, дослідив лише медичні документи, зокрема підроблені, не залучив інших фахівців для проведення необхідних досліджень і передчасно встановив ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, адже на момент дослідження їхні наслідки ще не визначилися.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просить залишити судові рішення без зміни як законні, а скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Захисник ОСОБА_7 подав заяву про здійснення розгляду кримінального провадження у Верховному Суді за його відсутності, водночас зазначив, що підтримує вимоги касаційних скарг у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та здійснює перегляд рішень з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені цими судами.

Зі змісту касаційних скарг засудженого й захисника вбачається, що вони переважно посилаються на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду і просять дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість указані обставини, на які посилався захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410 411 КПК України, погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зазначивши мотиви ухваленого рішення.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковано правильно.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав послідовні показання потерпілого ОСОБА_8 , котрий детально розповів про обставини, за яких ОСОБА_6 завдав йому тілесних ушкоджень, показання свідків, котрі є очевидцями події, відомості, зафіксовані у протоколах слідчих дій, висновок судово-медичного експерта й інші письмові документи.

Вказані докази є логічними, послідовними й узгоджуються між собою, тому не викликають сумнівів у їх достовірності.

Доводи сторони захисту, наведені в касаційних скаргах, про те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку висновку судово-медичної експертизи, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду сторона захисту наполягала на тому, що висновок судово-медичної експертизи, наданий суду на підтвердження наявності в потерпілого тілесних ушкоджень та їх ступеню тяжкості, є неналежним, недостовірним й недопустимим. Місцевий суд, з`ясовуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, ретельно перевірив усі аргументи захисту й мотивовано визнав їх неспроможними.

За вимогами п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1); кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч. 2). Вимоги до змісту висновку експерта закріплено у ст. 102 КПК України.

Отже, під час експертизи на підставі спеціальних знань експерт за встановленою методикою досліджує об`єкт експертизи, який стосуються обставин кримінального провадження. Натомість суд установлює фактичні обставини кримінального провадження, спираючись не тільки на висновки експерта, а й на інші докази. Оскільки висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, тому місцевий суд перевірив й оцінив його за внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Доводи сторони захисту про недопустимість висновку експертизи фактично зводиться до того, що її проведено не шляхом медичного обстеження потерпілого, а тільки за медичними документами, які викликають сумнів у достовірності та, можливо, є підробленими. Суд першої інстанції ретельно перевірив аналогічні твердження сторони захисту й обґрунтовано їх відхилив. Так, суд установив, що потерпілий ОСОБА_8 після завдання йому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень звернувся до травматологічного пункту ЦРЛ Ковельського МТМО, де після необхідних обстежень, зокрема й рентгенографії, в нього було діагностовано закритий перелом нижньої щелепи. Також 12 вересня 2022 року потерпілий звернувся до КП «Волинська обласна клінічна лікарня», де було заведено медичну карту амбулаторного хворого № 22013, в якій містяться записи лікарів з описом виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, їх характеру, клінічного перебігу, а також зазначено діагноз, аналогічний згаданому вище. Відповідні медичні документи, зокрема й рентгенологічні знімки, потерпілий надав слідчому у зв`язку з необхідністю проведення судово-медичної експертизи в цьому кримінальному провадженні, про що в матеріалах справи міститься його письмова заява.

Місцевий суд, перевіряючи аргументи сторони захисту про можливу фальсифікацію згаданих вище медичних документів, які використав експерт, в судовому засіданні безпосередньо дослідив їх оригінали, з`ясував їх походження, упевнився в тому, що ОСОБА_8 дійсно звертався до вказаних вище медичних закладів, зіставив зафіксовані в них відомості стосовно тілесних ушкоджень у потерпілого з показаннями потерпілого, свідків і даними, отриманими за результатами проведення слідчих експериментів за їх участю, а також іншими письмовими документами, за результатами чого дійшов мотивованого висновку, що вони є достовірними, а відповідні доводи сторони захисту про підробку внесених у документи відомостей -неспроможними.

У касаційних скаргах засуджений і його захисник наводять доводи щодо суперечностей, які містяться в наведених вище доказах і відповіді КП «Волинська обласна клінічна лікарня» на адвокатський запит стосовно того, чи обстежувався ОСОБА_8 у цьому медичному закладі. Ці твердження, що зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, не є підставою для перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, який є судом права, а не факту. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції усунув згадані суперечності, витребувавши відповідні відомості безпосередньо з указаної лікарні.

Також сторона захисту, не наводячи жодних переконливих аргументів, констатує, що експерт дійшов передчасного висновку про ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки станом на момент проведення експертизи їх наслідки ще не визначилися. Водночас жодних даних, які б свідчили про недотримання правил визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень і викликали сумніви в правильності висновку експерта, у касаційних скаргах не міститься.

Аргументи сторони захисту про те, що суд безпідставно відмовив у допиті експерта в суді, є непереконливими.

Відповідно до ч. 7 ст. 101 КПК України кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Статтею 356 КПК України передбачено, що за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

Отже, залежно від обставин конкретного кримінального провадження, необхідність виклику експерта виноситься на розсуд суду, який має право, а не обов`язок його викликати. Допит експерта спрямований на роз`яснення термінології, окремих формулювань, з`ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених питань і висновками експерта, на з`ясування суперечностей між висновком та іншими доказами або між декількома висновками, які проводилися щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що суд належним чином відреагував на клопотання сторони захисту про виклик експерта для допиту, вирішивши його в порядку ст. 350 КПК України. З огляду на те, що сторона захисту не послалася на необхідність роз`яснення висновку експерта в контексті жодного з перелічених вище питань, натомість приводом для виклику експерта було з`ясування того, на підставі яких саме документів проведено експертизу і чи достатньо їх було для висновку, суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Водночас суд урахував, що у висновку експерта вказано, які саме медичні документи було використано (медична картка амбулаторного хворого ОСОБА_8 № 23013) та на яких відомостях, зазначених у них, ґрунтуються його висновки щодо поставлених питань. Оригінали цих документів суд дослідив безпосередньо в судовому засіданні. Надаючи оцінку висновку експерта, суд зважив і на те, що в ньому зазначено конкретні й однозначні відповіді на всі питання, які було поставлено на вирішення експерту, визначено характер і ступінь тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, давність і механізм їх утворення. До того ж експерт не заявляв жодних клопотань про надання додаткових матеріалів або вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи, отже, наданих йому медичних документів та наявної в них інформації було достатньо для вирішення питань, поставлених на експертизу, та складання висновку. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому випадку використання для експертизи медичних документів, які містили всі необхідні дані для надання експертом висновку, не суперечило Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, викладені в касаційних скаргах доводи про те, що суд безпідставно відхилив клопотання про виклик експерта, є непереконливими. Відмова в задоволенні цього клопотання не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, а свідчить лише про те, що це клопотання не було належним чином умотивовано та не містило підстав, які би доводили необхідність допиту експерта для роз`яснення висновку.Та обставина, що суд першої інстанції не допитав експерта, не призвела до порушення прав сторони захисту та не вплинула на справедливість судового розгляду в цілому і відповідно не могла перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення.

Отже, суд першої інстанції, не встановивши порушень процесуального порядку призначення і проведення експертизи, оцінивши повноту і достовірність використаних експертом відомостей, правильно визначив допустимість висновку судово-медичної експертизи для використання в кримінальному провадженні.

В той же час у касаційних скаргах сторона захисту небезпідставно звертає увагу, що апеляційний суд, оцінюючи допустимість указаного доказу, в ухвалі зазначив обставини, які не відповідають дійсності, стосовно проведення безпосереднього медичного обстеження потерпілого під час експертизи. Однак, проаналізувавши можливість впливу цього помилкового твердження апеляційного суду на ухвалене рішення, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання його таким, що могло істотно вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення. Не зважаючи на те, що в ухвалі містяться суперечності щодо вказаної обставини, рішення апеляційного суду щодо необхідності залишення вироку місцевого суду без змін базуються переважно на інших, незалежних від неї, вагомих підставах, які безперечно свідчать про правильність висновків місцевого суду як щодо врахування цього доказу, так і щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку. Отже, скасування ухвали апеляційного суду з цих підстав і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не призведе до ухвалення іншого рішення, а тому є недоречним.

Стосовно відмови місцевого суду в задоволенні клопотання сторони захисту про надання тимчасового доступу до документів про заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, які перебували у відділенні поліцейської діяльності АДРЕСА_2 , то суд вирішив це клопотання в порядку, встановленому ст. 350 КПК України, та, відмовивши в його задоволенні, навів докладні мотиви свого рішення в ухвалі від 22 червня 2023 року. Жодних конкретних аргументів, як саме це позначилося на законності й обґрунтованості оскаржених судових рішень, сторона захисту в касаційних скаргах не навела.

Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотань, діяв упереджено, є надуманими. Під час вирішення відводу головуючому, який заявила сторона захисту з цих підстав, суд не встановив жодних обставин, які б виключали участь судді в кримінальному провадженні. Враховуючи, що порушень вимог кримінального процесуального закону під час вирішення клопотань сторони захисту не вбачається, а переконливих доводів, які б могли викликати сумнів у неупередженості суду сторона захисту не навела, сама собою незгода сторони захисту з результатами вирішення клопотань, заявлених під час судового розгляду, не свідчить про те, що вирок ухвалено незаконним складом суду через його упередженість.

Також твердження засудженого й захисника про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК України, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама собою наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їх оцінкою, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в місцевому суді.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені неповністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, зокрема й тих, що стосуються обстеження потерпілого в КП «Волинська обласна клінічна лікарня», не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які б покладали на цей суд такий обов`язок, а стороною захисту таких підстав також не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції. Всупереч твердженням сторони захисту в касаційних скаргах, апеляційний суд проаналізував інформацію, яка міститься в листі-відповіді лікарні на його адвокатський запит, про те, що потерпілий 12 вересня 2022 року не обстежувався в лікаря-рентгенолога, однак дійшов висновку, що цей документ не спростовує того, що потерпілий був обстежений лікарем ортопедом-травматологом і щелепно-лицевим хірурургом, за результатами чого в нього було діагностовано перелом нижньої щелепи, що підтверджено як відомостями, зафіксованими в амбулаторній картці, так і листом КП «Волинська обласна клінічна лікарня», які міститься в матеріалах кримінального провадження.

Отже застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів. Розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника в межах, установлених ст. 404 КПК України, та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, апеляційний суд в ухвалі навів мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі, щодо недостовірності медичних документів, які використав експерт під час проведення експертизи.

Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто відповідно до вимог КПК України.

Мотиви незгоди з судовими рішеннями, які зазначила сторона захисту в касаційних скаргах, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі є співмірним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу винного. Розмір призначеного засудженому покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 , не встановлено, касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Турійського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року й ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого і його захисника - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3